Мені не хочеться вставати, їсти, пити, – доброволиця зізналась, що їй завдає болю
- Любов Шіпілюк, доброволиця та операторка БпЛА, поєднує військову службу з концертами в цивільному житті, що дається їй важко через підозри на депресію.
Шіпілюк зізнається, що їй боляче бачити виховання українських дітей російською мовою, що може стати приводом для майбутнього вторгнення Росії, та її турбує байдужість українців до війни.
Доброволиця та операторка БпЛА Любов Шіпілюк не лише воює на фронті, а й дає концерти у цивільному житті. Поєднувати це вдається важко, але найбільше, що їй завдає болю – стосується саме Росії.
Мовиться про дітей, яких виховують російською. Про це з 24 Каналом поділилась операторка БпЛА Любов Шіпілюк, зауваживши, що також їй важко чути байдужість мислення українців щодо війни.
Дивіться також "А мій в "Азові": мережу облетіла нова реклама – як реагують українці
Що завдає болю доброволиці?
Операторка БпЛА у мирному житті вона дає концерти та водночас залучена до війська. За її словами, впоратись з цим важко – вона підозрює, що має стан на кшталт депресії, але на психолога потрібно витрачати гроші.
Є такі моменти, що коли приїжджаю звідти (з фронту – 24 Канал), і часом розумію, що просто не хочу вставати з ліжка. Коли прокидаюсь, думаю, для чого? Мені не хочеться вставати, їсти, пити, виходити з дому,
– сказала вона.
Шіпілюк зауважила, що їй важко перебувати на вулиці та чути російську мову – від дітей. В ці моменти у неї виникає питання: для чого ми це робимо? Адже ці діти, які виростуть, стануть російськомовною частиною суспільства в Україні. І це буде приводом для Росії вторгнутися в Україну через 20 – 30 років, тому вона розуміє, що буде знову воювати.
"На наступний раз я вже точно маю бути готовою, і зараз потрібно здобувати цей досвід, щоб потім мати змогу захистити вже своїх дітей, адже дуже хочу, щоб в мене були. Це теж важливий момент – мені страшно загинути, бо в мене немає дітей. В мене також дуже болить, коли мої друзі, молоді люди, гинуть, а після них не залишаються нащадки. А це найкращі люди нашої нації – розумні, свідомі, сміливі, не раби, а готові виборювати свою волю та свободу", – наголосила операторка БпЛА.
Вона підкреслила, що ці люди гинуть, не залишаючи після себе нікого, а продовжують жити люди, яким "і так нормально", яких все влаштовує, аби тільки не було війни. Байдуже під ким бути, аби тільки був хліб і щоб їх не зачіпали.
Для мене це приклад рабського мислення, яке також присутнє в деяких українцях, і воно мені дуже не подобається, тому що так не має бути,
– зазначила вона.
Шіпілюк додала, що її оточення – це військові, волонтери, люди, дотичні до цього, які розуміють, що відбувається і максимально вкладаються. Тому їй з ними легко. Коли ж вона опиняється в іншому колі людей – хоче швидше його залишити.
На її думку, тут потрібна робота культурних діячів – створювати якісний, класний продукт, щоб люди, хотіли його слухати, дивитися. І тоді поступово вони прийдуть до власної самоідентифікації, до розуміння, хто вони.
До речі, операторка БпЛА також розповіла, чому вона не розуміє ухилянтів. Її дратують історії про те, як 40-річні чоловіки ховаються в кущах, які їй розповідає мама, коли вона повертається у рідне село.