Пошли нам, Господи, Мойсея!

Підсвідоме бажання мати сильного господаря – в нашій крові. Багатовіковий досвід кріпацтва зробив свою справу – Україна підсвідомо тягнеться під велику хазяйську, хай і чужу, але таку жадану руку. Підставляє під неї змучене сиве чоло і чекає, що зробить господар – вдарить чи приголубить. Таке життя влаштовує, адже пан не лише змушує гнути на нього спину, але й годує, робить дарунки з барського плеча і на свята звільняє від непосильної роботи. Кріпак не намагається вирватися з цих кайданів, адже має харч і дах. Він розуміє, що всі хазяї однакові, тож іншого не шукає. Зрештою і вивільнитися не хоче, бо підсвідомо він раб. Рабами були його батьки, діти та прадіди. Всі вони вклали рабську психологію в його маленьку українську голівку і привчили до великої хазяйської руки. Тож ми не знаємо, що робити з тією волею, що дістається нам не лише від Бога, але й у кривавій боротьбі. Тягне, знаєте, в кабалу.

Колись євреї пішли з Єгипту, аби стати вільними. Мойсей 40 років водив їх Синайською пустелею. Коли в сучасних юдеїв питаєш, чому саме стільки – одразу ж вдаються до пояснень. Мовляв, ці роки знадобилися, аби змінилися покоління у єврейському народі. Адже ті люди, що пішли за Пророком шукати волі, мали рабську психологію, тож не могли будувати вільну країну. Відтак Моше й чекав, коли серед пісків народяться і змужніють ті, які не знатимуть, що таке неволя, тож підсвідомо зводитимуть вільну країну.

Господи, так може пошлеш і нам Мойсея?