Масштабне вторгнення в Чехословаччину: операція "Дунай" перекрила шлях для розвитку СРСР

У 1960-х роках в Комуністичній партії Чехословаччини почався розкол на два табори.  Перший – залишався консервативним, його представляв затятий сталініст і водночас президент країни Антонін Новотни. Другий – був реформаторським, його очолив перший секретар Комуністичної партії Словаччини Александр Дубчек.

Зверніть увагу Операція, яку схвалив Сталін: трагедія на Дніпровській ГЕС забрала тисячі життів

Невдовзі останнього обрали секретарем Комуністичної партії Чехословаччини, а президентом країни став Людвіг Свобода. Разом вони почали впроваджувати важливі реформи: децентралізацію влади та лібералізацію медіа зокрема.

Підготовка до вторгнення в Чехословаччину

Так, у 1968 році, в Чехословаччині розпочався період політичної лібералізації під назвою "Празька весна". Всі ці зміни викликали незадоволення комуністичних лідерів, тож у Кремлі прийняли рішення негайно зупинити чехословацький ліберальний курс.

Відтак, країни Варшавського Договору спланували масштабне вторгнення в братню республіку, яке отримало кодову назву – операція "Дунай".

Передусім, радянське керівництво остерігалося, що проведення чеськими комуністами незалежної від Москви внутрішньої політики, призведе до виходу Чехословацької Соціалістичної Республіки з "соціалістичного табору" та військового союзу з СРСР.

Читайте також "Це зламало хребет нації": уроки та наслідки придушення "Празької весни" у Чехословаччині

Також радянська сторона припускала вступ на територію ЧССР військ НАТО. Останні тоді проводили навчання на території Федеративної Республіки Німеччина поблизу кордонів з Чехословаччиною.

Генеральний штаб збройних сил СРСР разом з об'єднаним командуванням Варшавського Договору негайно взялися розробляти військову акцію "Дунай".

Кого залучили до операції "Дунай"

8 квітня 1968 року було видано директиву введення військ на території ЧССР. В ній мовилося про те, що "Радянський Союз і інші соціалістичні країни, вірні інтернаціональному обов'язку та Варшавському Договору, повинні ввести свої війська для надання допомоги Чехословацькій народній армії в захисті Батьківщини від небезпеки, що їй загрожує".

До серпня 1968 року країни-члени Варшавського договору проводили на території СРСР, Німецької Демократичної Республіки, Польської Народної Республіки та Західної України низку військових навчань для підготовки вторгнення.

Залучили 26 дивізій, 8 з яких були радянськими / Фото ČTK

21 серпня 1968 року задля забезпечення офіційного приводу введення військ, уряд СРСР нібито отримав лист-звернення від групи "партійних і державних діячів" Чехословаччини, які просили в ньому "про надання інтернаціональної допомоги".

Керівником Операції "Дунай" призначили головнокомандувача Сухопутними військами СРСР Івана Павловського. Станом на 20 серпня було підготовлено:

• загалом до 500 тисяч військових;
• приблизно 5 тисяч танків;
• бронетранспортерів.

Залучили 26 дивізій, 8 з яких були радянськими. Окрім того, до вторгнення були готові численні повітряно-десантні війська СРСР. В межах операції сформували Прикарпатський і Центральний фронти.

Зверніть увагу Дітей убивали на очах у матері: які звірства ховаються за операцією "Вісла"

Також для прикриття угруповання додатково в Угорській Народній Республіці розгорнули Південний фронт, тут же діяла оперативна група "Балатон". До останньої входили дві радянські дивізії, та болгарські й угорські підрозділи.

Початок операції "Дунай"

20 серпня о 22 годині 15 хвилин у війська надійшов сигнал під кодовою назвою "Влтава-666", який означав початок операції. Після цього у всіх дивізіях і батальйонах оголосили бойову тривогу та передали наказ на висування.

Водночас всі командири отримали розпорядження розкрити один з п'яти наявних секретних пакетів. В кожному з них містився інший варіант розгортання операції, який обрали безпосередньо перед початком акції.

Читайте також Кривава Варшавська битва: як Україна та Польща об'єдналися проти Росії

На своїй бойовій техніці союзники нанесли білі смуги, які мали допомогти розпізнавати своїх під час вторгнення. Вся інша бойова техніка без спеціального маркування підлягала знищенню. При можливій зустрічі із військами НАТО, було віддано наказ зупинятися і не відкривати вогонь.

Вторгнення розпочалося 21 серпня о 2 годині ночі з висадки 7-ї повітряно-десантної дивізії в Празі на аеродромі "Рузіне". Після цього на аеродромі почали приземлятися радянські літаки з бойовою технікою. Впродовж першого дня військові зайняли основні об'єкти на території Чехословаччини.

Під контроль взяли будівлі ЦК КПЧ, Чехословацького радіо і телебачення. Введення військ здійснювали з території всіх сусідніх країн-учасниць Варшавського Договору.

Вбитих могли не задокументувати у звітах

Президент Чехословацької Соціалістичної Республіки закликав громадян не чинити збройного опору окупаційним силам. Попри це, місцеве населення всіляко намагалося перешкоджати просуванню військ по території держави.

Вони відмовлялися надавати окупантам продукти харчування і паливо, міняли дорожні знаки, щоб якнайбільше заплутати війська. Не виключено, що подекуди опір громадян був більш агресивним.

Місцеві відмовлялися допомагати окупантам / Фото The Central Intelligence Agency

Радянські та російські джерела досі не повідомляють про жодні людські втрати під час військового вторгнення у Чехословаччину в 1968 році. Всі вони зазначають, що операція "Дунай" відбулася практично безкровно.

Однак згідно з сучасними даними, під час введення військ загинуло як мінімум 58 цивільних. Свідки захоплення будівлі Чеського радіо в Празі повідомили, що радянські солдати того дня відкрили стрільбу по натовпу пражан на Вацлавській площі.

Цілком ймовірно, що вбитих просто не задокументували у звітах прорадянської служби безпеки. Окрім цього, існують свідчення про загибель внаслідок застосування зброї радянськими солдатами мирних жителів у Ліберці, Брно, Кошице, Попраді та інших містах Чехословаччини, а також про обстріл будівлі Національного музею радянськими танками.

Радянське керівництво змусили йти на компроміс

Того ж дня, 21 серпня, було скликано надзвичайний з'їзд Комуністичної партії Чехословаччини. Радянське керівництво сподівалося, що завдяки своїм діям у країні вдасться повернути владу консервативним комуністичним силам, проте цього не трапилося.

Загинуло як мінімум 58 цивільних / Фото Huw Evans Picture Agency

Лідери КПЧ засудили введення союзних військ і не обрали на керівні посади жодного з делегованих консервативних представників. Окрім того, вторгнення в Чехословаччину не залишили поза увагою представники:

• США;
• Великої Британії;
• Франції;
• Канади;
• Данії;
• Парагваю.

Вони закликали Раду Безпеки ООН винести це питання на засідання Генеральної Асамблеї. Радянське керівництво було змушене якнайшвидше шукати компромісне рішення.

Впродовж 24 – 27 серпня в Москві провели переговори під час яких чехословацька сторона погодилася відновити так званий дійсний соціалізм. Радянська ж сторона зобов'язувалася поступово вивести свої війська.

Зверніть увагу Вішали, розстрілювали і кидали за ґрати: що коїла комуністична спецслужба StB у Чехословаччині

Більшість дивізій вивели вже на початку вересня, Прагу радянські танки покинули 11 вересня 1968 року. Проте велика частина військ ще впродовж кількох місяців залишалася на території ЧССР, нібито "з метою забезпечення безпеки соціалістичної співдружності".

Результати операції "Дунай"

Зрештою, завдяки операції "Дунай" кремлівський уряд домігся бажаного результату. Процес політичних і економічних реформ Празької весни було перервано.

Всіх реформаторів усунули від посад і на території Чехословацької Соціалістичної Республіки розпочалися репресії і переслідування причетних до ліберального руху. З країни почали мігрувати тисячі людей, зокрема представники культурної еліти.

Кремлівський уряд домігся бажаного результату / Фото ČTK

Чехословаччина де-факто стала окупованою і частково втратила свій державний суверенітет. Радянське угруповання військ чисельністю приблизно 130 тисяч осіб залишалося на території держави аж до 1991 року.

Проте операція "Дунай" жодним чином не посприяла зовнішній політиці Радянського Союзу. На думку західних політиків, ці дії перекрили шлях для розвитку самого СРСР.

Попри те, що радянська пропаганда всіма силами намагалася створити видимість всенародної підтримки своїх дій, багато країн рішуче засудили військову операцію як вторгнення у суверенну державу.