Макрон атакує: на що здатен президент Франції задля ролі лідера Європи

Все це – тривожні сигнали для України. Чому так сталося і чого чекати – у матеріалі 24 каналу.

Чому Кремль більше не ворог

У Франції з симпатією відносяться до Росії та схиляються до дружби з Кремлем. Можна згадати про зв’язки та російські гроші Марін Ле Пен та її партії. Протести "жовтих жилетів" також пов’язують із Росією. Але останні заяви президента Макрона що Росія – більше не ворог, сколихнули європейське суспільство, яке неоднорідно, але намагається протистояти російській агресії на декількох фронтах - санкційному, інформаційному, безпековому.

Головною темою є потенційне розміщення ракет короткого радіусу дії у Європі після кінця угоди про РСМД (Ракети середньої та малої дальності). Наприклад, у таких країнах як Польща або Румунія. Росія вбачає у цьому пряму загрозу своїй безпеці. Втім, Емануель Макрон вказав на необхідність діалогу з Москвою, а не нової гонки озброєнь.

Читайте: Трамп і Макрон поговорили про війну в Україні і нормандський саміт

Макрон, хоч і визнав, що Росія порушувала та знецінювала її, але винним зробив...знову-таки президента Трампа, який нібито навмисно вбив угоду. Тепер покладатися на США немає сенсу, підкреслює Макрон, варто вести нові перемовини з Кремлем щодо багатосторонньої ядерної угоди.

Емануель Макрон та Володимир Путін під час особистої зустрічі / photo: Getty Images

Політично Франція підтримала повернення Росії до ПАРЄ (Парламентська асамблея Ради Європи), втім це було відкрите бажання не лише одного Парижу. Далі - більше. Макрон зустрівся з Путіним, легітимізуючи лідера країни-агресора, яку він назвав "глибоко європейською країною". При цьому, як відомо, багато справді європейських цінностей та правил просто відсутні або серйозно переслідуються на території РФ. Макрон не був проти повернути Росію до "Великої сімки", пізніше модифікувавши це бажання у "запрошення Путіна як гостя".

У кінці кінців, Макрон планує приїхати до Москви на 75-річчя з Дня Перемоги. Утім, ці заяви - лише відображення бачення Росії у Парижі, Брюсселі та інших столицях, де не вважають Росію ворогом чи навіть супротивником. Таке можна почути навіть від президента США Дональда Трампа, якого звинувачують у тісних зв’язках з Росією під час та після його першої виборчої кампанії.

Політичний експерт, викладач Інституту східних мов та цивілізацій у Парижі (INALCO) Володимир Посельский вважає, що подібна риторика проти мігрантів, розширення НАТО та ЄС – це спроба загравати з правими силами у Франції, щоб здобути їх підтримку на виборах через 2,5 роки. Для цього Макрон публікується у відверто правих виданнях. Його відношення до Володимира Путіна пройшло шлях від поганого до доброго.

З Трампом, до речі, сталося навпаки, зараз ставлення до очільника Білого Дому у Франції доволі прохолодне. Так, розмови з Кремлем важливі, підкреслює французький президент. Але не за кошт інших партнерів НАТО, України зокрема. До речі, про Україну. Володимир Посельский вважає, що так французський президент намагається увійти в історію як політик, який розв'язав конфлікт на Донбасі.

Мабуть, йому не дають спокою лаври Саркозі, який був президентом під час конфлікту у Грузії та посприяв його завершенню, – підкреслив аналітик

Діалог має бути "чіткий, твердий та вимогливий", ніхто не має бути "наївним". Росію, вважає Макрон, очікують три можливі варіанти розвитку подій. Консервативна модель, якої дотримуються зараз, є нестабільною: політичні та економічні проблеми, тиск через переозброєння, що нині проходить армія РФ. Через це відродження РФ як сильної держави наразі вкрай сумнівне. Євразійський напрямок, що його активно просуває Кремль, теж не панацея через активну світову експансію Китаю, з яким доведеться конкурувати, незважаючи на доволі добрі відносини. Що ж лишається? На думку Макрона - відновлення "стабільної політики з Європою". У далекій перспективі – "партнерського проекту".

Як на це дивляться у самій Росії? Скептично, вважають місцеві аналітики. Президента Франції не вважають серйозним (скоріш навпаки) лідером, який багато і цікаво говорить, але не здатний сказане реалізовувати на практиці. Відомо, що стратегічна мета Путіна – розлад або й дезінтеграція Євросоюзу, а не його зміцнення. Потенційне зближення з ЄС може нашкодити "стратегічній дружбі" Москви та Пекіна.

Втім, продовжує експерт, хоча Макрон свідомий того, що з себе представляє сучасна Росія, він марно сподівається, що зможе виграти на її ж полі.

"Смерть мозку": Макрон та НАТО

Більшого ніж тема з Росією галасу наробила фраза Макрона про "мозкову смерть" НАТО у розмові з британським виданням The Economist через брак координації між Європою та США.

"Немає жодної координації між союзниками у прийнятті стратегічних рішень. Є неузгоджені агресивні дії одного союзника, Туреччини, у регіоні, де наші інтереси поставлені на карту", – відзначив Емануель Макрон. Коли його спитали, чи вірить він досі у необхідність статті 5 Статуту НАТО про "колективну оборону", він відповів, що "не знає".

Читайте також: Макрон не вважає Росію ворогом НАТО

Сам Макрон пізніше подав це як "сигнал для пробудження", але залишився вірним своїм словам. Вони викликали критику від Генсека Альянсу Єнса Столтенберга. Щодо іншого сусіда України – Туреччини – Макрон теж дещо пом’якшив свою позицію щодо турецької операції у Сирії проти курдів. Втім, це не врятувало його від публічної сварки з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, який взявся активно захищати Північний Альянс.Дісталося від президента Макрона і Сполученим Штатам, які "втрачають зацікавлення у європейських справах".

Непередбачуваність президента США Дональда Трампа та його слабка віра у різноманітні альянси та союзи не сприяє ефективній атмосфері у Альянсі. Відомо, що Трамп постійно критикує союзників у Європі за залежність від США і нездатність витрачати 2% або більше на свою оборону.

Військовий парад на День взяття Бастилії у Франції / photo: Getty Images

Франція, у свою чергу, довго просувала ідею тіснішої оборонної співпраці, але зіткнулася з опором Великої Британії та інших країн. Нова міністерка оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер розповіла у інтерв’ю виданню Welt, що має бути більша безпекова співпраця між країнами Європи, проте у Парижа "інша перспектива". "Коли французи говорять про співпрацю, це завжди лише про стратегічну автономію", – додала міністерка.

Дискусії продовжаться на зустрічі, присвяченій 70-річчю НАТО у Лондоні, де побачаться усі основні діючі особи цього матеріалу. Головною темою, звісно, стане можливість НАТО і надалі працювати як єдиний політично-безпековий блок і майбутні відносини між ЄС, США, Туреччиною та світом. І ці розмови будуть дуже непростими. За думкою Володимира Посельского, фраза про "мозкову смерть НАТО" була використана Макроном для початку дебатів на цю тему.

Але ще є питання Африки. Незважаючи на загибель через зіткнення гелікоптерів 13 солдатів, вони продовжують нести анти-терористичну службу на Чорному континенті. І не збираються звідти йти. А от відносини з НАТО не завжди були такими.

Історія членства французів у НАТО вирізняється змінною динамікою, оскільки Париж у 1966-2009 рр. загалом не брав участі у військових структурах Альянсу, – наголосив експерт-міжнародник, співзасновник Центру Дослідження Африки, Олександр Мішин

Ситуація у Франції У самій Франції наявна навіть до сих пір певна дискусія чи є повторна інтеграція до євроатлантичних структур вірним кроком в умовах зміни геополітичного та стратегічного балансу у світі. В той же час африканський напрямок для Парижу завжди був пріоритетним. Більше того, Африка для них це "свята територія" до якої вони не хочуть пускати конкурентів, навіть ті країни, що є членами НАТО, пояснив Олександр Мішин. Африканські держави є джерелом ресурсів для Франції, і без них складно уявити цю країну у колі світових лідерів, тоді як без НАТО французи довели можливість автономного існування. Конкуренція між цими двома напрямками для Парижа існує, і поки вони не є взаємо доповнюваними, хоча їх поєднання могло би допомогти Франції в протидії посиленню Китаю та Росії на континенті.

Євросоюз та Франція: лідерство чи ізоляція?

Від НАТО плавно переходимо до справ всередині Євросоюзу, де Франція опинилася серед нестабільних урядів в Іспанії та Італії, неефективної коаліції у Німеччині та паралізованої Брексітом Великої Британії. Природно, президент Макрон хоче стати у керма, зважаючи, що канцлерка Ангела Меркель працює свою останню каденцію. Але саме з Німеччиною наразі відносини у Парижу гірше за всіх інших.

Емануель Макрон та Ангела Меркель /photo: Getty Images

Після фрази про “смерть мозку” з критикою виступив найближчий сусід Франції - Німеччина. Відносини між Парижем та Берліном переживають погані часи. Канцлерка Меркель сказала на обіді, присвяченому 30-річчю з дня падіння Берлінського муру: "Я розумію ваше бажання вести різку політику. Я збираю розбиті вами частинки назад докупи. Знову і знову. Але я втомилася це робити". Німеччину дивує рішучість Макрона йти по головах, якщо треба.

Макрон, звісно, прагне зробити Францію країною-лідером у Європі, де Париж би мав вирішальний голос. Через це зіткнулися дві політичні системи: майже королівські повноваження у Макрона та федеральне і багатопартійне керівництво Меркель. Франція вказує, що Німеччина дуже повільно приймає рішення там, де можна “розрубати гордіїв вузол”, фігурально кажучи. І почуває себе “майже зрадженою”, наголошують джерела.

Причому, німецька коаліція блокує ініціативи Макрона з обох флангів: соцдемократи щодо військової та безпекової політики, християнські демократи – щодо економічної інтеграції, реформи єврозони та більших витрат. Критика на адресу Франції про майже повну відсутність консультацій по гострим питанням лунає і у стінах Європарламенту.

По декількох питаннях Франція залишилася ізольованою: лише Париж ветував членство у ЄС для Північної Македонії та Албанії. Це те, чого Кремль бажав роками - стримати НАТО від розширення на схід до Балкан, України та Грузії. І це незважаючи на підтримку, яку Скоп’є отримав від США щодо вступу до НАТО! Макрон пояснює своє рішення прикладом Румунії та Болгарії: увійшовши до євроблоку у 2007 році, країни досі потерпають від корупції. Щодо Брексіту, теж лише Париж виступав за коротшу відстрочку для Лондону, але ЄС прийняв запропонований Британією варіант.

Один епізод чудово демонструє ситуацію у яку потрапив 41-річний лідер: Макрон відмовився визнати вибір більшості щодо посади голови Єврокомісії і допоміг зайняти цю посаду міністру оборони Німеччини Урсулі фон дер Ляєн, яку ніхто не розглядав як кандидата. У відповідь, Європарламент відкинув створену Францією посаду, яка поєднувала би індустріальну та безпекову політику. Її мала отримати колишня євродепутатка Сільві Гулар. Такими діями, президент Франції навпаки, робить складнішим своє завдання по сходженню на європейський Олімп. Практично уся ця активність Макрона мало у що виллється, думає експерт, бо Франція досі є членом НАТО і приймає участь у його операціях. Але Макрон бажає підкреслити потребу у автономних збройних силах Європи. Суверенних, якщо можна так сказати.

У найближчий час ситуація навряд чи зміниться, що у теорії дає Франції неабиякий шанс на лідерство. Західні аналітики кажуть про "зміну балансу сил у Європі". Лише питання, чи зможе Емануель Макрон опанувати свої амбіції та об’єднати розділену політичними чварами Європу перед справді важливими загрозами.