Посттравматичний стресовий розлад та інші проблеми: що може чекати на бійців АТО

Що таке посттравматичний стресовий розлад у ветеранів АТО, яким так часто лякають ЗМІ, як часто від нього страждають бійці та які ще розлади можуть виникати у військовослужбовців, журналісти сайту "24" розпитались ординатора клініки психіатрії Київського військового госпіталю, капітана медичної служби Інна Черненко.

Читайте також: 23 рекомендації військових психологів сім'ям бійців АТО

У психіатричне відділення приходять військовослужбовці із пораненою душею. Хлопці приходять із порушенням сну, високим рівнем тривоги, мінливістю настрою, відчуттям страху смерті, з депресивними станами, переживаннями, що вони не можуть адаптуватися до мирного життя. Вони знають, що в АТО є свої закони та правила: не підставити, не зрадити, поділитися останнім, врятувати, допомогти, захистити. Коли бійці потрапляють у мирне життя, у них вже вироблені психологічні механізми захисту і дії у війні. Тому їм важко повернутися морально до нормального, спокійного, мирного життя. Такі моменти називаються розладами адаптації.

У світі сформована така точка зору, що якщо ти ідеш до "психо-" – уже не важливо до якого: психолога, психіатра, психотерапевта, - то з тобою щось не так, ти – псих. Крім того, для чоловіків генетично не притаманно бути слабкими. Вони – воїни, сильні, не здатні підкорюватися. Але все одно вони – люди, живий організм який так чи інакше все одно піддається дії стресу. Просто ті, хто мають менш яскраво виражені прояви, можуть з ними миритися і справлятися самостійно,
– зазначає Черненко.

Хтось заспокоюється тим, що іде до церкви, хтось – має хорошу підтримку родини, у когось – хороші друзі, які можуть допомогти розрадити, у кого – кохана дівчина, у когось – на жаль, алкоголь. А є такі люди, які цього всього не мають і вони мають настільки виражені симптоми, що починають розуміти – ні алкоголь, ні товариш, ні хтось інший вже не допоможе, тоді вони звертаються до лікарів.

Буває так, що бійці самостійно звертаються до своїх командирів, які вже направляють їх до клініки психіатрії.

"Буває так, що хлопці приходять з АТО, скарг ніяких у них немає, вони починають займатися звичайною своєю роботою, але виникають оті відчуття і страхи. Про які я розповіла. Тоді вони звертаються до нас по допомогу самостійно. Але, як правило, у військових закладах бійців направляють до нас їхні командири, коли бачать, що у людини є проблеми, то оформляють документи і направляють до нас на лікування", – зазначила лікар.

Коли ми говоримо про психологічні проблеми – маємо на увазі людину, яка є психічно здоровою, але має певні відхилення від норми. Психологічні проблеми – це такі легкі прояви, як, наприклад, порушений сон, тривожність, дратівливість. Коли ми говоримо про психіатрію, вже маємо на увазі наявність більш серйозних проблем із психікою – галюцинації різного роду, стійке зниження настрою, розлади особистості, що мають патологічний характер,
– додала вона.

Якщо ми говоримо про людину, яка психологічно здоровою пішла в АТО і не піддавалася дії наркотичних речовин, сильного алкоголю, якщо у неї не було, наприклад, шизофренії, то в неї досить низький рівень виникнення галюцинацій. Щоби виникли галюцинації, має бути суттєве ураження головного мозку на біологічного рівні. Тому у ветеранів АТО, як правило, галюцинацій не буває. Але якщо вони тривалий час піддаються стресу, для них характерний посттравматичний стресовий розлад. Те, про що так часто пишуть у ЗМІ – ПТСР.

Для ПТСР властиве таке відчуття, як інтрузія, або флеш бек. Це хворобливе переживання у реальному часі тієї картинки, яка була в АТО. Тобто, боєць заглиблюється у свої переживання, емоційно згадує пережите і у нього на хвилинку перед очима виринає це переживання. Людина ніби відгороджується від реальності, і спогади настільки її накривають, що вона просто у них поринає. Це відчуття, сходе на сон.

Людину з такого стану можна вивести голосним звуком, вдарити по обличчю, голосно крикнути, потрясти – сильний зовнішній подразник включає назад у реальність. Коли отак накриває флеш беками – це один із симптомів ПТСР. Але це не є галюцинації і флеш беки з часом минають. У таких випадках дуже ефективно працює когнітивно-поведінкова і постстресова психотерапія,
– пояснює Черненко.

Лікувати ПТСР – важливо. Чи можна його вилікувати? Це багато в чому залежить від самого пацієнта: в якому середовищі опиниться людина, яка у неї родина, з якими фахівцями вона буде працювати, який у неї був стартовий морально-психологічний стан.

Читайте також: Поради психологів родинам бійців, які пережили полон

Не кожен боєць має ПТСР. Але високий відсоток бійців, все ж таки, його мають. Рідко ПТСР зустрічається у тих офіцерів, які тривалий час перебувають на військовій службі, які усвідомлено пішли у ЗСУ, які добре розуміють себе, які мають високий морально-бойовий психічний стан. Ті, хто є більш психологічно і емоційно вразливими, хто не має багатого досвіду і є надто чуттєвим, мають значно вищий ризик виникнення посттравматичного стресового розладу. Вони не такі стійкі, як ті військовослужбовці, які були морально підготовлені. Тому багато армій світу роблять велику ставку на професійний психологічний відбір,
– зазначає Черненко.

Загалом, у бійців можна виокремити стресасоційовані захворювання, тобто невротичні, пов’язані зі стресом розлади, коли на фоні повного благополуччя у людини виникають певні порушення. Також можна виокремити соматичні порушення. Коли людина брала участь у бойових діях, але не була на передових позиціях, не стріляла, не вбивала, не бачила безпосередньо загибель, у неї не стріляли, але морально-психологічно вона піддавалася дії стресових факторів, знала, що там стріляють, там люди гинуть, там є вибухи – у неї ризик виникнення стресових ситуацій значно менший. Але в силу того, що такі люди робили певну фізичну роботу – перевантаження боєприпасів, продуктів харчування, займались інженерним забезпеченням – у них формувались інші хвороби. Йдеться про захворювання опорно-рухового апарату, а також про простудні захворювання взимку і перегрівання, теплові та сонячні удари у літні періоди.

Найважчі пацієнти у психіатричних відділеннях були восени 2015 року. Після активних боїв взимку і весною, літо-2015 ще якось пережили. Осінь – це сезон, коли всі хронічні хвороби загострюються. Плюс пройшов достатній період часу від того моменту, коли ми вперше почали говорити за якісь бойові дії. У людей вже накопичились стрес і переживання, таких людей стало більше і ми вже могли бачити ті чи інші зміни у їхньому психічному або соматичному стані здоров'я. На мій погляд, коли тільки почалася АТО, хлопці були більше налаштовані на те, що ми переможемо. Сьогодні є більш негативне ставлення до того, що щось може змінитися. З’явилось, знову ж таки, на мій погляд, відчуття зневіри. Вже більше двох років це все триває. Зневіри, що щось може кардинально змінитися на краще вже сьогодні. Почуття віри у світле майбутнє у них є, але я не бачу, щоби вони вірили, що щось може змінитись сьогодні. Вони змирилися, набралися терпіння, вирішили, що скільки треба – стільки і будуть відстоювати свою Батьківщину. Просто, хотілося би, щоби то було швидше,
– підсумувала Черненко.

Читайте також: Рекомендації психологів сім'ям бійців, які перенесли ампутацію