Нищівні бомби Третього Рейху: як Роттердам й Лондон постраждали від потужних авіанальотів

Всередині травня 1940 року над Роттердамом горіло зарево, яке було видно на десятки кілометрів. В місті лютували пожежі. Загасити їх не вдавалося впродовж кількох діб, а в деяких районах – й тижнів.

У попередній програмі Наприкінці не було з ким воювати: конфлікт Болівії та Парагваю призвів до незворотних наслідків

Бомбардування Роттердама

Німці скинули на Роттердам, одне з найбільших міст окупованої країни, майже 100 тонн бомб. Відразу після вторгнення нацисти намагалися таким чином зламати дух спротиву нідерландців. Кількаметрові язики полум'я охоплювали школи, церкви, житлові будинки.

На друзки розліталися портові склади. Історичний центр міста з будівлями XVI – XVII століть взагалі зник з лиця землі.

Зверніть увагу! Загинуло 800 людей. Усі – цивільні. Жоден солдат чи військовий об'єкт не постраждав.

Цей авіаналіт узагалі не мав відбутися. Німці сподівалися, що Нідерланди вони захоплять за 2 дні. Операція "Гельб" мала відбутися блискавично. Але несподівано Вермахт зустрів сильний опір. 10 травня його десант висадився в районі Роттердама. Однак навіть після того, як до міста прибуло німецьке підкріплення, місто не здавалося.

Тоді командувач сухопутними військами в Нідерландах генерал Рудольф Шмідт поставив ультиматум:

• або Роттердам капітулює;
• або до операції приєднаються Люфтваффе.

Командувач нідерландськими силами, які захищали місто, полковник Пітер Шарру, ультиматум прийняв. Тож німці, як стверджували вони пізніше, скасували атаку. Однак щось пішло не так.

До операції залучили сотню літаків. Половина отримала наказ повернутися і не атакувати Роттердам.

"Тоді нібито були вимкнені радіостанції, щоб не заважали проведенню бойової операції. І 50 літаків завдали удару", – розповів воєнний історик Андрій Швачко.

Німці хотіли залякати нідерландців

Від самого початку головним задумом у бомбардуванні Роттердама було не зруйнувати інфраструктуру, а залякати мешканців. Згодом цим інструментом намагалися користуватися і союзники. Однак ні ті, ні інші здебільшого не змогли досягти основної мети.

Стратегічні бомбардування в часи Першої світової війни мали виразний деморалізуючий настрій. Стратегічні бомбардування під час Другої світової масивного деморалізуючого ефекту не мали,
– пояснив психіатр, психоаналітик Ростислав Гривул.

Роттердам атакували середніми бомбардувальниками Heinkel He 111. Союзники охрестили їх "вовками в овечій шкірі".

Усе через те, що Heinkel сконструювали і почали випускати в 30-х роках XX століття, коли Німеччина формально ще дотримувалась обмежень, накладених після Першої світової Версальським договором.

Німецький бомбардувальник Heinkel He 111 / Фото Вікіпедія

Heinkel He 111 за раз міг підняти від 800 до 2 тисяч кілограмів бомб. Мав дальність польоту 1,5 тисячі кілометрів. Літак був добре впізнаваним завдяки кабіні з броньованого скла, яка давала хороший огляд екіпажу. Бомбардувальник розвивав швидкість до 345 кілометрів на годину.

За Версальським договором, Німеччина не мала права на повітряний флот. Але на папері Heinkel був звичайним пасажирським літаком. А вже у 1939 році літаки показали все, на що здатні.

Читайте також Прорахували все до деталей, але програли: причина поразки французів у битві при Дьєнб'єнфу

Німецькі бомбардувальники над Роттердамом спрацювали швидко й чітко. Опору не ставив ніхто. Військово-повітряні сили Нідерландів до того часу були вже майже розбитими. А нечисленні засоби протиповітряної оборони були сконцентровані в Гаазі для захисту урядових будівель.

Внаслідок авіанальоту свої домівки втратили понад 80 тисяч роттердамців. Більша частина міста до завершення війни простояла в руїнах. Адже в країни вистачало грошей і робочих рук лише для того, щоб розчистити завали. В мирний час історичний центр міста відбудували майже "з нуля".

Роттердам після німецького бомбардування / Фото National Archives

Після авіанальоту на Роттердам командувач сухопутними військами в Нідерландах генерал Рудольф Шмідт заявив, що така ж доля чекає інші міста країни. Нідерландці підкорилися. Армія під командуванням генерала Генрі Вінкельмана офіційно капітулювала 15 травня. Здатися відмовилися лише збройні частини провінції Зеландія. Але через кілька днів підкорилися і вони.

Натомість німці просувалися в напрямку Парижа. Водночас Гітлер почав повітряну війну проти Британії, де планував повторити Роттердамський сценарій.

Авіабомби німецької авіації в Лондоні

На світанку 7 вересня 1940 року ревіння вибухів обірвало сон Лондона. В небі над британською столицею ревли двигуни 350 німецьких літаків. Перші бомби впали на східний Лондон. Хвиля вибухів, сіючи на своєму шляху смерть, руйнування і хаос, поступово наближалася до центру. З вікон валували вогняні стовпи, будівлі розносило на друзки, люди гинули сотнями.

Так почався Лондонський бліц – серія нищівних бомбардувань, якими німці тероризували британців аж до травня 1941 року. Бомбардування Лондона були частиною Битви за Британію.

Коли Британія напружувала останні сили, щоб відбити нальоти Люфтваффе, на дверях штабу винищувального командування Королівських повітряних сил з'явився напис "Неможливі речі робимо відразу, на чудеса треба буде трошки почекати",
 – відзначив воєнний історик Андрій Швачко.

І додав, Британія зробила чудо – відбила ці атаки німців. Битва за Британію завершилася наприкінці жовтня 1940 року. Але тероризувати столицю противника німці продовжували ще 7 місяців.

За словами Андрія Швачка, німці спочатку і не думали бомбити Лондон. Спочатку вони бомбили порти, військові заводи, розміщені всередині території Британії. Але противники побачили, що економічно не можуть задавити країну, відтак німецька авіація почала масоване безпосереднє бомбардування Лондона.

Бомбардувальник Heinkel He 111 над Лондоном / Фото Вікіпедія

Перед війною в Третьому Рейху існували 2 полярні точки зору щодо того, який тип авіації розвивати. Генерал Вальтер Вефер був переконаний – ключовим має стати стратегічний напрямок для нальотів на важливі промислові та військові об'єкти противника.

"Його опоненти стверджували, Німеччина не потягне цього стратегічного повітряного флоту. Головне завдання – перемогти насамперед на континенті. Тому потрібно розвивати легші одно й двомоторні бомбардувальники, які могли б підтримувати сухопутні війська", – зауважив доктор історичних наук Андрій Харук.

Усе вирішив фатальний випадок. Генерал Вефер загинув в авіакатастрофі, тож у військових колах Німеччини почали домінувати прихильники тактичної авіації.

З'являються різні бомбардувальники, наприклад, Junkers 87. І низка двомоторних літаків: Heinkel 111, Junkers 88 й так далі. Всі вони мали порівняно невелику дальність польоту, відносно невелике бомбове навантаження,
– зазначив Андрій Швачко.

Бомбардувальники цих типів і атакували Лондон. До масштабних повітряних атак британська столиця виявилася не готовою.

Люди ховалися від бомб у спеціальних укриттях

Людям пропонували ховатися в укриттях Андерсона і Моррісона, названих на честь двох міністрів. Сховища Андерсона накривали звичайним гофрованим залізом, яке використовували ще в Першу світову для бліндажів.

Така конструкція була розрахована максимум на 6 людей. Всередині був стіл, запас продуктів першої необхідності та кількаярусні ліжка. Люди масово скаржилися на те, що там було дуже сиро – від землі постійно проникала волога.

Цікаво Битва за Атлантику: як Німеччина кинула виклик Великій Британії

Сховища Моррісона були ще оригінальнішими. Це звичайні залізні ящики, які встановлювали в домівках поруч з ліжками. Господарі повинні були самостійно зібрати конструктор з 3,5 сотень деталей. Коли починався авіаналіт, лондонці мали залізати в ці конструкції і сподіватися, що їм пощастить. Бо реального захисту ці клітки теж не давали.

Сховище Моррісона / Фото Imperial War Museums

Єдиним ефективним укриттям від авіанальотів стало лондонське метро. Основним пунктом була станція Олдвіч, де одночасно від вогню з неба могли сховатися 1,5 тисячі людей. Для британців випускали спеціальні мініфільми-інструкції, де пояснювали, як поводитися під час бомбувань:

• автомобілістів просили негайно паркуватися і вимикати фари, щоб не давати ворогові світлових орієнтирів. Але орієнтуватися німцям допомагала Темза;
• уряд просив прихищати вдома перехожих і щільно зашторювати вікна;
• нагадували про протигазові маски, які тоді стали неодмінним атрибутом лондонців. Жінки носили їх замість дамських сумочок.

На початку Бліцу Лондон продемонстрував провальність своєї протиповітряної оборони. В місті не було ні великокаліберних кулеметів, ні достатньо протиповітряної артилерії. Але британці швидко оговталися, на ходу розробляючи гармати, які діставали німців на висоті 9 – 10 тисяч метрів.

А США відправляли великі партії автоматів Bofors. Небо Лондона почали потужно підсвітлювати вночі, щоб легше було виявити ворожі літаки. Протистояти Люфтваффе англійцям допомагали й поляки.

Довідка. Лише за перший місяць повітряного терору на голови лондонцям впало 5 тисяч тонн бомб. Атаки паралізовували життя британської столиці. Снаряди руйнували доки, мости, дороги та залізничні вузли. Перші літаки розкидали запалювальні бомби, які підсвітлювали ціль наступним. Але лондонців вчили знешкоджувати такі снаряди за допомогою мішків з піском чи спеціальних девайсів.

Містом прокочувалися масштабні пожежі з численними людськими жертвами. З Лондона евакуювали 3,5 мільйони жителів, здебільшого дітей. Британці боялися, що бомбардування просто знищать наступне покоління.

Метою Гітлера було деморалізувати цивільне населення. Але досягти бажаного ефекту фюреру не вдалося.

Тривале перебування в небезпеці підвищує поріг чутливості. Людина стає певною мірою нечутливою до авіанальотів,
– пояснив психолог, психоаналітик Ростислав Гривул.

Ефективно під час Лондонського бліцу спрацювала британська державна пропаганда. "Уряд дав людям альтернативу. Ви можете почуватися безпорадними, а можете злитися на ворога. І ми зробимо все, щоб дати цьому ворогові здачу", – розповів психолог.

Чай допомагав англійцям зберігати бадьорість духу

Лондонці обрали другий варіант. Унікальні кадри того часу свідчать, що британці не втратили доброго гумору, попри постійну смертоносну загрозу з неба.

Люди святкують Різдво в бомбосховищі / Фото Media Drum World

Чай допомагав англійцям зберігати бадьорість духу під час німецьких авіаатак. У всіх організованих державою бомбосховищах лондонцям наливали їхній традиційний напій з величезних лійок. Чаювання дарувало відчуття єдності та додавало оптимізму.

Жінка п'є чай на руїнах після бомбардування / Фото Media Drum World

Наймасштабнішне бомбардування Лондона

Наймасштабнішого бомбардування Лондон зазнав 29 грудня 1940 року. На місто впали кілька десятків тисяч запалювальних бомб. Авіаналіт спричинив 1 400 пожеж. Вогонь спустошив історичний центр Лондона. Зокрема, знищив 8 церков XVII століття. Дивом вистояв Катедральний собор Святого Павла. Для міста він став символом надії.

Люфтваффе розносили Лондон на друзки до кінця весни 1941 року. Бомби знищили 60% будинків та вбили 43 тисячі цивільного населення. Що цікаво, до завершення Бліцу пальне літакам Третього Рейху постачав Радянський Союз. Москва була союзником нацистів до 22 червня 1941 року.