Буря перед затишшям: чого очікувати від нового наступу Росії та чому Україна вимушена чекати

Лоуренс Фрідман, почесний професор військових досліджень у Королівському коледжі Лондона, проаналізував ситуацію в Україні та опублікував свою колонку на Comment is Freed. 24 Канал адаптував статтю Фрідмана для українських читачів.

Дивіться також Як Вугледар став місцем бойової ганьби Росії та смерті еліти окупаційної армії

Україна і Росія готують наступи: яка різниця між сторонами конфлікту

Як пише професор, жодна сторона конфлікту не подає натяку на втому від війни.

"Здається, вони обидві готові вистояти протягом цього року та наступного. Обоє не виявляють ентузіазму щодо переговорів для досягнення компромісного рішення. Навіть ті, хто найбільше наполягає на дипломатичних компромісах, заходять у глухий кут, коли їх просять придумати формулу, яка має достатні шанси бути прийнятою обома сторонами. Очевидного компромісу немає. Україна хоче повернути свою окуповану територію; Росія хоче отримати більше", – зазначає Лоуренс Фрідман.

Попри заяви про патову ситуацію, коли лінія фронту зрушилася на кілька кілометрів, обидві сторони готують наступ, щоб подивитися, чи зможуть вони досягти військового прориву.

Однак при цьому два набори сил та пов'язані з ними оперативні концепції виглядають по-різному. Російські сили все більше покладаються на чисельну силу, тоді як українські роблять ставку на якість передових західних систем,
– зазначає професор.

Прецеденти Великої війни

Автор колонки Лоуренс Фрідман застеріг від прогнозів щодо перебігу війни, адже обом сторонам ще потрібно зробити стратегічний вибір. Він наголосив, що під час свого останнього етапу війна набула вигляду тривалої боротьби на виснаження.

Природно припустити, що так буде й надалі, але жодна сторона не може підтримувати її на нинішньому рівні інтенсивності нескінченно,
– пише професор.

Він зазначив, що сцени боїв в Україні із тілами загиблих солдатів за кілька метрів від окопів нагадують Західний фронт часів Першої світової війни.

"Ми можемо пригадати, що на Східному фронті з 1914 до 1917 року була велика російська армія, переповнена погано спорядженими призовниками, яких підвели хаотична структура командування та неадекватне матеріально-технічне забезпечення", – пише військовий дослідник.

Він зазначив, що на Західному фронті окопна війна зрештою поступилася місцем широкомасштабним наступам.

"Після більшовицької революції Росія уклала сепаратний та невигідний мир, можливо, ще один прецедент, який Путін хоче забути. У результаті Німеччина змогла збільшити свою присутність на Заході, щоб швидко виступити проти втомлених і виснажених французів і британців, прагнучи перемогти до того, як внесок Америки буде повністю відчутним", – йдеться у колонці.

Лоуренс Фрідман пригадав, що весняний наступ німців у березні 1918 року розпочався з масованого артилерійського обстрілу, який швидко прорвався через позиції союзників.

Він досяг прогресу, але йому завадила недостатня підготовка і лінії постачання, які були нездатні встигати за наступаючими військами. До літа союзники сповільнили наступ і почали відтісняти змучені сили німців до оборони. Незабаром німецька армія зіткнулася з відступом та масовою капітуляцією своїх військ,
– пише військовий дослідник.

Масштаби наступів Німеччини затьмарюють те, що відбувається в Україні

Професор наголошує, що масштаби наступів Німеччини під час Першої світової затьмарюють все, що зараз планується у війні Росії проти України. Зокрема, німецька атака почалася з 10 000 гармат, що випустили понад мільйон снарядів за лічені години, і на той час, коли вона закінчилася, британці втратили 178 000 чоловік, французи – 77 000 і німці – 240 000 осіб.

Коли у серпні 1918 року англійці розпочали власну протидію, вони кинули в атаку 13 дивізій за підтримки 2 000 гармат, 450 танків та 1 900 літаків (це був один із перших прикладів сучасної загальновійськової війни).

Незважаючи на відмінності в масштабах, ці битви продемонстрували важливі особливості наступу: чому на їхній вибір часу може більше впливати перспектива гірших умов у майбутньому, а не хороших умов зараз; ступінь, в якому вони перевіряють бойовий дух, мотивацію та згуртованість армії, коли її відкидають; наскільки невдалий наступ може залишити армію беззахисною перед контратаками,
– пише Фрідман.

Військовий дослідник зазначив, що наступ Росії на початку війни, особливо на Півдні, швидко прогресував, як і України минулої осені, коли вона зіткнулася зі слабкою та погано підготовленою обороною окупантів на Харківщині.

В інших місцях просування, як наголошує Фрідман, характеризувалися великими втратами та повільним просуванням.

Якщо ця модель повторюється, то перспектива майже така сама, і жодна сторона не зможе перемогти,
– підкреслює він.

Успішний наступ змінює все

Професор військових досліджень наголошує, що успішний наступ будь-якої зі сторін змінює всі розрахунки.

"Сторона, яка втрачає позиції, залишається перед більш важким вибором щодо своїх військових варіантів і того, чи потрібно їй розглядати дипломатичне рішення", – пише дослідник.

Україні потрібно почекати

Україна з оптимізмом дивиться на потенціал майбутнього наступу, адже чи не вперше у цій війні він буде належним чином підготовлений. Захід розуміє, що Путін не погодиться ні на яке врегулювання, яке несе запах поразки, єдина альтернатива – допомогти Україні виграти якісь битви – у найкращому разі змусити Росію піти з окупованої території; принаймні шокувати Кремль, змусивши його визнати, що його позиція неприйнятна.

Хоча основні бойові танки привернули найбільшу увагу в обговореннях до і після зустрічі "Рамштайн", інші елементи пакету не менш важливі, якщо не найважливіші – більше бойових машин піхоти, покращена система протиповітряної оборони, включаючи Patriot та ще й артилерію.

Україна в очікуванні західної зброї

Фрідман зазначає, що вся військова допомога надзвичайно важлива для України. Зокрема, артилерія, щоб послабити російські позиції та перерізати їх лінії постачання, маневрові сили, щоб оточити їхні позиції та використати будь-які прогалини, і протиповітряна оборона, щоб захистити сили, що рухаються, від російської авіації.

"Минулого року близько шостої частини української зброї надійшло від сторонніх постачальників. Зовнішній внесок подвоюється. Загальна сума, заявлена в Рамштайні, становить щонайменше один дивізіон комплекту НАТО. Системи, які постачаються, є одними з найкращих із доступних, що дозволяє Україні сформувати три українські корпуси (або загалом три дивізії НАТО в еквіваленті) і потенційно принаймні одну дивізію, придатну для серйозних наступальних операцій", – пише професор.

Втім, він звертає увагу, що прихильність країн НАТО до перемоги України має свої межі, визначені тривогою щодо ядерної ескалації.

Ці країни не відправляють власні сили воювати і не бажають бути пов’язаними з українськими ударами вглиб російської території. Тому вони стримують надання літаків,
– зазначає він.

Потрібен певний час, перш ніж обіцяна зброя вплине на хід війни, адже їй потрібен час, щоб дістатися України й інтегруватися в її сили. Деякі цінні системи вже в дорозі – перша партія БМП Bradley США та французьких бойових розвідувальних машин AMX-10 вже прибуває.

"Але є проблеми з логістикою – транспортування цих важких систем та всього комплекту, що йде з ними, включаючи боєприпаси, є серйозним завданням. У деяких випадках, як у випадку з бомбами малого діаметра, які можуть запускатися за допомогою пускових установок HIMARS, виробництво ще не розпочалося", – йдеться у колонці професора.

Він зазначив, що ці бомби дозволять українцям вражати цілі на відстані 140 кілометрів, що створить додаткові проблеми для російської логістики.

Поки вони не прибудуть, Велика Британія розглядає можливість відправлення "засобів більшої дальності", зокрема крилатих ракет Stormshadow класу "повітря – земля", щоб "підірвати здатність Росії постійно завдавати ударів по цивільній та критично важливій національній інфраструктурі України".

Доставка першого з обіцяних танків в Україну не займе багато часу. Але вони потребують потенційно тривалих програм навчання, щоб переконатися, що танки використовуються належним чином.

Українці дуже мотивовані і швидко навчаються, тому вони прагнуть зробити за тижні те, на що зазвичай йдуть місяці. Україна чекала, доки західні уряди зрозуміють логіку військової ситуації та своїх політичних зобов'язань.

У поточних боях українці, як правило, поступаються кількістю озброєння, справляються зі старою і часто зношеною технікою і зазнають втрат, навіть якщо завдають їх набагато більше російським силам.

Необхідність максимально використовувати свої нові можливості вимагає відкласти дії доти, доки їх наступальні підрозділи не будуть повністю екіпіровані та готові до дії. Однак це означає, що ініціатива залишається за противником, а російські сили нині концентруються для нових атак,
– наголошує Фрідман.

Росія поспішає: як Кремль готується до тривалої війни

Росія перебуває у військовому становищі, системи мобілізації діють і не страждають від організаційного хаосу перших тижнів. Вони можуть поповнити втрати живої сили, і роблять це постійно, навіть якщо не мають добре навчених та мотивованих військ.

Оборонне виробництво було збільшено, щоб забезпечити нові постачання обладнання та боєприпасів, навіть якщо це не зовсім компенсує те, що було втрачено. Вони готуються до тривалої війни.

Путін не знає, як закінчити цю війну, не оголивши її витрати і марність, хоча він не має очевидного шляху до перемоги. Частина його довгострокової військової стратегії була заснована на надії, що вороги Росії втомляться першими. Атаки на критично важливу інфраструктуру України, для яких була потрібна велика кількість доступних ракет і безпілотників, могли мати каральну та відплатну мету, але в них також були і стратегічні наміри,
– зазначає Фрідман.

Максимально ускладнивши життя населенню України взимку, Путін сподівався змусити Київ визнати поразку.

"Нападам, безумовно, вдалося зробити життя нестерпним, але вони зазнали невдачі як форми політичного тиску. Так само вплив енергетичної кризи, викликаної перебоями в постачанні нафти і газу, зараз слабшає, знову ж таки не зумівши придушити готовність західних урядів підтримати Україну. (Це ще одна причина, через яку січневі заяви прихильників України були важливими – не лише щодо особливостей її нових можливостей, а й як підтвердження їхньої прихильності до справи України)", – пише професор.

Путін вже не такий впевнений, що може виграти випробування на витривалість

Військовий дослідник зазначає, що Росія успішно впоралася із західними санкціями в перший рік та з вимогами війни. Однак зараз Росія починає зазнавати економічного удару.

Минулого місяця доходи від нафти та газу скоротилися майже вдвічі порівняно з минулим роком, і зараз нафту торгують по 49,48 долара за барель. Інші доходи скоротилися приблизно на 28%, а витрати зросли майже на 60%. Путін все ще може відчувати, що може виграти випробування на витривалість, але він уже не може бути так упевнений,
– зазначає професор.

Кремлівський диктатор також незадоволений чинним станом сухопутної війни, адже не досяг своєї мінімальної мети – контролю над Донбасом. Путін також хоче, щоб Херсон та Запоріжжя назавжди визнали частиною Росії.

"У будь-якому разі йому потрібні його сили, щоб перешкодити передбачуваним українським наступам та продовжити наступ Росії", – йдеться у колонці Фрідмана.

Професор вважає, що саме відсутність наступальних зусиль найкраще пояснює призначення Валєрія Герасимова керівником окупаційних військ.

"Хоча цей крок, ймовірно, був пов'язаний із боротьбою за вплив у Кремлі, головною причиною, здається, було розчарування Путіна відсутністю наступальних зусиль. Суровікін розібрався в російській обороні, в тому числі евакуював місто Херсон, щоб забезпечити більш керовані оборонні лінії, на що Путін погодився неохоче через символізм залишення міста, яке щойно було проголошено частиною Росії. Зараз йому достатньо оборони", – пише Фрідман.

Тактика бою

Є повідомлення, що 320 тисяч російських військових, багато з яких нещодавно мобілізовані, зараз перебувають в Україні, і що зброя була вилучена зі складів для її використання.

Українська розвідка стверджує, що рух штурмових груп на Схід відображає наказ Путіна "до березня захопити території Донецької та Луганської областей". З російського боку маємо попередження міністра оборони Шойгу, що західні поставки озброєнь до України можуть врешті-решт призвести до "непередбачуваної ескалації".

Єдина причина, через яку Путін і Герасимов можуть бути впевнені, що нові наступальні операції будуть більш успішними, ніж минулого року, полягає в тому, що зараз у них є велика кількість військ,
– вказує професор з Британії

З квітня російські наступи складалися з тривалих, дорогих, невпинних боїв за взяття сіл, селищ і міст, які до моменту взяття були перетворені на руїни артилерійськими обстрілами і з яких населення втекло. Битва за взяття Сєвєродонецька влітку призвела до того, що їхні сухопутні сили були виснажені настільки, що могли залишитися в грі лише завдяки масовій мобілізації, оголошеній наприкінці вересня.

Додаткові війська показали свою цінність в обороні. Разом із погодою вони ускладнили українцям просування. Однак немає доказів того, що вони полегшили наступ Росії. Хоча Росія, можливо, здобула перевагу в битвах за Соледар і Бахмут, про які говорили як про ключову мету з літа, навіть ця боротьба ще не закінчилася.

У всіх цих боях українці зазнали жахливих втрат, але вони послужили своїй меті.

Як Росія використовує живу силу

Лоуренс Фрідман звернув увагу на заяву Дари Масікот з корпорації RAND, яка вказує на низку областей, в яких російські війська продемонстрували здатність вчитися та адаптуватися.

Зокрема, росіяни змінили свої системи логістики таким чином, щоб ключові активи залишалися поза досяжністю HIMARS; розвиток здатності глушити українські комунікації, не глушачи свої; точність атак на електричні мережі України; ракети ППО перепрофільовані для ураження наземних цілей.

У колонці йдеться, що росіяни розробили тактику використання своїх солдатів як дешевого ресурсу. Попри втрати, жива сила допомагає виявити розташування українських рубежів, щоб по них можна було краще стріляти з артилерії, а також виснажує захисників, щоб вони були менш здатні впоратися з професійними та краще оснащеними російськими підрозділами.

Лоуренс Фрідман ставить питання, як далеко ця тактика може завести Росію. І для цього він згадує про так зване "народне ополчення" на Донбасі, яке підтримується Росією. Вони від самого початку використовували живу силу як витратний матеріал, зокрема в боях за Сєвєродонецьк.

У підсумку "народне ополчення" зазнало катастрофічних втрат, що знизили бойову цінність піхоти "нижче за плінтус". Через відповідну тактику живими залишилися лише команди батальйонів, полків та бригад й артилеристи.

Росія приховує правду від мобілізованих

Дослідник з Британії нагадує, що запаси колишніх каторжників у ПВК "Вагнера" також почали закінчуватися. Причина в тому, що у в'язниці дійшли чутки, що з тих, хто зголосився боротися за свою свободу, вижило 20%. Відтак, потік нових рекрутів із цього джерела зменшився.

Попри бажання вланиска ПВК "Вагнера" Євгєнія Пригожина прославитися тим, що він "взяв" Бахмут, вагнерівцям потрібна допомога російських регулярних військ.

Фрідман констатує, що все це ставить під питання, чи будуть мобілізовані так само готові зіграти ключову роль у майбутніх наступах.

Крім того, він зазначив, що після прибуття на фронт мобілізованих тримають окремо від ветеранів, щоб вони не дізналися занадто багато про умови, в яких їм доведеться боротися.

"Є деякі припущення, що російська тактика, можливо, вже змінюється через складність переконання мобілізованих зіграти свою жалюгідну роль", – зазначає професор.

Усе вказує на те, що росіяни терміново просуваються вперед, щоб захопити більше території протягом найближчих тижнів. Проте нещодавно вони не виявляли здатності маневрувати великими формуваннями, але просувалися повільно великою ціною.

Навіть там, де вони мобільні, їм часто доводиться долати болотисту місцевість. Лоуренс Фрідман наголошує, що наразі ще зарано для наступу.

Причини, чому наступ асоціюється з весною, полягають у тому, що коли земля твердіє, а дерева ростуть, легше швидко рухатися з деяким укриттям. Втрати російського обладнання були величезними, тому в багатьох випадках вони залежать від старих систем, які страждають від зносу. Військово-повітряні сили іноді активні, але стримуються українською ППО,
– вказує професор.

Він також наголосив на проблемах зі згуртованістю російської армії. Адже, окрім регулярних частин армії, є "народні ополчення" так званих "ДНР" і "ЛНР", кадирівці та козаки, вагнерівці та інші ПВК.

"Вони стикаються з українськими силами, які все ще виглядають високомотивованими та боєздатними, навіть поки вони чекають кращого обладнання. Українська розвідка хороша, її мережа зв’язку функціонує ефективно, і вони показали, як вони можуть використовувати безпілотники та інші форми розвідки, щоб ідентифікувати концентрацію російських військ і викликати точний артилерійський вогонь", – пише Фрідман.

До наступу Росії ставляться скептично

Саме тому, як пише військовий дослідник, до майбутнього російського наступу ставляться скептично. Міноборони Британії повідомило, що російське керівництво вимагало від свого старшого командування "масштабного просування" з метою окупації всієї Донецької області, і що це передбачало розробку "планів, які вимагали б неукомплектованих, недосвідчених підрозділів для досягнення нереальних цілей".

Зазначаючи, що російським військам поки що "вдавалося завойовувати лише кілька сотень метрів території на тиждень", головним чином через брак "боєприпасів і маневрених одиниць, необхідних для успішного наступу", Міноборони дійшло висновку, що"залишається малоймовірним, що Росія може наростити сили, необхідні для суттєвого впливу на результат війни протягом наступних тижнів".

Інші військові аналітики також припускають, що майбутні російські наступи будуть "невтішними". Майкл Кофман вважає малоймовірним, що Росія досягне значного прогресу в напрямку Слов'янська й Краматорська, де українські сили мають змогу їх зустріти.

Швидше за все, росіяни рухатимуться у напрямку Кремінної та далі на Лиман. Вони атакували Вугледар на півдні Донецька, причому прямі російські атаки призвели до серйозних втрат у живій силі й техніці.

Росія хоче захопити Донбас у нереальні терміни

Американський Інститут вивчення війни зауважує, що "російське військове командування, можливо, поспішає розпочати широкомасштабну наступальну операцію з метою захоплення Донецької області в нереальні терміни та, ймовірно, без достатньої бойової потужності".

Центр оборонних досліджень, зауважує, що "противник не має достатньо піхотних підрозділів для швидкого просування вглиб оборони ЗСУ, а також сил і засобів для одночасного проведення більше двох наступальні операції".

Одна з причин того, чому наступи минулого року пішли не за планом, полягала в тому, що росіяни намагалися наступати на занадто багатьох напрямках одночасно, але якщо всі їхні зусилля зосередити в одному чи двох напрямках, то оборонне завдання України спрощується.

На основі минулих результатів важко зрозуміти, як вони можуть керувати швидкими та ефективними рухами, щоб застати українських захисників зненацька та пробити їхні лінії.

Україні слід уникати втягування у бої: час ЗСУ настане

"Водночас величезна кількість військ і готовність Росії нести значні втрати, навіть якщо в Москві це видають бажане за дійсне, означає, що українці не можуть не сприймати майбутній наступ з певною тривогою, гадаючи, чи не стане це вирішальним і патовим моментом.

Мета може полягати в тому, щоб провести серію атак, які забирають багато часу і солдатів, щоб показати Путіну, що вони все ще мають ініціативу, або зайняти українські сили, відбиваючи серію обмежених атак, щоб позбавити їх можливості підготувати свої власні атаки.

Тепер завдання України полягатиме в тому, щоб відбити ці атаки, не поступаючись багатьма позиціями. Їм, як і раніше, потрібно уникати втручання у бій, поки їх нові наступальні операції не будуть готові. Зрештою настане їхня черга", – резюмує Лоуренс Фрідман.