Про життя за кордоном, Або чому там не солодко

Але, коли про еміграцію, кричать відверті ледарі, котрі звикли відсиджувати з 9:00 до 18:00 (якщо взагалі мають роботу), і протягом життя не досягли нічого – це має смішний вигляд.

Якщо в 40 років людина не знайшла себе, не перетворила свої знання та вміння у реальні досягнення та гроші в рідній Україні (де знайома мова, зрозумілі правила і т.д.), то чому ви думаєте, що за кордоном така людина приречена на успіх? Більшість крикунів "надо валить" не знають нічого про конкуренцію, про податки, про вартість комунальних послуг у Європі та США? Життя за кордоном – це не готель all inclusive.

Щоб працювати таксистом у Німеччині, наприклад, потрібно закінчити курси підприємництва, здати іспити та отримати ліцензію. Взагалі, більшість робіт потребують ліцензування та підтвердження, і з усіх прибутків мають бути сплачені податки (до 40% в деяких країнах).

За кордоном не так солодко, друзі. Там жорстка конкуренція спеціалістів, і більшість емігрантів тяжко працюють все життя. Одне діло бути в Парижі туристом, інше – жити в чорному кварталі в пригороді. Одне діло гуляти з фотиком по Манхеттену, інше – мити посуд в Бруклінському ресторані.

Може краще створювати щось тут, щоб їздити за кордон не як емігрант, а як турист чи бізнесмен, котрий шукає нові ринки збуту. Утопія, скажете? Не згоден. Є багато прикладів – ми здатні створювати нормальні бізнеси, навіть в сучасних умовах. А якщо вже наважились їхати – то вчіть мову і отримуйте спеціальність, а не сидіть днями у Facebook.

Звісно, молодим обов’язково треба їхати навчатися за кордон. Обов’язково. Тому що, наша система навчання давно вже не конкурентна. А ще, щоб позбавитися від совкового мислення (що держава тобі щось винна), щоб зрозуміти, що таке підприємництво, щоб бути інтегрованим у світові процеси, щоб навчитися прибирати гівно за своїм собакою, щоб бути чемним за кермом, щоб навчитися поважати інші раси і взагалі, розслабитись та навчитися бути щасливими.

Хтось повернеться на Україну, хтось залишиться – це нормально.

Немає ніякого духу еміграції в Україні, просто світ змінився, і можливостей більше. Я вже мабуть нікуди не поїду, бо мені важливо на якій мові говорить моя доня, я плачу від народних пісень, а на вихідних люблю пити з друзями горілку і смажити шашлик. І так мені добре в колі рідних та близьких людей, котрих називають українцями. От добре і все тут.

Може і варто було поїхати жити за кордон в 90-их, тоді тут точно було страшно і часом небезпечно. А зараз вже мабуть ні. Бо є у мене відчуття, що тут набагато більше можливостей. А ще я люблю цю країну, з усіма її особливостями. І нічого з цим зробити не можу. Та й чи варто?

Читайте також: Apple на півроку відстає від Samsung: скільки ще бренд протримається на харизмі?