Коли система запрацює для потерпілих? Історія дівчинки, що роками переживала сексуальне насилля

Вероніці* було 3 роки, коли вона їздила до бабусі, де на неї також чекав її, здавалося б, рідний дядько. Дівчинці зараз 8 років. За своє житя вона чотири рази була на допитах поліції та лікарів, де кожного разу показувала на іграшках зони, куди її торкалися статевим органом.

Цю історію нам розповів адвокат сім'ї Вероніки, Павло Савченко, після року співпраці з уповноваженими органами, які, м'яко кажучи, не проявляють ентузіазму та емпатії у спробах відновити справедливість, на що є переконлива статистика та факти.

У цьому матеріалі ми розповімо історію Вероніки, деталі справи та поглянемо загалом на роботу українських правоохоронців у справах про сексуальні злочини.

*Ім'я дівчинки було зумисне змінено з етичних міркувань.

Юридичні ди(проб)леми

За словами адвоката Савченка, коли батьки Вероніки віддавали її бабусі в село на Київщині, то не підозрювали про те, що міг коїти з нею 15-річний дядько. Лише коли дівчинка підросла, вона почала сама здогадуватися про неправильність того, що діялося в її житті близько трьох років.

Осінь 2023 року. Вероніка розповідає про все матері. Приїжджає поліція та відкриває провадження. Адвокат наголошує, що уже на тому етапі виникли питання, насамперед до кваліфікації.

Правоохоронці відкрили провадження за частиною 2 статті 156 Кримінального кодексу України про розбещення неповнолітніх, хоча сім'я наголошувала на 152 та 153 статтях – про зґвалтування та сексуальне насильство. Слідчий Фастівського районного управління поліції Олександр Гарбар, до якого ми звернулися за коментарем, зазначив, що відповідна кваліфікація була пов'язана з тим, які свідчення початково отримали правоохоронці.

Врешті-решт після майже року тяганини вдалось вибороти, аби правоохоронці оголосили підозру дядьку саме за 153 статтею ККУ.

Причиною тяганини стала постанова поліції про закриття провадження, про що сім'я Вероніки дізналася наприкінці січня 2024-го. Проте коли адвокат подав скаргу до суду за відповідним фактом, прокурорка вирішила сама скасувати постанову слідчого. Кримінальне провадження було повторно відкрито.

Пояснили закриття тим, що можливий підозрюваний (дядько Вероніки – 24 Канал) не досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність,
– сказав адвокат Савченко.

Оголосили підозру дядьку Вероніки на початку вересня. У той самий час сім'ї дівчинки стало відомо про загадкову медичну довідку про те, що нібито в хлопця можуть бути проблеми з психічним здоров'ям. На судовому засіданні щодо обрання запобіжного заходу для дядька Вероніки прокурор просив заходу у вигляді особистої поруки. Не виключено, що ці два епізоди – довідка та запобіжний захід – пов'язані між собою. Але підтвердити наявність відповідного документа нам як журналістам так і не вдалось.

Особиста порука... У тяжком злочині. Навіть не домашній арешт,
– ділиться з нами адвокат сім'ї.

Також Савченко остерігається затягування справи. Минуло близько року від того моменту, коли було відкрито кримінальне провадження. Коли справа дійде до вироку та чи буде він справедливим, – це питання риторичні.

Слідчі дії ≠ нова травма

Крім юридичних нюансів, історія Вероніки є показовою з морально-етичного погляду. Шокує той факт, що маленьку дівчинку 4 рази викликали на допити, де вона кожного разу повинна була згадувати травматичний досвід. У спілкуванні з нами голова Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем" Христина Кіт пояснила, що українське законодавство дозволяє проводити допит лише один раз на етапі досудового розслідування зі застосуванням відеозапису.

Якщо це стосується малолітньої особи, то приміщення для допиту має бути відповідне – "Зелена кімната" з іграшками, комфортна для дитини. Допитували героїню нашого матеріалу у відповідному приміщенні, але чому аж 4 рази? На це запитання слідчий Фастівського районного управління поліції сухо відповів, що це було пов'язано зі слідчими діями. Деталей він не став розкривати, як і коментувати законодавчу норму, що дозволяє лише один раз на камеру допитувати потерпілу.

"Так, канєшно важливо", – констатував представник правоохоронних органів у відповідь на запитання, чи важливо для поліції не травмувати жертв сексуального насильства.

Очільниця організації "ЮрФем" наголошує, що численні слідчі дії, зокрема повторні кола допитів, є однією з причин, чому жертви сексуального насильства не хочуть звертатися до системи правоохоронних органів та розповідати про те, що вони пережили.

Аналіз судової практики показав, що, на жаль, у нас люди, які пережили сексуальне насильство, зіштовхуються з численною кількістю допитів. Також вони змушені брати участь у судових засіданнях, хоча наше законодавство дозволяє потерпілим не брати участь в судовому процесі.

За словами юристки, іншим травматичним елементом у ході збирання поліцією доказів, від якого варто відмовитися, є проведення слідчого експерименту. У справах про сексуальне насильство він передбачає перебування разом з потерпілою на місці вчинення злочину та відтворення подій, що його супроводжували.

Зверніть увагу! Влітку 2022 року Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію, що спрямована на запобігання насильству, зокрема сексуальному та щодо дітей. До того, упродовж декількох років, Україна змінювала законодавство відповідно до міжнародних норм. З-поміж іншого, було введено поняття "добровільної згоди". Хоч це і є значним поступом, за словами голови "ЮрФем", однак процес перебудови правоохоронної системи ще триває.

Юристка Христина Кіт акцентує, що правоохоронна та судова системи в Україні повинні бути орієнтовані саме на потерпілих. За словами експертки, потрібні роки, аби позбутися від практик, які застосовували слідчі та судді останні десятиліття. Але, щонайголовніше, ми як країна не стоїмо на місці: можна простежити позитивні аспекти, але й негативних прикладів не бракує. Про це йтиметься далі.

Як (не) працює система

Історія Вероніки й того, що робить або не робить поліція та як багато часу витрачає на притягнення до відповідальності злочинців, не є унікальною в українському інформаційному просторі.

Весною 2023 року країну сколихнуло рішення Воловецького райсуду на Закарпатті через вирок трьом підліткам, які вчинили сексуальне насильство щодо 14-річної однокласниці. Хоча спершу суд і визнав неповнолітніх винними, призначивши покарання в 5 років позбавлення волі, однак згодом звільнив їх від відповідальності, встановивши випробувальний строк у 2 роки та зобов'язавши кожного виплатити потерпілій по 60 тисяч гривень.

Завдяки реакції небайдужих справу взялися переглядати. Як зрозуміло з огляду на дані в судовому реєстрі, засідання у відповідному провадженні тривають досі у Воловецькому суді, проте ухвали недоступні широкому загалу. Справедливого вироку досі немає.

За словами голови Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем" Христини Кіт, лише 50% кримінальних справ, пов'язаних зі злочинами проти сексуальної свободи, потрапляють до суду. Інші фактично закриваються. Водночас нижче на інфографіці ми навели власні обрахунки, що наочно показують співвідношення між кількістю наявних проваджень у справах проти сексуальної свободи (152, 153 та 156 статті ККУ), а також кількістю вироків, що засуджують осіб, які вчиняли відповідні злочини. 

Загалом співвідношення між кількістю таких проваджень і кількістю засуджених за останні 5 років у відсотках становить 13,3%. Вочевидь це дуже низький показник. Проте найголовнішим є не сама цифра, а те, що за нею стоїть. А це тисячі людей, яким було заподіяно сексуальне насильство.

Як ми уже зазначали, система правосуддя в Україні має бути орієнтована на потерпілих і, крім того, вона має працювати ефективно, притягуючи винних до відповідальності. Як журналісти та представники громадськості ми очікуємо не лише справедливих кінців у гучних медійних справах щодо Вероніки та дівчинки на Закарпатті, яка зазнала сексуального насильства з боку однокласників, а загалом у всіх провадженнях, які відкривають правоохоронці.