Підступна політика: як і навіщо російські окупанти змінювали прізвища українців
Нації одна від одної відрізняє спільне етнокультурне походження, ментальність, мова, історична пам'ять і ще багато важливих речей. Наприклад, прізвище.
Це історія фальсифікацій у наших паспортах. Петренко, Іванів чи Сидір – досить змінити всього одну – дві літери й ви вже етнічний росіянин – Петров, Иванов і Сидоров.
До теми Протистояння "братських народів": як давно Україна відбивається від Росії
Як утворювали прізвища
Здавалося б, це дрібниця. Однак насправді прізвище таки важливе для національної ідентифікації.
Прізвище є етноментальним маркером. Якщо ми почуємо прізвище Россі, Жмудзінський, Готьє, то одразу можемо зрозуміти, якої національності людина.
Спадкове родове ім'я мали ще у Стародавньому Римі та у Середньовічній Європі, але тільки знать. На наших теренах за часів Київської Русі побутували лише імена.
Родові найменування мали хіба що монархи й шляхта. Зазвичай, на честь засновника династії, наприклад Рюриковичі чи Ростиславичі, або за місцем родинного гнізда – князі Острозькі, бо з Острога.
У давні часи просто не було потреби у прізвищах: документів людина не мала, грамоти не знала. Щоб обробляти землю чи годувати худобу імені було достатньо. Втім, коли народилося забагато "Іванів", постала потреба якось їх розрізняти. Так постали прізвиська.
У давні часи можемо прочитати про те, що "прийшов до суду Івашко Кривий, якийсь там Васько Лагодовський". Тобто як їх називали між собою, так ці імена й записували. Так і прізвиська формувалися,
– розповів кандидат історичних наук Василь Кметь.
За словами кандидатки філологічних наук Наталії Сокіл-Клепар, у ХVІ столітті вже з'явилися додаткові іменування, коли утворилися ділові стосунки між людьми. Для цього необхідно було запроваджувати додаткові номінації. Наприклад, Іван Гордий.
Такі прізвиська давали один одному часом за рисами характеру, часом за видом діяльності. Вони існували усно.
Цікаво Чергова зухвала маніпуляція: чому Росія намагалася "оселянити" українців
"Історія кожного роду своя: ми не знаємо, чому предка назвали Мухою – чи він був дрібненький, чи якийсь нав'язливий. Так само може бути Вовк – чи це була агресивна людина, чи смілива й мужня", – розповіла Наталія Сокіл-Клепар.
Звідки походять прізвища
Серед українців найбільша група прізвищ походить від імен батька та мами. З найдавніших часів у прізвища перейшли язичницькі імена Нечай, Жадан, Вторак. Християнство принесло уже відомі нам ймення.
Додатковими іменуваннями ставали патроніми або матроніми. Тобто по батькові: Іван, син коваля, був Коваленко або ж Ковальчук. Матроніми були зрідка, адже знаємо, що домінували патріархальні мотиви,
– заявила кандидатка філологічних наук.
Ще українські прізвища походять від назв їжі, місцевості, тварин, рослин – тобто усього, що оточувало людей у побуті. Зараз такі родові ймення є нейтральними, а колись ці слова мали конкретне значення. Наприклад, якщо був Мельник, то він працював на млині.
Які прізвища утворили козаки
Козаки дали нам не лише епоху лицарів і цілий пласт культури, а й креативні прізвища. Якщо ви Перебийніс, Нетудихата, Убийвовк – це означає, що ваші предки були козаками або щонайменше мали до них стосунок. Той, хто втікав на Січ, отримував там нове прізвисько.
Козацька рада / Картина Миколи Овечкіна
"Найчастіше в горнилі Запорізької Січі кували цікаві прізвища, переважно двоскладові, імперативного характеру: Підкуймуха, Неїжборщ. Почуття гумору в них домінувало. Це зараз одна з національних рис українського прізвищевого фонду", – розповіла Наталія Сокіл-Клепар.
Типові закінчення українських прізвищ
Типово українськими були прізвища із закінченнями -енко, -юк, -чук. Наприклад, Шевченко, Шевчук. Однак кожен регіон мав свої суфікси.
Якщо ми маємо суфікс -енко, то це найчастіше вказує, що першопоселенці були з теренів Східної й Центральної України. Якщо суфікс -ук, -юк, -щук, то можемо говорити про людей, які є вихідцями з північних теренів України або ж західних.
Як знищували українську ідентичність
Прізвища у сучасному розумінні з'явилися наприкінці XVIII – на початку XIX століть, бо виникла така потреба. Що таке для українців кінець XVIII століття? Етнос роздерли між 2 імперіями: Схід – під Московією, Захід – під Австрією.
Російський агресор прагнув знівелювати будь-які прояви національної ідентичності, бо сірою масою легше керувати.
"Цілком зрозуміло, що імперські уряди дуже часто на цьому спекулювали. Якщо в Австрії це не була особлива проблема, тому що мовні відмінності були достатньо великими, то у Російській імперії це була дійсно свідома системна політика, коли прізвища записували так, як його сприймали на слух", – розповів кандидат історичних наук Василь Кметь.
До теми Не тільки сало з цибулею: розвінчуємо російські міфи про українські страви
Зросійщення українських прізвищ почала ще Російська імперія. Їм заважала наша шляхта й дворянські титули. Через це з середини XIX століття імператор Микола І почав переводити аристократів у клас міщан і селян, змінивши їм прізвища з подвійних на поширеніші.
Однак значно жорсткішу діяльність розгорнув Радянський Союз. Для них не існувало української мови й нації, не те що прізвища.
"Кожна влада, яка приходила в Україну, намагалася асимілювати не тільки географічний простір, але й мовний – оце втручання в особовий фонд, антропонімний, в людські іменування", – заявила Наталія Сокіл-Клепар.
Чому зміна прізвищ була вигідною для Росії
Загарбники змінювали назви населених пунктів на свій лад – місто Кам'янське стало Дніпродзержинськом. Тоді ж Мельника переписали на Мельнікова. Навіщо?
Московитам потрібно було, щоб всі підневільні нації у Радянському Союзі добровільно злилися зі "старшим братом". Хоча ми ж розуміємо, що московити – не старший і не брат ані для українця, ані для киргиза, ані для грузина. Однак усіх нас насильно перехрещували у паспортах.
Люди пам'ятають як їхній дід, прадід чи батько був змушений записати прізвище. Йому в паспорті додали – був Запорожець, а став Запорожцев,
– розповіла кандидатка філологічних наук.
У радянський період особливо активно асимілювали й творили "покручі" з українських прізвищ. Це робили свідомо, оскільки різноманітну документацію вели в урядових установах, паспортних столах тощо.
В українському прізвищі комуністам достатньо було змінити лише одну літеру або додати чужий для нас суфікс -ов, -ова, -ін і все – ви етнічний росіянин, бажаний для радянської дійсності Петров, Иванов, Сидоров.
Суть прізвищ перекручували на свій лад
Перекручували саму суть прізвища – Коваля записали як Ковальов. Це при тому, що слово "коваль" є лише в українській мові. Російською він мав би бути "кузнец" і відповідно Кузнецов.
Швець ставав Шевцов, хоча російською – "сапожник". Це була спланована політика асиміляції. Водночас причиною махінацій часто ставали дрімучі паспортисти, які не розуміли української мови.
Часто російські чиновники чи писарі русифікували прізвища з огляду на власне невігластво. Однак за цим стояла також цілком цілеспрямована політика, коли додавання -ов та нівеляція фрагментів українських закінчень зводилася до того, щоб робити прізвища подібними до загальноросійських.
Часто змінювали прізвища й в армії. Хоча були й такі наші земляки, які самі переписували прізвища, аби вислужитися перед "червоною владою".
"Нам одразу спадає на гадку твір "Мина Мазайло". Там добирали прізвище Мазєнін, аби тільки дітям було краще, тобто суб'єктивні фактори. Мовляв, якщо ти зміниш прізвище відповідно до російськомовних норм, тобі вже буде легше і в кар'єрі, і в житті", – заявила Наталія Сокіл-Клепар.
Історії насильницької зміни прізвищ
За кожним прізвищем та насильницькою зміною стоїть ціла історія роду й часто вона значно потужніша, аніж нам видається.
Гриців – Грицьєв
За словами журналістки Ірини Папірник, її дідусь походив із заможної родини, яка жили на Івано-Франківщині. Однак однієї осені трапилася подія, яка збіглася з історичним розкуркуленням.
"Мій дідусь зі своїм дідусем вранці пішли в ліс по гриби. Коли вони поверталися й вийшли з іншого кінця села, їх зустріли односельці й сказали тікати. Виявилося, що молодшу сестру дідуся, якій було 4 чи 5 років, маму й тата закрили москалі в хаті й підпалили, тому що добровільно вони не хотіли віддавати своє майно", – розповіла журналістка.
До теми Росія не є спадкоємцем Київської Русі: яскраві докази та шокуючі пояснення істориків
Хлопчина Євген Гриців залишився зовсім сам. Його забрала тітка у Львів. Коли настав час віддавати його до школи, виявилося, що всі документи згоріли в батьківській хаті. Коли оформлювали нові, він назвав себе Грицівим, але записали Грицьєв.
Це врятувало йому життя, тому що Євгена Гриціва, якого можна було прив'язати до родини куркулів, не існувало. З'явився у 14 років чоловік, якого звати Євген Грицьєв,
– розповіла Ірина Папірник.
Коли у дідуся журналістки народилися діти, то старша донька отримала прізвище Грицьєв, а 2 молодших записали Гриців. Згодом старша донька змінила прізвище на Гриців.
Соловій – Соловей
Софія Соловій співає на відомих сценах оперних театрів Відня, Неаполя, Венеції, Афін й Ніцци. Хоча радянська влада колись переписала її діда Миколу із Соловій на Соловей.
Він працював в хорі оперного театру. Це я говорю про 1938 – 1939 рік. У вересні 1939 року всі ми чудово знаємо, що сталося. Його забрали в армію і коли робили нові документи, то прізвище змінили,
– розповіла оперна співачка.
У паспорті вона ще записана Софією Соловей, зате своїм сценічним ім'ям для афіш обрала справжнє, родове – Соловій.
Лебідь – Лебедь
У родині Тараса Лебідя був один із лідерів ОУН – УПА Микола Лебідь. Крім того, його прямі предки пережили депортацію.
"Прийшла радянська влада, московити сказали: або йдеш на війну, або ми розстріляємо всю твою сім'ю. Коли дід пішов, то бабцю все одно виселили на Сахалін з дітьми", – розповів Тарас Лебідь.
Ті виселені ще мали справжнє прізвище Лебідь. Однак після такого минулого комуністи переписали їхніх нащадків на Лебедь.
Цікаво Московія нав'язувала "великорусский язык": російська влада намагається знищити українську мову
Родове прізвище – зв'язок поколінь
Нині українці дедалі частіше повертають собі у паспортах справжні ймення. Бо родове прізвище – це наша етнічна ментальність і зв'язок з предками.
"Ми повинні оберігати не тільки нашу географічну й мовну територію, але й антропонімну. Тому що прізвище – це зв'язок поколінь. Якщо втрачається ця ниточка між поколіннями, то втрачається історія роду, а зрештою й історія народу", – підсумувала Наталія Сокіл-Клепар.