Ситі і щасливі: як городництво і садівництво допомагає містам під час війни

ZAXID.NET разом із ГО "Плато" розповідає, що таке харчова (продовольча) безпека, як вона пов'язана з війною та довкіллям і як маленькі місцеві ініціативи допомагають бути ситими і щасливими навіть під час війни.

Дивіться також Війна у легенях: як бойові дії впливають на забруднення повітря у Львові і що із цим робити

Виклики війни

Якщо коротко, харчова безпека – це доступність поживної їжі для кожного. Через розв'язану Росією війну в Україні зменшилось виробництво сільськогосподарської продукції, було зруйновано великі продовольчі склади, а також суттєво ускладнились ланцюги постачання їжі. Вплив війни на виробництво їжі ми відчуватимемо ще не один рік – потрібно розміновувати значні території та рекультивувати землі, відновлювати переробні потужності та інфраструктуру.

Польща, Туреччина та Іспанія не залишать нас без помідорів та абрикосів, але їхня ціна буде в рази вищою, аніж на українські продукти, а гроші ітимуть за кордон, а не в наші громади.

Окрім того, Україна має планувати повоєнне відновлення, а це означає перегляд звиклих економічних систем та пошук нових, більш сталих і незалежних рішень. Одним із таких рішень можуть стати міські сади і городи та навіть міські ферми.

Що таке міські городи?

Міські сади і городи з'явилися під час Першої і Другої світових воєн у США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Німеччині тощо. Цю ідею просували під назвою "Сади перемоги". Тоді овочами, фруктовими деревами і травами засаджували кожен клаптик вільної землі – від приватних резиденцій до громадських парків і прибудинкових територій.

Під час Другої світової війни, наприклад, майже третина всіх овочів, вирощених у США, походила з таких городів. До травня 1943 року в США висадили 18 мільйонів "Садів Перемоги" – 12 мільйонів у містах, 6 мільйонів – на фермах. Окрім їжі, ці простори підтримували моральний дух людей і згуртовували їх.

Сьогодні міські сади і городи популярні у більшості країн Європи та Америки. У Нью-Йорку, розповідає координаторка проектів ГО "Плато" Анжеліка Зозуля, є близько 600 таких публічних просторів, у Відні – близько 200. Городину і садовину вирощують у середмістях Парижа, Берліна, Праги, Марселя та інших мегаполісів.

Міські городи і ферми у містах Європи

У Львові у 2021 році з ініціативи ГО "Плато" з'явився міський простір "Розсадник". Першочергово він мав просвітницьку мету, але експеримент показав, що такі простори можуть забезпечити і потреби в харчуванні.

Роботи у міському просторі Розсадник ГО "Плато"

"Торік ми провели експеримент з Євгеном Клопотенком і його бістро "Інші". Ідея експерименту полягала в тому, щоб з'ясувати, чи можуть міські сади і городи передавати свою продукцію для закладів HoReCa. Хоча ми почали трохи запізно, все одно передавали в бістро для безкоштовного меню для переселенців надлишок вирощеного. Із наших буряків, мангольду, моркви, квасолі та всякого іншого вдалося приготувати близько 120 порцій", – розповідає Анжеліка Зозуля.

Під час війни міські сади і городи різного масштабу з'явилися в Полтаві, Луцьку, Ужгороді, відновився такий простір і в Києві.

Чому Львів поки не Париж

Один публічний город, хай навіть і на гектар, це не кілька сотень просторів, як у європейських містах. У міськраді Львова кажуть, що поки не чули про подібні нові ініціативи. Координаторка кампанії "Сади перемоги", що запустилася рік тому, Тетяна Лебухорська, каже, що такого зацікавлення, як, наприклад, у Полтаві, ідея домашніх городів у Львові не викликала.

Тема міського садівництва і городництва у нашому суспільстві ще не визріла, ми не до кінця розуміємо, які переваги є у таких просторів, як, наприклад, "Розсадник". Ми намагаємося в інтерактивний спосіб показати, що міські садівництво і городництво можуть бути цікавими, доволі простими і дієвими. Громади поки не ставлять такі проекти у пріоритет, але ці простори мають великий потенціал і ще будуть з'являтися,
– вважає Анжеліка Зозуля.

Головне – взяти справу у свої руки, не чекаючи вказівки. А задача міської влади, додає вона, популяризувати цю ідею і надавати мешканцям бодай інформаційну підтримку у вигляді алгоритму дій, аби люди почувалися впевненіше.

Ще однією причиною того, що в Україні міське садівництво і городництво поки не надто поширене, вважає Анжеліка Зозуля, може бути попередній досвід українців, коли у важкі 90-ті роки люди розорювали палісадники, щоб прогодуватись. Вони не думали про просвітництво та естетику, призначення городів було суто утилітарним, тому в багатьох людей поза бульбашкою сприйняття городів є радше негативним.

"Ми робимо "Розсадник" також естетичним, щоб показати, що вирощувати можна по-різному, грядки бувають різні, а вирощувати інтенсивно можна навіть на невеликій території, щоб закрити свої потреби", – говорить координаторка проектів ГО "Плато".

Купити лопату і написати в міськраду

Якщо ви хочете мати невеликий город на кілька грядок у Львові, то потрібно зважити на дві речі – землю і спільноту, говорить Анжеліка Зозуля.

Передусім треба визначитися з ділянкою і з'ясувати, чи вона вільна і на чиєму балансі перебуває, аби знати, з ким вести перемовини. Для цього потрібно написати запит у міську раду в довільній формі. Письмова відповідь має надійти за сім днів.

Під час вибору ділянки у нагоді може стати спеціальний калькулятор на сайті кампанії "Сади перемоги", де можна порахувати, скільки землі потрібно, аби забезпечити потреби однієї людини в наборі певних культур. Тут варто подумати, з ким ви садитимете свій міський город.

"Найкраще розвивати такі простори і займатися городництвом в спільноті. Сад чи город на загальнодоступній території в будь-якому випадку викликатиме спротив чи хоча б зацікавлення. Сусіди раптом можуть заговорити про справедливість – чому комусь можна, а мені – ні, адже часто у нас в суспільстві нікому не потрібна територія стає затребуваною щойно нею почне займатися хтось інший. Тому, коли є спільнота і обґрунтування, для чого це робиться, справи йдуть набагато краще", – каже Анжеліка Зозуля.

Далі можна прочитати посібник ГО "Плато" з організації міських зелених просторів і приступати до роботи.

Потенціал міських територій

"У нашого суспільства чомусь досі немає усвідомлення, що вирощувати можна також і в містах. Було б добре, якби органи місцевого самоврядування звертали увагу на продовольчу безпеку, на великий потенціал міських садів і городів і ухвалювали би тематичні програми. Це мало би вау-ефект, адже, за всіма прогнозами, до 2030 року 70% людей житимуть в містах", – каже Анжеліка Зозуля.

Бажання все спрощувати, додає вона, завело людей у пастку суцільної глобалізації, коли на полицях в супермаркетах і на ринках зазвичай не локальна продукція, а їжа з інших регіонів. Наприклад, у Вінницькій області, говорить координаторка проектів ГО "Плато", усього 2% того, що вирощено локально, потрапляє на полиці місцевих супермаркетів.

Завдання громад на найближчий час – попри виклики війни, використати потенціал децентралізації на повну силу і стимулювати створення міських садів і городів та підтримку локальних виробників,
– говорить Анжеліка Зозуля.

Найбільша частина споживачів – у містах. Так само у містах є території, що можна було б використовувати під міські ферми. Такі ферми досить розповсюджені на заході – городину можна вирощувати на дахах, а гриби та культури, що не потребують багато світла – навіть у підвалах.

Також у нагоді, говорить Анжеліка Зозуля, можуть стати території непрацюючих заводів, що поки не знайшли своїх інвесторів.

"Поки інвестор знайдеться, поки розроблятиметься проектно-кошторисна документація, триватиме підготовка до будівельних робіт – цю територію можна використовувати як корисну площу для вирощування і збуту на ринку Львова", – каже вона.

Окрім того, таке міське фермерство може дати зайнятість людям, які втратили роботу через війну. До того ж, у Львові досить добре працює програма підтримки малого бізнесу, тож цілком можна рухатися у цьому напрямку.

"Ми зараз у пастці, тому що гасимо пожежі, пов'язані з війною, і нам часто не вистачає внутрішнього ресурсу, щоб займатися розвитком. Але хочеться вірити, що ця війна, окрім біди, принесе також можливість стати на шлях розуміння і вдосконалення процесів, пов'язаних, зокрема, і з продовольчою безпекою в громаді", – говорить Анжеліка Зозуля.

Міським мешканцям потрібен стимул, додає представниця ГО "Плато". У цьому допоможе просвітницька робота. А також – домовленості із партнерами серед представників малого і середнього HoReCa-бізнесу, що можуть стати постійними покупцями такої локальної продукції.

"Навіть в умовах відкритого простору і постійних крадіжок городини, проблем зі шкідниками ми збираємо хороший врожай у "Розсаднику". Це загадка, чому люди, які вміють вирощувати професійно і мають досвід, цим не займаються. У цьому є великий сенс. І все можливо. Особливо, коли ми маємо прикриття від ЗСУ", – додає Анжеліка Зозуля.

Локальні і сталі

Чому локальне виробництво важливе? По-перше, мешканці завжди матимуть свіжі городину і прянощі, не оброблені препаратами для тривалішого зберігання. По-друге, витрати локальних виробників на транспортування продукції будуть меншими, якщо ринок збуту – поряд, а це впливатиме і на собівартість товару.

По-третє, короткі ланцюжки поставок не так травматично впливають на довкілля, як, наприклад, доставка продуктів із Закарпаття у Київ – менше викидів, менший вуглецевий слід, що впливає на зміну клімату, більш дружнє ставлення до ресурсів, що особливо важливо під час війни. Повний цикл виробництва – від вирощування до приготування, наприклад, джемів, що продаються у місцевій крамниці чи на фермерському ринку, також зменшує негативний вплив на довкілля.

І, звісно, пам'ятаймо про диверсифікацію економіки, розвиток підприємництва, створення робочих місць і сплату податків на місцях – у громадах, де ми живемо, вирощуємо та їмо.

Згодиться і балкон

Якщо ви поки не готові організувати публічний город на прибудинковій території чи спорудити теплицю на закинутому заводі, завжди можна виростити трохи городини і прянощів на балконі чи підвіконні. Досвід львів'ян показує, що в помешканні можна виростити навіть оливкове чи гранатове дерево.

Львів'янка Сюзанна Тимочко вже кілька років вирощує вдома базилік і гострі перці, а в минулі роки полюбила також вирощування томатів. Місця і сонячних зон у помешканні небагато, але є велике емоційне задоволення від домашнього городництва.

"Приблизно 10 років тому моя тодішня керівниця похвалилася кімнатною тепличкою для трав-приправ. Ми цю тему обговорювали цілий день. Я полізла шукати таку ж в інтернеті і натрапила на купу статей з популярних закордонних лайфстайл ресурсів про домашні городи, урбан-городи, ферми і урбан-пасіки. Як вибух якийсь! Перечитала все, а наважитись не наважилась. Через пару місяців побачила дерево з гострими перчиками в магазині. Воно якесь непристойно дороге тоді було. Я подумала, що це дурість такі гроші викидати на перець. Але я дивилась на те дерево такими очима, що продавчиня віддала мені з того дерева перчинку з насінням, щоб я сама посадила. Так в мене з'явились міні-перці. А з ними цибуля і трави", – розповідає Сюзанна.

З того часу вона щороку щось садить, а найбільше любить вирощувати помідори. Сюзанна Тимочко каже, що домашнє городництво доволі затратне з першого разу, бо треба купити грунт, дренаж, добрива, ємності, базові інструменти, насіння чи розсаду.

"Але є шляхи до здешевлення: землю набрати на дачі/селі, деякі добрива можна "робити" вдома, а щодо горщиків, то деякі помідори в мене живуть в обрізаному 6-літровому бутлі з-під води, у відерку з харчового пластика на 3-5 л, в садовому відерку. Цього року витратила лише 12 грн на насіння томатів і десь так само на насіння базиліку", – каже Сюзанна.

Кімнатний город Сюзанни Тимочко

Ірина Березовська живе у багатоквартирному будинку у Винниках. Але це не завадило дівчині втілити дитячу мрію про власне мандаринове дерево. Час на вивчення цього питання з'явився під час карантину у 2020 році. Допомогли хороші знання ботаніки і критичне мислення. За три роки Ірина виростила вдома два види кумквату, бергамот, два види апельсинів, клементин, оливкове дерево, кімнатний гранат, білий інжир, пітангу, лавр, чайне дерево, османтус, а також екзотичні квіти – стреліцію королівську, плюмерію, холсмікіолдію, гарденію та інші.

Саджанці Ірина Березовська купує лише в кількох колекціонерів в Україні, адже часто на цьому ринку трапляються "підробки".

Я вивчаю морфологію рослин і коли дивлюся на саджанець, то точно знаю, що це саме те, що мені потрібно і що продавець каже правду. Я читала багато наукових джерел, приділяла цьому час. Знання і багато любові – і все вдасться,
– говорить Ірина.

Частина з екзотичного кімнатного саду Ірини Березовської

Врожаю з кімнатного саду вистачає на "мандаринки від Миколая" для найближчих, щоб пригостити дітей, які приходять в гості, і трохи потішити друзів. Більшість дерев лише почали плодоносити торік – гранат приніс 30 міні-плодів, 30-см деревце мандарину – п'ять плодів, бергамот – 18.

Я не з тих жінок, що весь час приділяють дому, я люблю свою роботу, а це – хобі, тому весь час на нього витрачати не можу. Але знання законів природи і увага до догляду за рослинами дають плоди,
– каже Ірина.

У львівській бібліотеці "Сад", що в Рясному, у листопаді відкрили міні-банк насіння, де відвідувачі могли залишити чи взяти насіння з домашньої городини і квітів. Із 2015 року тут, розповідає провідна бібліотекарка Оксана Заграй, проходять засідання місцевого садово-городнього клубу.

"З одного боку бібліотеки – клумба, з іншого плануємо зробити публічний город, але наразі територію не встигли облаштувати. Але тут вирощують рослини працівники бібліотеки – цьогоріч плануємо посадити помідори. Також іноді тут висаджують рослини члени садово-городнього клубу", – розповідає Оксана Заграй.

Також у деяких дитячих садочках і школах Львова вирощують плодові дерева, городину, прянощі і квіти. Це і просвітництво, і корисні навички, і емоційна підзарядка, кажуть городники.

Більше ферм і гречки

А що з продовольчою безпекою Львівської області? На Львівщині менше 3% території є землями сільськогосподарського призначення. Але і тут за рік війни побільшало засіяних площ і з'явилося більше сільськогосподарських підприємств, розповідає керівниця департаменту агропромисловості Львівської ОВА Тетяна Гетьман. Також змінився перелік культур, що вирощують фермери.

Так, зараз в області є 787 фермерських господарств, 65 з яких з'явилися за воєнний рік. Також торік додалося 15 сімейних ферм – зараз їх в області 80, що робить регіон лідером в Україні за розвитком сімейного фермерства. Загалом в області є близько 1,5 тис. підприємств, задіяних в агропромисловому комплексі.

Через призупинений експорт, говорить Тетяна Гетьман, торік були проблеми зі збором, зберіганням і переробкою кукурудзи, адже харчова безпека – це не лише виростити, а й зберегти та переробити. До війни Україна експортувала 60-70% цієї культури, а зараз на Львівщині є кілька полів, де кукурудзу не зібрали з минулого року, бо бракувало потужностей для зберігання і переробки.

Тож фермери Львівщини стали переходити із кукурудзи до культур, що є більш затребувані на ринку України – це гречка та різноманітні овочі.

"Український ринок був залежний від імпорту гречки, а проблеми в портах вплинули на її постачання. Тож ми переорієнтувалися і минулого року суттєво збільшили площі під гречкою, а цьогоріч вони можуть ще зрости – орієнтовно на 25%", – каже Тетяна Гетьман.

Також аграрії Львівщини розуміють, що більшість їхніх колег в традиційно овочевих регіонах не зможуть цього року вийти на ринки з великою пропозицією і дефіцит треба буде перекрити. Зараз це компенсується імпортом, що сильно позначається на цінах, тож аграрії Львівщини планують вирощувати більше овочів для львів'ян та інших регіонів.

"У нас доволі непогано росте перелік овочів з борщового набору. А завдяки тому, що Львівщина обрана для пілотного проекту ФАО з підтримки овочівництва, ягідництва і грибництва, фермери можуть отримувати гранти на будівництво теплиць. Також діє програма єРобота, де можна отримати гранти на теплиці. Клімат змінюється і тепличний бізнес на Львівщині стає все більш перспективним", – говорить Тетяна Гетьман.