Повернення Криму і Донбасу: про головні зміни і суперечності закону про деокупацію

Чому виникло протистояння і чи сприятиме закон про деокупацію захопленої проросійськими бойовиками частини України поверненню цих територій, розбиралися журналісти сайту "24".

Мінські угоди – троянський кінь Путіна

До розгляду закону №7163, який повинен врегулювати правовий статус окупованих Росією територій України, народні депутати дійшли аж на четвертому році війни. В документі нарешті Росію визнають агресором. Але при розгляді законопроекту, поданим Петром Порошенком, головна суперечка між коаліцією і опозиційними депутатами, зокрема, з "Самопомочі" і "Свободи", виникла через прив’язку документу до мінських угод. З одного боку, західні партнери України наполягали на тому, щоб закон про реінтеграцію відповідав мінським домовленостям, які США і ЄС вважають безальтернативною дорожньою картою. Власне, і Порошенко постійно на цьому наголошує.

Читайте також: В кулуарах вони говорять "ви програли війну", – інтерв'ю з Оксаною Сироїд про реінтеграцію Донбасу

З іншого, ця безальтернативність може призвести до того, що державність України опиниться під питанням. Представники "Самопомочі", позафракційні депутати і чимало політичних експертів були категорично проти статті, згідно якої під час відновлення територіальної цілісності Україна на законодавчому рівні визнає мінські угоди і зобов’язується їх виконати.

При першому читанні вдалося уникнути пастки Путіна з мінськими угодами

Виконання Україною політичної частини мінських угод – найзаповітніша мрія Кремля. Як тільки Верховна Рада визнає мінські домовленості, Путін зробить усе, щоб змусити Україну під тиском, до речі, західних партнерів, які хочуть швидше закрити питання збройного конфлікту на Донбасі, виконати політичну частину "Мінська". Зокрема – ухвалити особливий статус ОРДЛО, провести там місцеві вибори, причому, в присутності російських окупаційних військ без доступу України до кордону, а також амністувати бойовиків. І це, наголошували експерти, пряма загроза суверенітету України. Фактично бойовики, які зараз вбивають українських військових, будуть легалізовані і стануть маріонетками Кремля, блокуючи європейські і євроатлантичні прагнення України.

Читайте також: Ціна окупації Донбасу: Луценко розповіла, яку шалену суму втратила Україна

Зрештою, згадування про мінські угоди прибрали. Але розгляд закону в другому читанні затягнувся на кілька місяців. Офіційно через те, що документ потребував серйозного доопрацювання. Крім того, як заявила перший віце-спікер Ірина Геращенко, це робилося заради обміну полоненими, що відбувся в грудні. Як це пов’язано із законом про деокупацію – незрозуміло. Вочевидь, Путін шантажував Україну і Захід тим, що обміну полоненими не буде, якщо закон, яким Росію визнають агресором, ухвалять.

Дозволити/заборонити визнати Росію окупантом

На розгляд парламенту закону про деокупацію в другому читанні було винесено більше 600 поправок. Депутати, по-перше, не згодні з тим, що в історичному документі дуже розмито визнання Росії окупантом. Про це згадується тільки в преамбулі, яка, зазначає представник "Самопомочі" Олена Сотник, носить декларативний характер. На її переконання, визнати Росію агресором необхідно в тілі закону.

По-друге, парламентарі наполягали на тому, щоб у законі не було розділення на тимчасово окуповані території Донбасу і Криму. Депутати запропонували вилучити з документу слова про тимчасово окуповані території Донецької і Луганської областей і вказати про окупацію Росією частини України. Розділення на Донбас і Крим, вважають парламентарі, на руку Кремлю. Крім того, це помилковий сигнал міжнародним партнерам.

По-третє, парламентарі переконані на необхідності чітко вказати дату окупації Криму і частини Донбасу. За словами Ігоря Луценка, без цього це фіктивний закон. Дата початку окупації АРК Крим – 20 лютого 2014 року, визначена окремим законом. Натомість немає дати початку збройної агресії і захоплення Росією частини Донецької і Луганської областей. Без цього Україні і українцям буде складно звертатися в міжнародні суди з позовом про відшкодування і компенсацію збитків. Це і загроза для українських бійців, які захищали свою батьківщину з першого дня агресії Росії. Яскравий приклад – судовий процес над прикордонником Сергієм Колмоговоровим, якого хотіли ув’язнити на 13 (!) років за те, що він став на захист України.

Провладні депутати бояться визнати Росію агресором і окупантом

По-четверте, незрозумілою лишається ситуація зі зміною статусу АТО. Війну так і не називають війною. Законом визначається, що Генштабом ЗСУ залучаються та використовуються сили і засоби для реалізації державної політики в сфері цивільного захисту і відсічі і стримуванні агресії РФ. Таким чином, нівелюється той факт, що Росія є стороною збройного конфлікту. А це означає, що Москва уникне відповідальності. Більше того, в Кремлі спробують звести все до того, що в Україні внутрішній громадянський конфлікт.

За словами директора Агентства моделювання ситуації Віталія Бали, сама назва закону – "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" недостатньо точна. За дужками його спочатку називали про реінтеграцію, потім – про деокупацію. Однак, як зазначає Бала, є певні правила. Зокрема, не може відбутися реінтеграції без деокупації.

Росію треба визначити агресором. По-друге – встановити точні дати, коли РФ почала цю війну. По-третє, Росію треба визнати окупантом, яка захопила Крим і частину Донбасу. Перше правило деокупації – звільнення територій від озброєних людей. Всього цього в законі немає,
– підкреслює Віталій Бала.

По-п’яте, нардеп Роман Семенуха запропонував максимально розширити перелік злочинів РФ проти України: атаки, бомбардування мирних населених пунктів, в результаті чого постраждали і загинули тисячі українців. Згідно Женевської і Гаазької конвенцій – це наруга над людською гідністю. Таким чином це дозволить притягнути Росію до відповідальності в міжнародних судах.

Крім того, Олена Сотник вважає, що положення про особовий порядок забезпечення прав людини на окупованих територіях, нереалістичне. Як справедливо відзначає депутат, як це можна зробити на територіях, які Україна не контролює?

На жаль, жодну з цих поправок парламент не підтримав.

Що думають українці про шляхи відновлення цілісності України?

Згідно соцопитування, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи імені Кучеріва" спільно з Центром Разумкова, об’єднує українців переконаність, що, по-перше, врегулюванню ситуації на Донбасі сприятиме запровадження тимчасової адміністрації ООН за підтримки миротворчих сил (так вважають 62% у Західному регіоні, 49,5% – у Центральному, 43% – у Південному, 39% – у Східному і 35,5% – на Донбасі).

По-друге, респонденти вважають важливим чинником відновлення соціальних виплат на загальних засадах для мешканців окупованих територій (таку пропозицію підтримують 60% на Донбасі, 61% – на Сході, 51% – на Півдні і 36% – на Заході, де, втім, 30% мають протилежний погляд).

Українці вважають, що місія ООН сприятиме завершенню конфлікту

По-третє, українці негативно сприймають надання Президенту України всієї повноти повноважень щодо управління Збройними силами, Нацгвардією та іншими військовими формуваннями.

По-четверте, майже в усіх регіонах вважають посилення санкцій ЄС та США проти Росії фактором, що сприятиме урегулюванню ситуації на Донбасі.

По-п’яте, не згодні українці з проведенням виборів на окупованій території на умовах, що висуваються "Д/ЛНР", тобто Росією.

При цьому більш скептичне ставлення до надання Україні летального озброєння, але українці підтримують зміцнення ЗСУ. Натомість амністію для рядових учасників незаконних збройних формувань майже в усіх регіонах сприймається як чинник, що сприятиме процесу мирного врегулювання на Донбасі.

Готовність до компромісів

Як свідчить опитування Фонду "Демініціативи", українці готові до компромісів заради миру, але не до всіх. Так вважає 49% респондентів. Встановлення миру силовим шляхом підтримують лише 18% населення. На мир "за будь-яку ціну" згодні теж 18% опитаних.

Водночас жоден з можливих компромісів не отримує повної підтримки. Найбільш неприйнятними виявилися пропозиції проведення місцевих виборів на умовах, що їх вимагають бойовики на Донбасі (63% вважають компроміс неприйнятним і 12% – прийнятним) та повна амністія всіх учасників бойових дій проти українських військ (58% вважають це неприйнятним і 16% згодні на такий компроміс).

Громадяни України проти легалізації бойовиків і проведення виборів під дулами автоматів росіян

Згода на особливі політичні та економічні відносини тимчасово непідконтрольних територій з Росією не знаходить суспільної підтримки: 49% – проти, 20% – за. Переважно неприйнятними видаються і такі варіанти домовленостей, як формування місцевої поліції, судів та прокуратури в ОРДЛО винятково з місцевих представників (55% та 17%), внесення змін до Конституції щодо надання російській мові статусу державної мови (56% та 24%), надання і закріплення у Конституції особливого статусу ОРДЛО (49% та 28%).

Подальша доля окупованих Росією територій лишається під питанням. Так само, як і відповідальність РФ за збройну агресію проти України. Ухвалення закону – історичний момент, але далі повинна бути довга і кропітка робота над його втіленням.

Читайте також: "Добрий" Путін: як президент Росії хотів підставити Україну