Росія програла у війні ще одній країні

Як керівник бідної держави показав зуби "володарю напівсвіту"

Син китайського селянина Мао Цзедун, ступивши 19 грудня 1949 року на перон Ярославського вокзалу, відразу на довгі роки вперед (далеко за горизонт існування СРСР) поставив виключно високу планку російсько-китайських відносин:

"Дорогі товариші та друзі! Я радий мати нагоду відвідати столицю першої у світі великої соціалістичної держави. Між народами двох великих країн, Китаю та СРСР, існує глибока дружба. Після Жовтневої соціалістичної революції радянський уряд, слідуючи політиці Леніна – Сталіна, перш за все анулювало нерівноправні щодо Китаю договори періоду імперіалістичної Росії".

Читайте також Україна дорожча, аніж витрачене на війну: що мотивує ворога йти до кінця

Не виключаю, що першою думкою Сталіна було зателефонувати Берії і попросити прислати втомленому з важкої дороги дорогому китайському товаришу доктора Майроновського.

Вдумайтеся, що насправді сталося. Керівник країни з великої кількістю бідного та голодного населення, який переміг у громадянській війні завдяки величезній радянській військовій та політичній підтримці, який відчайдушно потребує радянських кредитів, технологій та фахівців, прибуває до володаря напівсвіту, який перебуває у зеніті свого панування. І які ж були зафіксовані історією його перші слова?

Мао Цзедун поблажливо похвалив Леніна і Сталіна за те, що саме вони проголосили політику анулювання нерівноправних щодо Китаю договорів. При цьому він недвозначно нагадав комуністичному напівбогу, що той несе особисту відповідальність за виконання даного в 1917 році ним і Леніним слова повернути Китаю його землі, які Росія відчужила у 19 столітті.

Дві речі хочу наголосити:

• Тільки за один цей Ярославський вокзал китайці ніколи не винесуть свого Мао із мавзолею. За згублені десятки мільйонів китайських життів вони його вже трошки покритикували, як і росіяни свого часу власного вождя;
• ми до кінця не розуміємо або тільки починаємо розуміти, наскільки сильно мільярд з лишком людей переконані у справедливості й невідворотності повернення споконвічних китайських земель, відчужених договорами 1858 – 1860-х років.

Переконаність одного такого китайця Сталін добре відчув, тож той провів у наданій йому підмосковній резиденції понад 2 місяці, часом задаючи собі питання: "А чи не під домашнім арештом я тут перебуваю?".

Китайці використовують російські комплекси

Потім було багато всякого. Єдиний та реальний бій китайсько-російської війни, оголошеної Мао на Ярославському вокзалі за два дні до 70-річчя Сталіна, стався 1969-го року на Даманському острові. Тоді російські сили здобули піррову перемогу. Острів Чженьбао належить сьогодні КНР, російські війська далеко відведені від китайського кордону.

Цікаво Що буде після F-16?

За свідченням Генрі Кіссінджера Леонід Брєжнєв двічі намагався схилити спочатку Річарда Ніксона у 1973 році, а потім Джеральда Форда в 1975 році до деяких "спільних дій" щодо китайського ядерного потенціалу. Обидва рази американці ввічливо вдали, що взагалі не розуміють, про що мовиться.

А ось влада посткомуністичної Росії майже три десятиліття послідовно йде на односторонні стратегічні поступки Китаю, що можна назвати унікальним в історії геопсихологічним феноменом. Китайці чудово використовували у своїх інтересах глибокий комплекс пихатої російської політичної "еліти", який та отримала внаслідок поразки у холодній війні, втрати статусу світової наддержави та розпаду імперії.

"Євразійство", яке раптом стало таким модним у владних та навколовладних колах, було ідеологічно вторинним. Воно з'явилося функцією образи на Захід і виконувало для російської "еліти" роль психологічної прокладки в критичні дні її відношення з Заходом. Блоківським скіфам з розкосими і жадібними очима дуже вже хотілося лякати й шантажувати вічно ненависний Захід, повернувшись до нього своєю азійською пикою. Поступово маска приросла і ніякої іншої пики у російської "еліти" не лишилося.

Китайці все це чудово розуміли і ставилися до російських загравань скептично і водночас діловито. Була при цьому доза поблажливої та зарозумілої зневаги.

Пекін вказує Москві на її справжнє місце

Минали роки. Тяжка душевна хвороба російського пацієнта помітно прогресувала. "Образа на Захід", "конфронтація із Заходом" поступово переросли у повномасштабну гібридну війну православно-злодійської Дзюдохерії з декадентським англосаксонським світом. Відповідно зростала не тільки психологічна, але вже й політична та економічна залежність від КНР арійського племені, яке спустилося, як розповів кремлівський онук Молотова – Ріббентропа з Карпатських гір, помахуючи своєю додатковою хромосомою духовності.

Прекрасну можливість аналізу цього незворотного процесу дає унікальний документ "Російсько-китайський діалог: модель 2015 року". Його підготувала російська рада з міжнародних справ спільно з Інститутом Далекого Сходу РАН та Інститутом міжнародних досліджень Фуданського університету.

Важливо Ця зброя принесе нам перемогу, тому її постачання довго схвалювали

Доповідь спільна, але вона дійсно побудована у формі діалогу: у кожному розділі даються окремо російська та китайська оцінки. Саме ця стереоскопічна перспектива і робить доповідь набагато інформативнішою та відвертішою за офіційні спільні заяви.

Втім російська сторона в ході цього діалогу весь час намагається стати навшпиньки і дотягтися до стилістики пафосних декларацій двох високих сторін, які домовляються до статусу військово-політичного союзу. Водночас китайська сторона послідовно вказує своєму молодшому партнеру на його справжнє місце у цьому дуеті.

Роздратування китайських дослідників загадковою російською душею було цілком зрозумілим. Адже ще рік до цього, 24 травня 2014 року, заступника Голови КНР Лі Юаньчао заявив на Санкт-Петербурзькому економічному форумі, звертаючись безпосередньо до вождя північних варварів:

"Вся земля ваша велика і рясна. Порядку тільки на ній немає. Прийдуть працьовиті китайці й встановлять свій порядок неба".

Заява Лі була конгеніальною тому, що колись прозвучало на засніженому пероні Ярославського вокзалу. Але якщо Мао говорив тоді про території, що належали Китаю по Нерчинському договору, то амбіції Лі простягалися набагато далі у західному напрямі.

Війна без оголення меча

70-річна китайсько-російська війна, що почалася 19 грудня 1949 року, закінчилася в кращих традиціях школи військового мистецтва Сун Цзи – практично без оголення меча. Росія зазнала поразки. Пекін поки що не наполягає на формальній капітуляції. Все тому, що чинна російська адміністрація активно, щиро і плідно співпрацює з державою-переможницею, сприяючи планомірному розширенню "зони життєвих інтересів" Піднебесної.

Актуально Зрада зсередини? ФСБ Росії в очікуванні поразки у війні

Після неминучого в історичній перспективі падіння путінського режиму деякі фундаментальні підсумки війни будуть юридично закріплені. Чим довше це "благословенне" правління триватиме, тим масштабнішими будуть ці підсумки.

Землі, що належали Серединній Імперії згідно з Нерчинським договором 1689 року, у будь-якому випадку з'єднаються з КНР. Інші території, що входять до зони життєвих них інтересів Китаю, будуть у тій чи іншій формі інституалізовані як дружні йому суб'єкти.

Більше нема про що попереджати й кого закликати. Російська "еліта" з почуттям глибокого задоволення приймає своє історіософічне повернення до рідної гавані імперії Юань, погрожуючи з китайського обозу своїм сухим кулачком: "Нас з великим Китаєм 1,5 мільярда людей".