Боротьба між Болівією та Парагваєм тривала впродовж 1932 – 1935 років. Це була територіальна суперечка, а на кону стояли великі прибутки, адже геологічна розвідка знайшла в регіоні сліди покладів газу і нафти.

Читайте також Прорахували все до деталей, але програли: причина поразки французів у битві при Дьєнб'єнфу

На початку 30-х років ніхто не уявляв, що це буде одним із найбільших конфліктів міжвоєнного двадцятиліття. Площа регіону Чако становила 500 квадратних кілометрів. Війна охопила більшу частину цього регіону

Переговори щодо поділу території північного Чако почалися ще з кінця XIX століття. Болівія вважала ці землі своїми, адже такими були кордони провінції, прокладені ще іспанцями. Водночас Парагвай навпаки посилався на приналежність Чако до складу віцекоролівства Ріо-де-ла-Плата в XVI столітті.

Оскільки правонаступником цього віцекоролівства є Парагвай, то й землі Чако належать парагвайцям. Обидві країни почали окупацію регіону, починаючи із 1905 року.

Болівія, будучи більш економічно розвинутою, густонаселеною, й маючи більше потужностей і сили, пересувала свій кордон поступово вперед. Все це зводилося до перстрілок патрулів,
– розповів дослідник Максим Баглєй.

Опорники здебільшого ставили поблизу річок і озер – основних точок, навколо яких могло б розгортатися життя в степу. Разом з тим, Парагвай зміг прокласти залізницю у серце Гран-Чако. Там заготовляли деревину меноніти, які прибули на запрошення уряду й мали залюднювати степ.

До теми Сотні торговельних кораблів ставали жертвами сомалійських піратів: як діяли грабіжники

Нафта не мала належної якості

Усе змінилося на початку 30-х років, коли американці виявили там поклади чорного й блакитного золота. Після сенсаційного відкриття цінність досі нікому не цікавого степу різко зросла.

"Насправді, в тих джерелах, які були знайдені, нафта не відповідала якості. У результаті на той момент війна виявилася марною, тому що нафту, яку можна застосовувати, там не знайшли", – розповів історик Євген Іванов.

Однак тоді про це ніхто не здогадувався, тому почалися перегони за землю і поклади нафти. Болівія, яка вже легковажно ставилася до можливої війни, почала закуповувати зброю. Британська компанія Vickers почала відвантажувати в Болівію рушниці, гармати різних калібрів, зенітні гармати і навіть кілька танків й танкеток.


Танкетка "Карден-Лойд" / Фото Imperial War Museums

Розуміючи, що перевершити сильного сусіда Парагвай не зможе, країна була готова на поступки. Болівії пропонували вихід до річки Парагвай з умовою, що більша частина північного Чако належатиме парагвайцям.

Однак Болівія вимагала більше землі ніж їй пропонували. Погодитися з цим парагвайці не могли, адже для них надто болісними були спогади про поразку у Війні Потрійного Альянсу.

Політичний мотив Болівії

У суперечці власний політичний мотив мала й Болівія. Пройшло менше ніж пів століття після того, як вона програла Тихоокеанську війну з Чилі й втратила єдиний вихід до океану. Однак в 20-х роках ХХ століття Болівія і Парагвай, так і не зумівши досягти згоди, розпочали підготовку до війни, яку обидві країни бачили шансом на компенсацію попередніх поразок.

Перші бойові дії почалися 25 квітня 1932 року із захоплення болівійцями парагвайського форту Карлос Лопес. За місяць парагвайці його відбили. Однак в Болівії це вважали проводом для війни, тому через 72 години розгорнули війну проти Парагваю. У столиці країни розірвали дипломатичні відносини з Болівією тільки після падіння кількох своїх фортів і через 3 місяці після перших бойових сутичок у Чако.

Болівійська армія була дуже добре підготовленою, адже там служили німецькі, чехословацькі офіцери та чилійські офіцери. Водночас у парагвайській армії служили російські офіцери,
– зазначив розповів історик Євген Іванов.

Разом з тим Болівія була майже не підготовленою до війни та до вторгнення. Доля наступу в будь-якій кампанії залежить від постачання. Болівійці не врахували, що їхні автоколони не втримають логістичного навантаження.

На початку вересня 1932 року сотня автомобілів, завантажених піхотою, перетнула межу так званої "сірої зони". Позаду залишились сутички патрулів і почалася повномасштабна війна. Штаб болівійської армії очолив німецький генерал Ганс Кундт.


Німецький генерал Ганс Кундт / Фото whosdatedwho.com

З якими проблемами зіткнулися сторони

Типовою для болівійського війська була і кастовість. Офіцери креоли зверхньо ставились до солдатів-індіанців, а генерали так само до офіцерів. Кожен трактував підлеглого парктично як прислугу. Болівійська армія складалася переважно з індіанців кечуа і аймарів – жителів високогіря Анд. Вони були зовсім не готовими до виснажливих умов чакського степу.

Переваги війська Парагваю

У Парагваю теж було багато проблем, які обтяжували ведення повноцінної війни. Однак на відміну від Болівії, де конфлікт відразу почали використовувати в своїх інтересах політичні конкуренти, Парагвай не відволікався на внутрішні протести. Уряд на чолі з президентом Еусебіо Аялою та командувачем парагвайської армії Хосе Фелікс Естігаррібією пліч-о-пліч шукали шляхи, аби відбитися від агресії набагато більшого сусіда.

Від 80 до 100 російських офіцерів очолили парагвайську армію – 3 генерали, близько 10 підполковників, 50 майорів і капітанів,
– розповів історик Євген Іванов.

У Парагвайському війську билось багато індіанців гуарані. Окрім табельної зброї вони мали мачете, з яким було легше прокладати дорогу в чагарниках.

Читайте також Неминуча поразка підводного флоту Третього Рейху: загинули 30 тисяч моряків

Парагвайці добре орієнтувалися на місцевості. За кілька років до війни вони висилали кілька топографічних експедицій до Гран-Чако, тому перевагою в боях були свіжі й детальні карти.

Болівійці такої розкоші не мали й часто вчилися на власних помилках. Спочатку вони швидко просувалися вперед, громлячи по дорозі невеликі сили парагвайців. Позаду залишилася більша частина Гранд-Чако. Болівійці взяли форт Бокерон поблизу річки Ріо-Верде. Дуже швидко туди підтягнулись значні сили парагвайців.


Битва при Бокероні / Фото i.pinimg.com

Форт Бокерон потрапив у кільце. Спроби доставляти сюди провіант й амуніцію повітрям наштовхнулись на черги з парагвайських кулеметів.

Для болівійців Бокерон став свого роду Фермопілами, адже проти 500 захисників форту йшло до 18 тисяч парагвайців. З часом оборонцям форту забракло не лише набоїв, а й води. Останній штурм був на багнетах.

До теми "Вовки Крігсмаріне": найуспішніший період підводного полювання німців під час битви за Атлантику

Болівійцям не дуже вдавалося використати перевагу в озброєнні. Важка артилерія виявилася непотрібною, оскільки великих цілей не було. Аеророзвідка працювала важко, адже через вкриту зарослями місцевість було важко щось розібрати.

Парагвайці діяли ефективніше, атакуючи невеликими групами. За словами історика Євгена Іванова, їхньою улюбленою тактикою було непомітно наблизитися до позицій, вікрити вогонь та йти під прикриттям.


Пост першої медичної допомоги на передовій у Парагваї / Фото ICRC

Якими були наслідки битви

Втрата Бокерону стала ударом для болівійців. Водночас парагвайці отримали великий заряд бойового духу, побачивши, що болівійські війська можна перемагати. Німецький генерал Ганс Кундт, який очолював болівійську армію, спланував великий контрнаступ.

Під час цього етапу війни відбувся перший повітряний бій не лише у цьому конфлікті, а й в цілій історії Латинської Америки. Болівійський винищувач Vickers Vespa в поєдинку збив парагвайський літак Potez. Понад 6 тисяч болівійців підійшли до форту Нанава. Їх прикривала авіація. Від завершення битви залежало багато. Співвідношення сил також було один до трьох. Нанаву захищали 2 тисячі бійців, але форт був добре підготовлений до оборони.

З першого разу Нанаву здобути не вдалося, адже парагвайцям було дуже скрутно. Проблеми з постачанням їм вдалося вирішити з допомогою авіації. На кожен літак вдавалося загрузити до 200 кілограмів,
– розповів дослідник Максим Баглєй.

Незабаром Болівійці практично відрізали Нанаву й готували новий штурм. Ганс Кундт не вірив, що його танки і вогнемети зможуть стримати босоногі парагвайці. Штурм затягнувся і болівійці навіть вбили своїх коней, щоб економити воду. Після поразки їм довелося відступати пішки.

У Чакській війні вперше в історії конфліктів Латинської Америки авіація була застосована з таким розмахом. Парагвай закуповував апаратуру для аерофотознімання. Обидві сторони почали використовувати літаки для евакуації поранених. Їх використовували для доставлення вантажів та амуніції на передову.


Авіація відігравала важливу роль у конфлікті / Фото pbs.twimg.com

Загалом Авіація у чакській війні показала нові горизонти використання на фронті.

Увесь спектр сучасних задач авіація в тій війні виконувала, починаючи від бомбометання, штурмів, постачання. Літаки використовували як штабні машини,
– розповів дослідник Максим Баглєй.

У генерала Кундта навіть була власна крилата кухня. Двомоторний літак щодня долав кілька сотень кілометрів.

Болівійці втратили багато військових

Під Нанавою, яку нарекли "болівійським Верденом", болівійці втратили третину своїх військ. Відновитися після розгрому вже не могли до кінця війни. За підсумками битви, 2,5 тисячі осіб загинули, а майже 7,5 тисяч полонили. Їх було так багато, що парагвайцям забракло їжі, аби прогодувати полонених.

"Вони взяли дуже великі трофеї, сотні кулеметів, десятки артилерійських систем. Після цього фронт обвалився і Парагвай рішуче потиснув вперед", – зазначив дослідник Максим Баглєй.

Штурм болівійської бази Вілья-Монтес

До 1934 року парагвайці змусили болівійців відійти аж до своїх кордонів. Чако був під контролем. Першою битвою уже на болівійській території був штурм головної болівійської бази – Вілья-Монтес.

Того ж року в Болівії відбувся військовий переворот. Усю владу в свої руки взяв генерал Енріке Пеньяранда. Він вигнав німця Кундта і самостійно почав керувати військами у Чако.


Генерал Енріке Пеньяранда / Фото biografiasyvidas.com

Однак після 2 років війни, станом на літо 1934 року, втрати обох армій були настільки відчутними, що на фронті все зійшло до позиційної війни, перегонів на виснаження. Болівія опинилася на порозі вторгнення і не мала сили змінити хід війни. Болівійські дипломати через посередників домовились закінчити війну на умовах Парагваю, щоб уникнути окупації.

Фактично війна закінчилася виснаженням усіх сил. Була ще одна проста причина – уся болівійська армія перебувала в полоні у парагвайців, тому воювати не було з ким,
– розповів історик Євген Іванов.

Офіційно 18 липня 1935 року генерали обох армій Хосе Фелікс Естігаррібія та Енріке Пеньяранда зустрілися у "Мерино Пост" та підписали мир між Парагваєм та Болівією.

Болівія вийшла з конфлікту з величезним приниженням, адже розпочатий нею конфлікт закінчився на умовах переможця. Також була зруйнована економіка й попереду була сплата величезних боргів. Щодо регіону Чако, то Болівії таки вдалося зберегти третину території, включаючи газові зони, тоді як Парагвай анексував решту частини регіону.

Читайте також Перший етап битви за Атлантику: Гітлер зробив ставку на гігантів надводного флоту

Через рік після перемир'я, укладеного між Болівією і Парагваєм, спалахнула Іспанія. Через короткий час "загорілася" вся Європа, а далі й Тихий океан. Друга світова війна затьмарила конфлікт. Водночас трирічна війна за регіон Чако була одним із найбільших конфліктів ХХ століття на американському континенті.

Крапку в суперечках довкола кордону в регіоні Гран-Чако поклали у 2009 році підписанням дружньої угоди між президентами Болівії та Парагваю.