Московський патріархат ініціював Хресну ходу в Україні

12 липня 2016, 17:25

Православний хресний хід рушив Україною – оголошена мета об’єднати Схід та Захід. Марш православних має назву "Всеукраинский крестный ход мира, любви и молитвы за Украину". Нічого надзвичайного у цій інформації немає.

Православні використовують подібні заходи не лише для молитовної єдності, або ж у особливо урочисті моменти, але й для демонстрації своєї чисельності, спроб навернути більше вірян до активного (практикуючого) православ'я. Наявних причин бути проти подібних акцій нема. Власне й серед звичайних українців, які не прагнуть знати різницю назв – нести пасхальний кошик все одно куди – "батюшкі, що од Лаври чи од Владимирського собору".

Тож, виходить, що без особливих причин, святі отці, що вирушили з Святогорської та Почаївської Лавр опинились із мирянами (учасниками ходи) під шквалом негативних коментарів та публічних заяв. Реакція суспільства ґрунтується поки на інстинктивному рівні та й сам супротив розпочато лише через Інтернет та не чисельні ЗМІ обмежується коментарями, публікаціями та не чисельними виступами публічних осіб.

Які ж підсвідомі механізми запустила інформація про православну ходу у тих патріотів, що як оголений нерв зреагували на подію, пояснити яку поки ніхто конкретно не взявся. Спробуємо маркерно окреслити основні дратівливі місця цієї ходи.

1. Хто влаштовує

Організаторами з кола цивільних осіб опинився одіозний політик-регіонал. Посунувши головних "православних регіоналів" часів Януковича Василя Горбаля та Вадима Новинського, це місце зайняв Олександр Вілкул. Останній абсолютно справився із попередньою репетицією, коли зігнав на 9 травня комуно-православну ходу "безсмертного полку". В хліборобській Україні, яку нищили останнє сторіччя війнами, репресіями та Голодоморами, відбувся соціальний експеримент, що довів – у цій країні є частка людей, яка здатна об’єднати в собі ідеологію комунізму, православ’я та малоросійства. Ця частина людей є прямим союзником проголошеного "російського світу" і готова на силові прояви за командою чи Кремля чи його стовпів на місцях.

2. Хто бере участь

Після розпаду Радянського Союзу частина духовенства України на чолі із тодішнім керівником української православної церкви митрополитом Філаретом заявила про вихід з-під порядкування московському патріарху. Керувалась ця група тим, що згідно апостольських правил "в своїй країні – своя церква". До всього, реанімована Сталіним російська православна церква була в канонічному плані малозаконною, та й ще такою, що її було піддано анафемі (прокляттю) останнім російським патріархом Тихоном (за співпрацю з більшовиками). Згадати варто й те, що за справами церкви в Москві слідкувало КДБ і вихід України з-під юрисдикції цієї, вже російської служби, в плани не входив. Москва зреагувала моментально – утворивши паралельну Українську православну церкву. Методи створеного розколу були відомі: кого з запроданих єпископів, що відшарахнулись від Філарета, залякали фізично, кого переконали не канонічністю такого вчинку (очевидно, як сучасного керівника УПЦ МП Онуфрія, який підтримав Філарета, а потім зрадив переходом до кремлівської партії), а кого просто залякали компроматом особистого характеру (очевидно, як Агафангела – митрополита Одеси). Тож, з 1990-х років в Україні існує дві Українські православні церкви, лише одна визначає своїм головою патріарха Київського, а інша патріарха Московського. Перша закликає до відновлення незалежної української православної церкви, а друга не розрізняє національних церков і спекулюючи канонічністю (правильністю) намагається тримати українських священиків, а з ними і парафії у підпорядкуванні Москві. Тож, від православних нашої країни участь беруть у ході віряни московської православної церкви, що існує в Україні.

3. Мета

Молитва за "УкраИну", чи молитва за "укрАину" – наголос розставляє сам хто як хоче. Власне духовенство московської патріархії цілком розуміє, що в контексті їхньої церкви нема ніякої України, а лише є одна з територій її церкви як-то в Казані, Астрахані і в Чечні. Тож і метою, звісно буде молитва за мир та любов на одній з окраїн – укрАине. Православна хода вірних московській патріархії має і іншу мету – дійти до Києва до дня святкування Хрещення Русі. Для московської церкви – це день сакральної ганьби та чергового постулату "російського світу". Справа у тому, що вже багато років Київський патріарх Філарет влаштовує ходу на День хрещення Русі. За уродженцем Донбасу 1929 року – патріархом Філаретом завжди у цей день в Києві від Володимирського собору до Володимирської гірки прямує кілька десятків тисяч віруючих. Приїзди московського патріарха Кіріла (Гундяєва) із спробою показати "хто в домє хозяін" обламувались у ці дні тим, що кількість його віруючих, що йшли за ним була меншою ніж цьогорічна кількість учасників "маршу за права людини". Московська церква просто не здатна самостійно зібрати в Києві жодної православної акції не долучивши до неї заради чисельності чи-то комуністів, чи-то інших союзників. Тож, час для реваншу Кіріла в Києві настав. Колони його армії в іноземній державі рушили на столицю.

4. Лаври

Звідки ж вирушили основні колони православних московської патріархії? Перша колона пішла з Святогорської Лаври 3 липня. Лавра – це не просто назва, а найвищий статус для чоловічого монастиря. Православних Лавр в Україні три: Києво-Печерська, Почаївська та Святогорська. Статус Святогорської Лаври було отримано при прем’єрстві Януковича у 2004 році, коли кучмівська система стала вже потріскувати при думці про вибори, тож у різні способи намагалась віднайти союзників. Цю твердиню та цитадель православного Донбасу Янукович не випустив з своїх рук не лише у час перебування в опозиції, а й у час початку російсько-української війни. Святогорська Лавра стала пристанищем для кількох сотень озброєних російських найманців, що були передовою групою для кремлівських інтервентів. Почаївська Лавра, з якої вийшли 9 липня хода – одне з святих місць в Україні з потужним українським козацьким Богородичним культом була захоплена московськими "білогвардіцями" на початку 1990-х років. Ця Лавра знаходиться на Тернопільщині, і для Москви її територія особливо важлива – бо ця твердиня оточена "бандерівським краєм", а отже є певним П’ємонтом. А який П’ємонт можливий без залоги? Тож, саме Почаївська Лавра після захоплення її московитами охороняється казачками з романівськими шевронами. Саме тут вас попросять говорити російською мовою, бо її охоронці чистосердечне зізнаються, що не розуміють українську. Теперішні "брати" можуть в будь-який момент виставити кілька сотень професійних бійців, що між молитвами проводять тренування з рукопашу. Саме вони контролюють, аби найближчі церкви, у яких служать московські священики, не образив ніхто з "єрєтіков філарєтавцов". І це їм вдається. Третя Лавра – Київська, є одним з старовинних монастирів європейського православ’я. Тут, у Лаврі – вся історія українського православ’я. Після зпровакованого православного розколу в Україні Лавру захопили так само російські монахи. Виселити з Лаври московську залогу пробували двічі – один раз до цієї спецоперації підключались УНСОвці, а вдруге учасники Революції Гідності. Обидва рази – невдало. Перший раз не вистачило політичної волі, а в другий раз цей процес зупинив майбутній президент Порошенко, що умовив людей не робити цього, бо "почнеться війна".

Судячи з того, що Хресна хода прибуде до Києва – Київська Лавра на той момент стане збірним пунктом для всіх тих, хто пожаліє свої ноги і буде чекати довготривалої процесії. Очевидно, саме сюди підтягнуться і козачки, і всі православні богатирі, невелику купку яких кияни спостерігали 9 травня – відгодовані казаки держи-морди у камуфляжах з православними шевронами.

5. Для чого?

Мета оголошена і всім зрозуміла, а от для чого робиться цей хресний хід – це питання, на яке ми отримаємо відповідь по завершенню. Але вже зараз можемо уявити прогнозовані дивіденди з цього дійства.

- Заповнити Київ паломниками різного характеру. Не будемо забувати, що Стрєлков-Гіркін приїхав в Україну у подібний спосіб із "Дарамі Волхвів". Тож, не будемо себе втішати, що лише жіночки у хустках заїдуть напередодні 25 річниці Незалежності у Київ.

- Влаштувати у День Хрещення глобальну провокацію, а ще краще православне протистояння на вулицях міста. Головне для патріарха Кіріла (Гундяєва) отримати нових "убієнних мучєніков за віру Христову". У мем про "розпятого мальчіка в трусіках" важко повірити, а от транслювати телебаченням розкроєні голови в хустинках і крики "за Христа смєрть прінімаєм" – це не просто відео, це жорстка реальність, що матимете не просто "одеські наслідки". І найтрагічніше у цій ситуації те, що битись можуть московські православні з московськими православними! Передпоказ цього вже відбувся, коли Новинський накинувся на митрополита української церкви московського патріархату Олександра (Дробинка). Московському патріарху навіть вже не потрібна бійка між віруючими його патріархії з віруючими київської патріархії. Йому просто необхідна тут кров. Після цього патріарх Кіріл (Гундяєв) прийме рішення про ліквідацію самоуправління в українській церкві московської патріархії, а це означатиме, що все духовне керівництво в Україні буде не обиратись на місці, а безпосередньо призначатись з Москви. Це суто внутрішньоцерковна перемога. Після цього масштабна рокіровка – тисячі російських монахів та монашек відправлять сюди, наших відправлять служити на Камчатку – бо останнім часом в Москві побачили, що елементи самоуправства навіть їм підпорядкованої церкви тут під натиском мирян дуже високі.

- І, зрештою, буде загальна перевірка української влади. Більшість українських політиків за час незалежності свідомо підтримували Московський патріархат. Вертикаль цієї підтримки вражає – від президентів до керівників селищних рад. Наші, українські адміністратори підтримували іноземну церкву. І навіть серед українських патріотів-державників немало було і є тих, що до останнього тримаються "канонічності". Цей феномен пояснити важко – бо він є інтегрованою частиною "російського світу" в сакральній площині. Ці урядники, депутати, судді – не говорять цього, вони просто ідуть до "свого" батюшки і отримавши чергову дозу благословення та відпущення гріхів, чим підтримують своєрідну диявольську угоду: "ти прощаєш мені мої гріхи, а я несу тобі і визнаю тебе". Домовитись з чужинцем про злочин на своїй території завжди легше! Варяг для виживання пробачить тобі все і не подивиться звідки у тебе дари для нього.

6. "Русскій мір"

Саме російський, не руський, адже Русь – це Київ, це Подніпров’є, це ми з Вами. Утворена новітня ідеологія російського президента та патріарха – те, що вражає здоровий глузд. Через новини, фільми та промови "мудреців" – у РФ утворилась рятівна ідеологія, яка зшила тріщини останньої імперії світу. Кити, на яких тримається ця ідеологія – перемога у Великій вітчизняній війні, Православ’я та Свята Русь. Тож, абсурд з картин Босха втілився у сусідній країні. Єдиний православний святий, що курив, Микола ІІ, на іконі в руках бабусі – плаче: його лик обв’язали червоними стрічками більшовиків, а терорист його рідної Росії – Сталін поруч із офіцерами-зрадниками його Імперії (майбутніми маршалами), з ним на сусідній іконі. Саме зовнішні атрибути "російського світу" стали маркерами свій-чужий в сучасній Україні. До них зокрема належить і "колорадська стрічка" – не то до ордену св. Георгія, не то до ордену "Слави", а може й до медалі "Перемога над Німеччиною". Хода Харковом оголила візуальну ідентифікацію – хто вони учасники Всеукраїнської хресної ходи – це адепти "російського світу" з усіма існуючими ознаками, фразами, переконаннями, іконами та стрічками.

Тепер слід подивитись на цю ходу з інших ракурсів:

* Вселенське православ’є. До цього часу Українська православна Церква Київського патріархату не визнана. Є великі зрушення у процесі отримання незалежності, але вони достатньо примарні, поки. Хресна хода після завершення на Криті Всеправославного Собору буде розцінена, як велике православне дійство звершене Українською православною церквою, яка не прагне ніякої незалежності. Адже і визнати Київський патріархат як незалежну церкву заважає той фактор, що де-факто в Україні дві православні Церкви. Демонстрація московською церквою великої акції "на Украине" надасть в їхні уста аргументи до інших патріархів наступного характеру: "ви бачили цю хресну ходу? Це люди канонічні! Ви бачили – вся Украйна! І вони кажуть вам: ми вірні московської патріархії". І, слід сказати, що ця хода справді для світового православ’я може стати вагомим аргументом: ось церква, яка знаходиться "в каноні", яка "самоуправляється", ось її миряни, ось її акція за мир та любов по всій Україні – все інше єресь і розкол.

* Російські ЗМІ (бо це і їхня ідеологічна парафія). Окрім кривавого сюжету, який з високою долею вірогідності буде інспіровано, російські (прости, Господи) журналісти вчергове будуть доводити своїм глядачам, що в Україні багато росіян, православних і т.д. Зрештою саме московське православ’я змушує українську паству до повторення російської мови не лише у літургійній вимові, але й численних календариках, житіях святих і всеможливих інших текстах. Тож, тут і питання російської мови. Нічого так не потішить бойовиків на Сході, як поповнення їх лав черговими бійцями за "російський світ", православ’я та всіх руських людей. Справа лише у талантах редакторів.

* Іноземні ЗМІ – справа делікатна взагалі. Два роки українська влада неспроможна пояснити Світові чого Крим український, а як пояснити релігійну ситуацію у схизматиків – справа взагалі не можлива. Уявімо, як пролунає у Світі, приміром заява керівника "Української православної церкви" в апогеї цього хресного ходу про те, що необхідно припинити братовбивчу громадянську війну на Сході, без зазначення, того що ця церква є лише однією з матрьошок складного православного механізму і насправді вона виголошує інтереси іншої країни?

Напрошуються певні висновки

Програшність цієї ситуації у тому, що з морально-етичного боку – скерувати заборону або ж силою зупинити Хресний хід проти православних віруючих – однозначно трактуватиметься як початок гоніння проти християн. Водночас це призведе до загострення полеміки навколо утисків росіян, мови і інших вигаданих одиниць. З іншого боку – не зупинити – означатиме дати зайти в серце нашої країни іноземному десанту, який має свою, не знану нам, програму для бліц-кригу в столиці України.

Тож, очевидно час скористатись мудрістю східних бойових мистецтв – силу удару ворогу направити проти нього ж. Нам необхідно інформувати суспільство, що будь-яка акція московської церкви є антидержавною по суті. Нам слід змінити термінологію нав’язану Кремлем – ніякої Української православної церкви Московського патріархату не існує – існує лише Московський патріархат, бо так само не може Чернівецька область презентувати себе в ООН лише через те, що має свої кордони, очільників і населення. Існує лише одна православна Українська церква на чолі з патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. Настав час скористатись інформаційним підйомом, присвяченим цій хресній ході, і роз’яснити українцям, хто іде і для чого.

Настав час нашій владі вжити заходів щодо врегулювання релігійної ситуації в країні. Керованість православною частиною українців з держави-агресора є неприпустимою.

Олександр Алфьоров, речник Цивільного корпусу "Азов"

Читайте також: Табір "Азовець": як виховати юних патріотів і реабілітувати фронтовиків