Щоразу зникомий "російський слід", або чому СБУ не до захисту вітчизни
Останнім часом в Україні різко почастішали замахи та зумисні вбивства на публічних осіб. І не так на окупованих територіях, як навіть в центрі Києва.
20 липня 2016 року: гучний вибух струсонув українську столицю. Загинув журналіст Павло Шеремет. Поліція одразу вказала напрямок, в якому копатиме. Російський слід брали найкращі "сищики". Але так його і не довели. За півроку радник міністра Авакова і депутат Антон Геращенко сам опинився фігурантом замаху. Але пронесло. І знову всі підозри перевели на російських кураторів.
Здавалося б, після таких гучних заяв російську агентуру в Україні почистить контррозвідка. Та їй чергового ляпаса вліпили 23 березня. У центрі столиці застрелили колишнього депутата Держдуми Росії Дениса Вороненкова. І знову кістлява рука ФСБ, і знову російський слід.
Будні цього тижня знову з кривавим слідом. Замах на особистого ворога Путіна. Командир українського батальйону імені Джохара Дудаєва Адам Осмаєв, за версією російського слідства, ніби то готував убивство кремлівського вождя. І за це його дістали в Україні.
Читайте також: Война уже в Киеве. Что делать?
У пораненого кілера полісмени знайшли український паспорт з позначками перетину російського кордону. У ньому навіть впізнали чеченського кілера на прізвисько "Дінго", за яким тягнеться низка вбивств особистих ворогів чеченського падишаха Рамзана Кадирова. Українським спецслужбам доводиться лише констатувати факти злочинів. Бо відстежити все не можливо.
Колишній керівник слідчого управління СБУ Василь Вовк вважає, що кадрів не вистачає через війну. І російський слід не завжди підтверджується. СБУ тепер не та, кажуть офіцери анонімно. У ній процвітає кумівство та кришування. Чого варті лише постійні скандали з приватними автопарками чи не задекларованими будинками-квартирами. Тому верхівці спецслужб часто не до захисту вітчизни. Тут би від скандалів відбитися. А російський слід тим часом нікуди не дівається. Просто відбитків майже не залишає.