Чи були на Марсі океани: ось що про це кажуть геологічні дані
- Геологічні дослідження вказують на існування в минулому океану в північній півкулі Марса.
- Учені виявили довгі зони підпору в марсіанських дельтах, що свідчить про впадання річок в океан або велике море.
Мільярди років тому поверхнею Марса текли річки, але питання про те, чи впадали вони у великий океан, довго лишалося відкритим. Нове дослідження геологів з Університету Арканзасу пропонує переконливі докази, що в північній півкулі Червоної планети колись існувала величезна водойма, яку дійсно можна було назвати океаном.
Як земна геологія допомогла розкрити таємниці Марса?
Учені давно дійшли згоди, що на Марсі колись існували річки. Ми бачимо це у його ландшафті як з космосу, так і на камерах марсоходів. Проте гіпотеза про наявність цілого океану донедавна не мала надійних підтверджень. Відповідь на це питання є надзвичайно важливою, адже наявність великих обсягів рідкої води значно підвищує ймовірність існування життя, принаймні у тій формі, яку ми знаємо, пише 24 Канал з посиланням на Phys.org.
Дивіться також На Марсі знайшли найпереконливіші ознаки стародавнього життя: розбираємось у гучній заяві NASA
Дослідники під керівництвом Корі Г'юза з Університету Арканзасу вирішили підійти до проблеми, порівнюючи геологічні утворення на Марсі зі схожими формаціями на Землі. Для цього вони вивчили пісковик у штаті Арканзас, США, що утворився 300 мільйонів років тому на місці древньої річки. Щоб зрозуміти процеси на іншій планеті, вчені фактично спочатку заглибились у вивчення земних дельт.
Ключ до розгадки лежав у тому, як річки поводяться при впаданні у велику, відносно нерухому водойму, таку як океан. У природних умовах річка постійно змінює своє русло, розмиваючи один берег і наносячи осад на інший. Область, у межах якої річка з часом зміщується, називається річковим поясом. Коли річка наближається до океану, її течія сповільнюється. Через це вона втрачає здатність переносити важкі частинки, тому вони починають осідати, формуючи дельту. Оскільки осад більше не розмиває береги з тією ж силою, річковий пояс звужується. Ця ділянка, де русло опускається нижче рівня моря, а річковий пояс стає вужчим, відома як "зона підпору".
На Землі такі зони можуть бути дуже довгими. Наприклад, у річки Міссісіпі вона починається приблизно за 370 кілометрів від узбережжя. Вивчаючи знімки Марса з орбіти, Г'юз та його команда виявили геологічні сліди дуже довгих зон підпору в древніх марсіанських дельтах.
За словами дослідників, які опублікували свої висновки в American Geophysical Union, це свідчить про те, що мільярди років тому на Марсі існували великі річки, які впадали в океан або принаймні у велике море, перш ніж планета висохла.
Як шукають марсіанські річки?
Але як можна побачити контури річки, що зникла так давно? Коли річка тече, гравітація змушує найбільші частинки опускатися на дно. Якщо річка з часом висихає, ці відкладення опиняються під шаром інших порід і під дією тиску й температури перетворюються на пісковик. На Землі тектонічні плити виштовхують ці породи на поверхню, а вітер і дощ руйнують все, крім міцного річкового дна. Так утворюється рельєфний хребет на місці колишнього русла – процес, відомий як топографічна інверсія.
На Марсі немає тектонічних плит, але ерозія з часом так само зруйнувала м'якіші породи навколо закам'янілих річкових русел, залишивши інвертовані хребти. Саме ці утворення і є свідченням давно зниклих річок.
Особливо цінним для дослідження стало відкриття в Арканзасі – пісковик Веддінгтон виявився єдиним відомим на Землі прикладом інвертованої річкової дельти, що допомогло вченим краще зрозуміти аналогічні структури на Марсі.