Втрата "Голосу": чому в Україні "проєкти" легко замінюють партії

Розкол "Голосу": причини

Частина депутатів "Голосу" публічно оголосили про вихід з партії та опублікували відповідні заяви. Своє рішення вони пояснили незгодою з курсом лідерки партії Кіри Рудик та порядком організації з'їзду партії, який відбувся 29 липня.

До теми Ця ситуація може бути типовою для "слуг народу" в майбутньому, – політолог про розкол "Голосу"

Політолог Максим Джигун вважає, що з часів незалежності в Україні політичних партій, які представлені у парламенті, немає. Є політико-маркетингові утворення – проєкти, які створюються, фактично, під вибори.

Вони, як мильні бульбашки роздуваються медійними інструментами та важелями олігархічних сил й приходять до парламенту для вирішення абсолютно вузьких визначених питань своїх бенефіціарів. Тому сказати, що в Україні є якась стала партійна система ми не можемо,
– розповів він.

Однак, каже експерт, партія "Голос" є "відмінною від всіх інших таких маркетингово-політичних утворень". Адже з самого початку вони позиціювали себе, як партія "нового типу", як демократична партія, яка не мала якогось лідерського крила, окрім неформального, яким був до свого часу Святослав Вакарчук.

Політолог Максим Джигун / Фото – фейсбук Максима Джигуна

"Всі депутати вважали себе одночасно керівниками, лідерами й голосом партії"

У партії "Голос" діяла горизонтальна структура управління, де всі вважалися рівними. Однак, каже експерт, проблема в тому, що ця партія – молода. Вона не була "глибоко інституційно побудована".

Тобто, не мала проникнення до українських міст та сіл. Через це не було вибудувано всеосяжної моделі. Осередки політичної сили почали створювати ближче до виборів і вони були представлені не по всій Україні.

Через проблеми з прописаним Статутом та з розподілом функцій, фактично, всі депутати вважали себе одночасно керівниками, лідерами й голосом партії. Це була не потрібна на даному етапі конкуренція між депутатами за доступом до медійних майданчиків та до трибуни Верховної Ради,
– пояснює експерт.

На його думку, "партія "Голос" дуже багато втратила саме після того, як з неї пішов Святослав Вакарчук". Адже центрова сила, яка могла б компенсувати й балансувати сторони, зникла. Після цього почалися конфлікти між депутатами в партії.

В один момент Кіра Рудик, яка стала керівницею партії, перетворилася з якоїсь сили, яка готова на компроміси й діалог, на авторитарну лідерку,
– додав експерт.

Які варіанти трансформації партії?

Максим Джигун зазначає, що в партії відбувалися речі, які вказували на те, що комунікація всередині сили не відбувається. Ситуацію, яка склалася, політолог називає "абсолютним крахом й шляхом до політичного забуття".

Цікаво Хто пішов з "Голосу"

На його думку, Кіра Рудик шукає компроміс з владними колами чи іншими проєктами для того, щоб увійти з "уламками того "Голосу", який залишився, до більшого проєкту й там намагатися бути там одним з активних діячів".

Активістське крило партії зараз перебуває у слабшому становищі й зараз воно активно працюватиме, щоб долучитися до проєкту Сергія Притули. Однак, каже експерт, шансів на перемогу особливо не буде, якщо не буде змінено концепцію та стратегічну зміну системи.

Ці активісти будуть працювати з ним. Це була видно з початку, відколи Притулі не вдалося очолити партію й прийти на заміні Рудик. Перевагою є те, що все ж таки 75% осередків в Україні прийшли до Сергія Притули, –
 розповів Джигун.

Таким чином Сергій Притула буде намагатися вибудувати фланг проєвропейських демократичних "уламків тих самих колишніх проєктів для того, щоб завести їх під один "політичний дах" та прийти до парламенту". Політолог вважає, що проєкт Сергія Притули може повторити долю попередніх демократичних проєктів. 

Оскільки вони всі починають боротися за все хороше і проти всього поганого, а якогось чіткого порядку денного, що вони відстоюють – немає. Це юний максималізм, який не збігається з потребами та бажаннями їхніх виборців,
–  додав експерт.

"В результаті програли всі"

Виборці "Голосу", каже політолог, яких і "не так багато, спостерігали за всією цією історією більше пів року". В результаті для них стали не цікавими ні керівництво партії, ні активісти, які "намагалися грати" на свою обмежену публіку.

В кінцевому результаті програли всі, включно з ліберальною частиною суспільства, яка "після провалів попередніх демократичних проєктів зважилася голосувати за "Голос" і отримала такий же результат як і в попередні рази".

За словами Максима Джигуна, від розколу першочергово виграють олігархічні кола, які "дискредитували демократичний проєкт самими його ж учасниками".  

Проблеми партійного будівництва в Україні

Максим Джигун зазначає, що в Україні не створюються партії, які формуються довкола певної ідеології. Вони створюються довкола проєкту та на прагматичних інтересах окремих політиків.

Партія монобільшості, яку ми сьогодні бачимо, формувалася не довкола ідеї, а тому що були відсотки й розуміння того, що на особистій харизмі й іміджу президента можна протягнути до Верховної Ради якомога більше людей,
– каже експерт.

Розбіжності у політичній силі, каже політолог, можуть бути. У США одні політики, наприклад, тяжіють більше до соціалістів, а інші до лібералів. Однак, у них є сформована одна структура, яка об’єднується довкола певної ідеології.

В Україні такого, на жаль, немає. Якщо подивитися на скликання усіх партій, як були у Верховній Раді, навряд чи ми нарахуємо хоч кілька партій, які проходили до парламенту в тому ж самому іміджевому брендовому вигляді, як перший раз, – додав експерт.

В Україні також розмите ідеологічне спрямування партій. Й немає достатньої кількості людей, які готові голосувати за певну визначену ідеологію.

Подивіться на рейтинги, які зараз показують праві сили й націоналісти – це 2-3%. "Свобода" дискредитувалася, інші сили зайти не можуть. Що стосується більше соціалістичного вектора, то комуністи – заборонені, інші не можуть зайти теж. Я думаю, політична еліта й саме суспільство до чіткого ранжування не готові, –
пояснює політолог.

За його словами, це пояснюється кількома причинами:

• політики не хочуть заганяти себе в певну нішу, а потім їй не відповідати;
• популізм перемагав будь-яку ідеологію.

Максим Джигун каже, що Україна дуже молода незалежна країна. Однак, у західних цивілізованих державах, процеси "викристалізації" ідеологій й напрямків політики відбувалися також не дуже швидко. Адже це тривалий процес, який потребує взаємної роботи.

З одного боку, каже політолог, має бути політична воля, щоб це зробити й відповідати тим якостям й принципам, які політсила декларує на виборах. З іншого – це справа суспільства, яке має пройти певний процес еволюції та зрозуміти “методом проб та помилок, що популізм, відсутність ідеологій чи конкретна ідеологія, можливо, не найкращий спосіб”.

Крім того, додає експерт, важливу роль у цьому відіграють медіа й журналісти, які мають працювати над підвищенням рівня свідомості й відповідальності. За його словами, якщо всі ці фактори зійдуться, то протягом 20-30 років в Україні можуть з’явитися більш оформлені та більш спрямовані партії, які відповідають інтересам тих, хто їх обирає.

Голова фракції "Голос" у парламенті Ярослав Железняк у коментарі 24 каналу зауважив, що депутати заявили про вихід з партії, проте не з фракції. До рішення колег Железняк ставиться з повагою.