Поки гримить "ГаРмИдЕр"

Після однієї із вистав луцького театру-студії «ГаРмИдЕр» його режисер Руслана Порицька підійшла до хлопчика, якого запримітила ще у залі. «Як ти потрапив сюди? Часом не загубився?» «Та ні,- відповів хлопчина,- ми з мамою у вас уже п’ятий раз.

Театральні дійства у виконанні цього самобутнього колективу насправді ніби наділені якоюсь доцентровою силою, яка притягує до них кожного, хто хоча б раз побував на виставах «ГаРмИдЕру». За десять років існування цього театру-студії у нього сформувалась своя стала глядацька аудиторія,віковий ценз якої від отакого ось хлопчика до сивочолих поціновувачів театрального мистецтва з багатолітнім досвідом. Причина успіху режисера і акторів театру, серед яких немає професіоналів, насамперед, в однодумстві щодо нестандартного сприйняття класичної і сучасної драматургії і її відображення в акторській грі.

У репертуарі «ГаРмИдЕра» нині шістнадцять вистав, серед яких є і вітчизняна та світова класика, і п’єси сучасних авторів. Однак, серед них немає, як кажуть, «заїжджених» на театральних сценах. Скажімо, із п’єс Лесі Українки у театрі вибрали драму «На полі крові» - маловідому українському, а тим паче волинському глядачеві. Минулого року, котрий був визначений ЮНЕСКО роком відомого польського драматурга, філософа, громадського діяча Януша Корчака, луцький театр-студія здійснив постановку його драми «Сенат шаленців», яка востаннє йшла на сцені на початку тридцятих років минулого століття. Великий глядацький резонанс мали вистави «ГаРмИдЕра» «Містерія любові» та «Ау, сказане мільйонам». Перша з них йшла навіть у підземеллі знаменитого Луцького замку, друга наробила багато галасу як інтернет-вербатіум, її довго обговорювали в соціальних мережах.

Режисер театру-студії «ГаРмИдЕр» Руслана Порицька, як, власне, і всі його актори, любить експериментувати. У вересні цього року, якраз на своє десятиріччя, «гармидерівці» проведуть у Луцьку фестиваль «Мандрівний вішак» за принципом «театр за межами театру». Уже добре відомі луцькому глядачеві вистави і нові, серед яких має бути і дитяча, пройдуть у незвичних для перегляду місцях: у закинутих будівлях промислової зони, на даху будинку чи у парку. І в цьому є не лише бажання наслідувати своїх колег із театрів-студій , скажімо, з Латвії чи Польщі, а, насамперед, прагнення бути якомога ближчими до до глядача, чим якраз і вирізняються такі театри.

Аматорський театр «ГаРмИдЕр», котрий починав свою діяльність як студентська театральна студія, уже четвертий рік має надійний прихисток: він став складовою Луцького районного будинку культури, отримав стале приміщення для проведення репетицій і вистав. Уже кілька років ним опікується Генеральне Консульство Республіки Польща у Луцьку, за його підтримки театр налагодив зв’язки з польськими колегами , бере участь у міжнародних театральних конкурсах і фестивалях, був кілька разів їх лауреатом. 2009 року театру-студії «ГаРмИдЕр» присвоєно звання «народний».

Нині на постановку у цьому театрі своїх п’єс претендують багато українських драматургів, серед яких, окрім волинських, харківські, львівські, київські. Більшість із них режисер театру Руслана Порицька відхилила як…неактуальні для нашого сьогодення. І взялась за постановку комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло». Написана на початку тридцятих років минулого століття нашим славетним земляком, який за свою патріотичну позицію у мистецтві поплатився життям на сумнозвісних Соловках, ця п’єса є нині ніби дзеркальним відображенням того, що діється у нас навколо так званого «мовного питання». У цій комедії, яка у постановці «ГаРмИдЕра» називається «Мазайло», дійові особи, крім Мокія Мазайла, розмовляють не українською, як у Куліша, а суржиком, як більшість наших політиків, урядовців, держслужбовців та й, на жаль, представників культури. Тож сприймається вона глядачем, як річ повчальна і сьогодні надактуальна. Особливо серед молоді. Про що свідчить і аншлаг на прем’єрі «Мазайла» у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки.

Із сучасної драматургії Руслана Порицька вибрала трагікомедію відомого українського сатирика Олега Чорногуза «За десять відсотків». Нещодавно написана п’єса сімдесятип’ятирічного автора, у якій тема перманентної боротьби пересічного українця за виживання переплітається з проблемою сексуального рабства і яка саме через її тематику була відхилена кількома вітчизняними професійними театрами, минулого місяця з успіхом дебютувала у виконанні «ГаРмИдЕра» . У Луцьк на прем’єру вистави приїжджав Олег Чорногуз. І те, з якою прихильністю глядачі сприйняли і гру акторів у трагікомедії «За десять відсотків», і самого її автора, можна вважати їх спільним творчим та громадянським здобутком.