Революція у Тбілісі: чому влада Грузії виконує накази Кремля та чи є шанси в опозиції
Нині в Грузії все сильнішими стають вайби українського Майдану-2014. З колонок на протестах лунає "Я не здамся без бою", люди з прапорами ЄС дружно нагадують, що "Путін – ***ло" та готують нові порції коктейлів Молотова, а чинна влада веде себе так само неадекватно.
Як проходять протести в Сакартвело та чи є шанси в нової грузинської революції – читайте в матеріалі 24 Каналу.
До теми Силовики жорстко затримували людей: у мережі показали, як минула п'ята ніч протестів у Тбілісі
Чому Грузія знову опиналася на роздоріжжі
2024 рік став для Грузії визначальним. Країна опинилася на роздоріжжі та мала зробити екзистенціальний вибір – рухатися далі важким шляхом до Європи або повернутися до російського стійла та потроху ставати кавказькою Білоруссю, але без хитрого Лукашенка.
У підсумку чинна влада країни в особі "Грузинської мрії" вирішила не ризикувати та зробила вибір на користь другого варіанту замість власних громадян – для цього було цинічно вкрадено парламентські вибори (допомогли шалений адмінресурс та масові фальсифікації, завдяки яким "Мрія" намалювала собі 54%). Опозиція з цим не погодилась і навіть врешті об'єдналася, щоб бойкотувати засідання парламенту.
Номінальні переможці жовтневих виборів вирішили вдатися до традиційної для себе тактики – перечекати. Ця схема вже спрацювала в травні, коли перенесенням голосування вдалося проштовхнути скандальний закон про "іноагентів" – копію відповідного російського репресивного закону.
Розрахунок був на те, що грузинам, чия футбольна збірна вперше в історії пробилася на Чемпіонат Європи, буде не до того. Здавалося, фортуна посміхається "Грузинській мрії" – збірна влітку стала справжнім відкриттям Євро-2024 і не один раз змушувала шаленіти від щастя маленьку, але горду країну.
"Мрія" безумовно приписала цей успіх собі (а футболісти й не сперечалися), згодом цей успіх вирішили розвинути та навіть оголосили, що новим президентом Грузії стане ексфутболіст Міхеїл Кавелашвілі – колишня зірка тоді посереднього, але олдскульного "Манчестер Сіті". Перед цим на спад пішла протестна хвиля – опозиційні партії не змогли мобілізувати грузинів у великій кількості. Як би сказав Лесь Подерв'янській – не було критичної маси людей.
Що стало причиною нової хвилі протестів у Грузії
Здавалося, "Грузинській мрії" вкотре посміхається доля. Схоже, в це повірили й самі "мрійники", бо номінальна перша особа Сакартвело – прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе – 28 листопада 2024 року вирішив перевірити, чи зламав він об коліно опозицію, тому ляпнув (іншого культурного слова немає), що Грузія відмовляється від євроінтеграції.
Ми ухвалили рішення не ставити на порядок денний питання про відкриття переговорів із Європейським Союзом до кінця 2028 року. Також до кінця 2028 року ми відмовляємось від будь-яких бюджетних грантів з боку Європейського Союзу… Абсолютно неприйнятно розглядати інтеграцію до Євросоюзу як милостиню, яку Європейський союз має нам подати… Ми бачимо, що європейські політики та бюрократи використовують виділені гранти та кредити як шантаж Грузії, – прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе дає імпульс народним протестам 28 листопада 2024 року.
Вже неважливо, що це нібито була не повна відмова, а відтермінування до 2028 року, що "вікно до Європи" для Сакартвело спершу зачинили саме в ЄС, скасуванням переговорів і суттєвим обмеженням фінансової допомоги, відреагувавши на недемократичні практики "Мрії" в країні-кандидатці, якою є Грузія.
Що запального Кобахідзе розлютила офіційна заява Європарламенту про невизнання результатів виборів 26 жовтня та заклик до переголосування. Ба більше, введення проти нього особисто санкцій. Можливо, він у такий спосіб розраховував погратися в шантаж з ЄС, маючи на меті налякати Брюссель. Всі ці нюанси вже нічого не варті, бо він сказав те, що сказав. І зробив це абсолютно свідомо.
Для грузинів це був справжній шок, бо шлях до ЄС – це реальна мрія більшості в цій державі й з цим не могла сперечатися навіть "Грузинська мрія". Не могла до 28 листопада 2024 року. Натомість для нинішньої грузинської опозиції необачна заява Кобахідзе стала подарунком долі. Для України ці слова були ніби дежавю з 2013 року, коли рівно 11 років тому відмова Януковича під тиском Росії від тої самої євроінтеграції спричинила появу Євромайдану та наступної Революції Гідності.
That’s a great plan Walter, – мав усі підстави повторити за Джеффрі Лебовські незабутній Віктор Федорович.
Вже через кілька годин після цих слів Грузія піднялася на дійсно масовий протест. Тепер вже інші заяви Кобахідзе, Іванішвілі чи будь-кого в стилі "ви хочете як в Україні" вже нікого не злякали, хоча вочевидь на них було велике сподівання. Бо тепер на кону було майбутнє. Точніше, воно й раніше було, але тепер це остаточно зрозуміли та усвідомили всі грузини.
До теми Хто такий Бідзіна Іванішвілі та детально про план "Грузинської мрії" щодо узурпації влади
Це Революція
Спершу це був доволі несміливий протест, що нагадував попередні – поліція та силовики відповіли жорстокістю, але люди відступали, однак не корилися. І знову приходили до парламенту та далі на весь проспект Руставелі, до інших міст країни – Кутаїсі, Батумі, Горі, Зугдіді, Руставі, Телаві, Ахалціхе. Це була низова організація без старих політичних лідерів і керівної ролі якоїсь партії, люди стихійно координувалися через соцмережі.
Незабаром у масових акціях з’явилися петарди, потім салютова версія кулемета Гатлінга, а згодом і коктейлі Молотова. Влада відповіла жорстокими побиттям активістів і журналістів, водометами (купленими якраз під жовтневі вибори), сльозогінним газом, арештами та затриманнями майже 300 людей, а ще заявами Путіна та його посіпак про солідарність з грузинською владою.
Ми бачили подібні події в цілій низці країн. Напевно, найпряміша паралель – це події Майдану в Україні (а що Росія робить з тими, хто влаштовує Майдани? – 24 канал). Усі ознаки Помаранчевої революції. Грузинська влада вживає заходів щодо стабілізації ситуації та повернення ситуації до спокою, – речник Путіна Пєсков ловить флешбеки 2 грудня 2024 року.
У нас немає з ними відносин, із керівництвом Грузії, жодних. Але я просто дивувався їхній мужності та характеру, які вони проявляли для того, щоб відстояти свою точку зору,
– а це вже сам Путін коментує протести в Грузії 28 листопада 2024 року. До того він події в Грузії не коментував взагалі.
Протестувальників натомість підтримали президентка Саломе Зурабішвілі, а також десятки чиновників і дві сотні дипломатів, зокрема посли Грузії в Болгарії, Нідерландах, Італії, Литві та США. При чому посол у США Давід Залкаліані – це колишній топ "Грузинської мрії" та ексміністр закордонних справ Грузії. Йому та іншим його колегам стало соромно бути частиною влади, яка тягне Грузію до російського болота. Також про підтримку демократичних протестів заявили в ЄС.
Влада не хоче йти на поступки, називає протести "спробою державного перевороту", лютує, погрожує залучити армію для розгону мітингів та обіцяє все нові кари та репресії… Але протест не вщухає. Шириться географія, протестувальники встановлюють барикади та намети, натягають на себе страйкбольні шоломи та роблять щити з фанери.
"Це ж було вже!", – вигукне будь-який українець. І буде абсолютно правий, бо в Грузії нині ми бачимо нову Революцію. Як і в Україні, Революції гвоздик виявилось недостатньо, нині в Сакартвело настав час для Революції Гідності.
Вже нині можна стверджувати, що початковий план влади – лютувати та чекати – зазнав фіаско. Люди не припиняють приходити на протести. Маркерною точкою стала неділя 1 грудня – останній робочий день, після якого треба йти на роботу або навчання. Тоді на проспект Руставелі вийшло приблизно 100 000 грузинів (нагадаємо, населення країни лише 3,76 мільйона людей). Утім, у понеділок історія повторилася, люди знову вийшли на масові акції – ніхто не хоче відступати.
Що далі
Тепер влада та грузинський народ будуть перевіряти, хто кого. На боці влади досі залишаються силовики та Путін, на боці народу – їхня воля, рішуча підтримка країн Балтії, а також добрі слова від ЄС та України.
Уривок заяви МЗС України від 2 грудня 2024 року щодо подій в Грузії:
Міністерство закордонних справ України рішуче засуджує невпинні порушення прав людини та застосування сили проти мирних демонстрантів у Грузії. Насильство не залишиться без наслідків… Викликають подив намагання грузинської влади переконувати, що євроінтеграція країни триває, тоді як її дії свідчать про розворот Грузії в бік Москви. Свого часу горезвісні українські політики, які намагалися розвернути Україну зі шляху до ЄС у російське ярмо, так само розповідали, що всього лише "призупиняють", а не згортають євроінтеграцію нашої країни.
Рішуче відкидаємо наполегливі спроби грузинської влади втягнути Україну у внутрішньополітичні процеси у своїй країні. Грузинському уряду слід припинити лякати своїх людей міфічним "українським сценарієм", реалізовуючи у цей час на практиці "білоруський сценарій". Україна була і залишається прихильною демократичним перетворенням у Грузії та її подальшій європейській та євроатлантичній інтеграції, що відповідає інтересам грузинського народу. У цьому контексті, висловлюємо солідарність з грузинськими колегами-дипломатами, які публічно виступили проти рішення уряду Грузії про вихід з порядку денного переговорів про вступ до ЄС.
Влада не була б собою, якби не спробувала і тут розіграти "українську карту" – в інфопростір було вкинуто фейк про нібито повернення до Сакартвело з України грузинських добровольців, щоб очолити протести. Це не так, інформацію було офіційно спростовано, але логіка подій підказує вже незабаром появу грузинського аналога "Правого сектору" – протест масштабується та потребує координації та організації. Від того, наскільки це буде вдало, залежить його майбутнє.
Також нині вочевидь відбуваються закриті переговори та чиниться тиск на офіційний Тбілісі. Наразі "Мрія" демонструє жорстку непохитність, але так само було й з Януковичем та його силовиками. Поки він не втік. Тому прогнозувати подальші події насправді важко.
Новою маркерною точкою має стати 14 грудня 2024 року. На цей час призначені нові вибори президента країни. Очікується, що ним стане вже згаданий вище колишній футболіст, чинний "мрійник" та противник євроінтеграції Кавелашвілі. Його має обрати Колегія, основу якої становитимуть представники парламенту – того самого, вибори до якого не визнає опозиція та ЄС.
Європа уважно слідкує за подіями в Грузії:
Чинна президентка Саломе Зурабішвілі вже оголосила, що не визнаватиме вибори свого наступника і продовжить боротьбу. Наразі саме вона чи не єдина політикиня національного рівня, авторитет якої консенсусно визнають мітингувальники. Де-факто, саме Саломе Зурабішвілі просто зараз є єдиною легітимною представницею влади в Грузії, адже обраний шляхом фальсифікацій парламент, а відтак і уряд – не можуть розраховувати на визнання.
Зурабішвілі вважає, що шанс повернути країну "в конституційні рамки" втрачено.
Конституційний суд Грузії виніс вирок самому собі, країні, а також усім інститутам держави. Тепер у країні немає легітимних інститутів — парламенту, уряду, Конституційного суду,
– вважає вона.
Раніше Конституційний суд Грузії не прийняв до розгляду позов Саломе Зурабішвілі та 30 опозиційних депутатів про визнання результатів парламентських виборів 26 жовтня недійсними.
Час до 14 грудня 2024 року – це той не надто великий період для міжнародної дипломатії, щоб сформулювати чітке бачення щодо подій в Грузії та вирішити чи потрібно допомогти гордому народу маленької країни, чи хай вони там якось самі.
16 грудня на черговій зустрічі міністрів закордонних справ ЄС Брюссель вже повинен мати чіткий план дій (це можуть бути санкції та зупинка безвізу) на випадок, якщо "Мрія" таки наважиться протягнути нелегітимного президента, а дії силовиків не повернуться до вимог законів й вони не перестануть поводитися, наче вони російські карателі.
Також ЄС має передбачити потенційну реакцію Росії на події в Грузії. Росіяни вже поспішили заявити, що не будуть втручатися, але в перекладі з російської це означає, що наразі вони поки розраховують на свою "п’яту колону" в Сакартвело, тобто "Грузинську мрію". Але ситуація може швидко змінитися у випадку успіху революціонерів.
Тому завданням грузинів є не лише вистояти та зберегти масовість своїх акцій, але й сформувати чітку політичну програму та визначитися з персонами лідерів революції. Тільки тоді вони зможуть розраховувати на успіх.