На зміну Ахметовим, Пінчукам, Фірташам
Нещодавно прослухав коротеньке інтерв’ю із Річардом Бренсоном, яке підштовхнуло мене на деякі роздуми, якими хочу із вами поділитись.
Хто, його не знає, так це, мабуть, найяскравіший приклад, бізнесу із людським обличчям.
Британець, сер, власник корпорації Virgin, яка нараховує більше 350 компаній, серед яких рейсова авіакомпанія, приватні польоти у космос, рекордингова студія та безліч інших невеликих компаній, які пов’язані із стилем життя…
Основну пораду, яку він дає, щоб підняти економіку країни – це поважати закон.
"Потрібно, щоб усі громадяни країни почали поважати закон і він був регулятором відносин у країні. Як це робити? Є преса та інтернет. Також є бізнес-лідери, які повинні звертатися як до влади так і до громадян та вчити їх своїм прикладом поважати закон. Тоді і бізнес і влада будуть справедливими", - цитую слова Бренсона.
Не дивно і що Великобританія, родом із якої сам Бренсон, є одна із найбільших країн по об’ємах інвестицій та по тому як поважають закон.
Хтось, навіть, скаже: яка країна – такі і бізнес-лідери…
Річард Бренсон не один багатий бізнесмен Великобританії… Але його відкритість, роль та місія підштовхують багатьох починати власні справи та робити добрі діла.
"Місія підприємця дуже велика для країни та людей. Саме ми створюємо робочі місця, даємо людям роботу. Мені подобається вирішувати важкі питання та проблеми людей. Це справжнє задоволення", - каже Бренсон.
*
Мабуть, почути такі слова від українського бізнесмена, лідера бізнесу, поки не доводиться.
Більше того, українські-бізнес лідери – мало в чому реальні приклади для наслідування.
Вони закриті, усім зрозуміле їх темне минуле та сучасний тиск на владу. А їх бізнес в більшості - це не вирішення людських проблем, а експлуатація та обробка українських корисних копалин та дешевої української робочої сили для забави (футбольні клуби "Шахтар", "Дніпро" і так далі) та філософії про "високе" - візити в Україну серів Полів Маккартні та Елтонів Джонів і милосердна боротьба зі СНІДом (що по своїй гучності може і справа висока, але це не така гнітюча проблема як туберкульоз чи судинно-серцеві розлади у більшості українців).
Оскільки усім зрозуміло, що завтра сери музиканти поїдуть додому і забава зміниться на ту саму безперспективну гнітючу атмосферу… А СНІДом у нас заражаються від безвиході та небачення перспективи.
Оскільки людина, яка чітко бачить своє майбутнє, обережно обирає, що в житті робить і с ким зв’язується… Чи не так панове бізнесмени…?
**
Спробуй більшості українців вирішити піти слідом наших акул бізнесу, то наша держава перетворилася би на поле кримінальних війн та розборок, щось на зразок Мексики, а не долину підприємництва.
А все тому, що український бізнес застряг у далекому минулому, яке можна порівняти із США початку 20 століття…
Там також були свої Ахметови, Пінчуки, Фірташі та Коломойські (найбагатші українці за основними рейтингами). Згадати лише Моргана, Рокфеллера та Карнегі…
Ці американські акули вже давно у минулому… І їх місія завершена. Завдяки ним провідні галузі того часу як нафтовидобування та переробка, а також металургія спочатку були об’єднані у монолітні системи та почали давати людству блага, такі як залізна дорога, авіація та автомобілебудування…
А що буде, коли підуть наші магнати? Квартири у Лондоні по декілька десятків мільйонів та мільярди у офшорах?
Хто на їх місці створюватиме робочі місця, хто вирішуватиме проблеми українців?
Ми вже бачимо, як той же Податковий кодекс робиться під вимоги великого бізнесу, а не підприємництва, і що країна працює на Ахметових, Коломойських та інших акул, а не навпаки.
Нам потрібні нові лідери бізнесу. Нові лідери, які можуть дати натхнення своїм прикладом.
***
Якщо не українського Цукерберга, то хоча б мати свого Річарда Бренсона…
Згадуючи коротку промову Епіктета про промисел, хочеться підсумувати, що людина не народжується бути тільки твариною – їсти, спати та злягатися, що пропонують більшості українців, а для того, щоб рости і творити.
Бо між тим, що стосується величі духу та мужності, можна довести, що у кожного з нас є підстави для цього, але чи дійсно у нас є підстави для того, що жалітися і звинувачувати когось у наших бідах…