Кінець XIX століття був золотим часом для Німецької Імперії. Другий Рейх докладав неймовірних зусиль, щоб не пасти задніх серед інших імперій старого світу. У 1900 році затвердили морську програму.

Читайте також Вирішальна битва під Капьонгом: як 2 піхотні батальйони зупинили Китайський весняний наступ

Вільгельм ІІ переконав Рейхстаг профінансувати створення німецького флоту. За 15 років імперія повинна була мати 38 лінійних кораблів, стільки ж легких крейсерів і 14 броненосців.

Міністр військово-морських справ Альфред фон Тірпіц був переконаний, що сильний лінійний флот дасть Німеччині шанси перемогти головну перешкоду в боротьбі за світове панування – Велику Британію.


Альфред фон Тірпіц / Фото German Federal Archive

Гордість Німеччини – дредноути

Гордістю Німеччини стали новенькі дредноути, що у перекладі означає "безстрашні". Це нове покоління кораблів, яке перейшло із парових машин на турбінні двигуни. Будуючи їх, керувалися правилом "all-big-gun", тобто основна корабельна артилерія була єдиного великого калібру – 280 міліметрів і більше.

Така концепція виникла під впливом кількох факторів:

  • дистанції морських боїв зростали;
  • орієнтиром для стрільби на далеку відстань були сплески води від снарядів.


Дредноут / Фото U.S. Naval Historical Center

Гігантські броненосці стали справжньою грозою морів початку ХХ століття. Окрім гармат, на покладі дредноутів були перші торпедні апарати.

У зіткненні з таким кораблем будь-який корабель попереднього покоління був приреченим на поразку. Виходить, що будь-яке протистояння з Великою Британією можна було починати з нуля,
– розповів доктор історичних наук Андрій Харук.

На порозі війни Велика Британія володіла 20 дредноутами, а ще 10 чекали спуску на воду. Також вона мала близько 70 підводних човнів.

Натомість у розпорядженні Німеччини було 15 дредноутів та лише 28 підводних човнів.

"Стратегія полягала в тому, що британський флот сумарно мав вдвічі переважати наступні 2 країни, які йшли за потужністю свого флоту. Це були флоти Франції та Російської імперії", – зазначив кандидат історичних наук Роман Кузьмин.

До теми Навахо – шифр, який неможливо зламати: секретні прийоми США під час Другої світової війни

Німецький Флот відкритого моря дорівнював двом третім британського Великого флоту. Англійці це знали й були впевнені, що зазіхати на їхнє домінування в Атлантиці не наважиться ніхто. Однак це було дарма, адже Німеччина та Велика Британія перебували в приблизно однаковому паритеті.

Зрештою, німці з британцями почали мірятися силами в боях за Атлантику. Це була військова кампанія, яка тривала упродовж всієї війни та поховала на дні тисячі суден, які забрали зі собою десятки тисяч життів.

Перша битва

Перша битва за Атлантику охоплювала акваторію Атлантичного океану, зокрема, Північне та Ірландське моря і прилегле Норвезьке море.

Битва за Атлантику поділилася на 2 етапи: надводний і підводний. Перший – так звана Крейсерська війна. Мовиться про період полювання німецьких рейдерів на кораблі британців і їхніх союзників.

Коли 1 серпня 1914 року Німецька імперія оголосила про вступ у війну, в Тихому океані в невеликій колонії Ціндао на території сучасного Китаю базувалася крейсерська ескадра адмірала Максиміліана фон Шпеє.


Максиміліан фон Шпеє / Фото Ferdinand Urbahns

Вона почала прориватися на батьківщину, нападаючи по дорозі на ворожі судна.

Початок "полювання"

У листопаді 1914 року поблизу чилійського міста Коронель 2 важкі крейсери "Шарнхорст" і "Гнейзенау" втопили 2 британські судна.


Крейсер "Шарнхорст" / Фото Cay Jacob Arthur Renard

У першій великій морській битві війни загинуло 1 600 британських моряків разом з адміралом Кредоком.

Це мало далекоглядні наслідки, бо Італія зачекала зі вступом у війну. Ця перемога переконала також Османську імперію у вступі у війну на боці держав Четверного союзу,
– розповів кандидат історичних наук Роман Кузьмин.

Британці виділили для пошуків кривдників ескадру у складі 30 кораблів, які розподілили на 3 групи:

  • поблизу Фолклендських островів;
  • біля узбережжя французької Західної Африки;
  • у Карибському морі.

Хтось із них обов'язково мав зустрітися із флотом Максиміліана фон Шпеє і помститися. Зустріч відбулася біля Фолклендських островів.

До теми Японці надсилали США повітряні кулі з вибухівкою: унікальна, але провальна програма "Фу-Го"

Через помилку розвідки, Максиміліан фон Шпеє вважав, що британців у цьому районі немає, тому прийняв рішення наблизитися до Порта-Стенлі. Там "Гнейзенау" та "Нюрнберг" під прикриттям інших кораблів мали зруйнувати радіостанцію та вугільні склади і захопити в полон губернатора острова. Однак цей крок виявився фатальною помилкою.

"Там була низка обставин, збігів. Фактично нічого не змушувало цю ескадру підходити до Фолклендських островів. Там була пастка. Він потрапив у бій з панівними британськими силами", – зазначив кандидат історичних наук Роман Кузьмин.

Зрозумівши помилку, Максиміліан фон Шпеє спробував відірватися від переслідування і загубитися в океані. Однак британські кораблі були дуже швидкими і за 3 години нав'язали німцям бій.

Згодом його назвали "битвою гігантів з карликами", оскільки англійські судна значно переважали німецькі у швидкості, вазі залпу та бронюванні. У тій битві англійці потопили 4 німецькі крейсери.

Вода була крижаною – всього 6 – 7 градусів. Через це чимало з тих німецьких моряків, яких британці підібрали на борт, помирали від переохолодження.


Німецькі моряки після бою / Фото Imperial War Museums

Тоді вдалося врятувати близько 200 людей. Фолклендський бій загубив понад 2 тисячі німецьких життів. Під час битви помер й адмірал Максиміліан фон Шпеє та двоє його синів. Водночас британці втратили 6 людей і жодного судна.

Вислизнути із "англійських лещат" вдалося лише одному легкому крейсеру "Дрезден". Перемогу у Фолклендському бою британці вважали реваншем за поразку біля Коронеля.

Тут важливо показати, що надводні кораблі порушили дуже серйозно, навіть своєю присутністю, комунікацію Британської імперії й фактично змусили її переорієнтуватися на інші шляхи,
– заявив Роман Кузьмин.

Вже 3 листопада 1914 року німці провели одну із перших набігових операцій, які згодом стали характерними для флотів різних країн на прибережних територіях противника. Мовиться про рейд на англійське місто Великий Ярмут.

"Спочатку до берега на певну відстань підійшли лінкори. Під прикриттям обстрілу німецькі крейсери увійшли у прибережну зону, поставили міни і потім доволі спокійно відійшли. Після відходу німецького флоту на цьому мінному загородженні підірвався британський підводний човен", – розповів Василь Павлов.

Засвоївши болючу науку, королівський флот згодом сам почав використовувати цю тактику.


Рейд на Великий Ярмут / Фото norfolktalesmyths.com

Використовуючи тактику шпилькових уколів, німці періодично обстрілювали узбережжя Англії, дражнячи й намагаючись виманити у відкрите море окремі частини британського Великого флоту й там напасти.

Німецький крейсер "Адмірал Хіппер" 23 січня 1915 року вирушив у черговий рейд. Під його орудою були лінійні крейсери "Дерфлінгер", "Зейдліц" і "Мольтке", а також броненосний крейсер "Блюхер". Для розвідки та охорони їх супроводжували 4 легкі крейсери та 18 есмінців.

Однак спеціалісти із так званої "кімнати 40" – провідного криптографічного органу Великої Британії, розшифрували повідомлення противника.


"Кімната-40" Великої Британії / Фото The History Press

Ескадру "Хіппера" перехопили біля Доггер-банки – найбільшої піщаної мілини у Північному морі, що розташована за 100 кілометрів на схід від Англії.

Для німців це стало приголомшливою несподіванкою, тому дали наказ відступати. Можливо, німецьким корсарам вдалось би вийти сухими з води, але фатальну роль у цьому відіграв броненосний крейсер "Блюхер". Він був найповільнішим в ескадрі "Хіппера" й гальмував рух всієї групи кораблів.


Крейсер "Блюхер" / Фото German Federal Archive

"Блюхер" першим відчув всю міць британських крейсерів. Англійці ледь не першим попаданням вивели із ладу генератор, і корабель занурився у темряву. Снаряди пробили всі палуби, а в бункерах загорілося вугілля. Німецьке судно почало кренитися і затонуло. Також дісталося крейсеру "Зейдліц", який ледь не вибухнув через пожежу під кормовими вежами.

У складі англійської ескадри серйозні пошкодження отримав крейсер "Лайон"

Що відбувалося після бою

За підсумками бою, біля Доггер-Банки "полетіли голови" у високих ешелонах військового керівництва. Через погане планування операції усунули командувача Фрідріха фон Інгеноля.

Британський адмірал Мур теж потрапив в немилість Адміралтейства, тому його відправили на віддалені від головного театру бойових дій Канарські острови.

До теми Арабсько-єврейська війна: моторошні спроби терористів знищити Ізраїль

Для полювання за кораблями союзників німці також переобладнували пасажирські лайнери. Вони озброювали їх і перетворювали на допоміжні крейсери. До таких суден, наприклад, належали "Кронпринц Вільгельм" і "Кайзер Вільгельм дер Гроссе".


"Кронпринц Вільгельм" / Фото Offical Royal Navy Photographer

Німеччина поступово втрачала сили

Однак попри те, що на початку війни морські капери Німеччини були доволі ефективними, до кінця 1914 року вона фактично не могла створити серйозної загрози комунікаціям союзників за допомогою надводних кораблів.

Для забезпечення рейдерів Німеччина створювала бази у своїх колоніях, а в океан відправляла вуглевози. На початку війни вона також зробила запаси вугілля, які давали білий дим, що був менш помітний для ворога. Однак союзники поступово захоплювали німецькі бази, а вугілля з мінімальним виходом диму швидко закінчилося.

Велика Британія тиснула на інші країни

Водночас Велика Британія тиснула на нейтральні країни, забороняючи їм будь-яку торгівлю із Центральними державами. До списку контрабанди потрапляли навіть продукти.

Німеччині, яка залежала від імпортування зерна, повелося сутужно. Англійці влаштували ворогові справжню морську блокаду. Більша частина флоту була замкненою у Північному морі для оборони берегів Німеччини. Коли надводні кораблі стали безсилими, на арену вийшли субмарини.

Другу частину матеріалу читайте згодом на 24 каналі.