Хіросіма та Нагасакі – 80 років трагедії: чому японські міста й сотні тисяч людей були приречені

6 серпня та 9 серпня 1945 року ВПС США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі, і цим давши старт ядерній ері в історії планети. 

24 Канал, в межах традиційної рубрики Історія дня, нагадує про ті трагічні події та пояснює, чому японські міста насправді були приречені.

Читайте також Спопелять Москву за лічені хвилини: що за субмарини з ядеркою, якими Трамп погрожує Путіну

Початок ядерної ери: що сталося в Хіросімі та Нагасакі?

6 серпня 1945 року за наказом президента США Гаррі Трумена американські ВПС здійснили ядерне бомбардування Японії. Першого удару зазнала Хіросіма. На давнє японське місто було скинуто уранову бомбу потужністю близько 15 кілотонн тротиловому еквіваленті. Американські льотчики іронічно називали її "Малюк".

Тоді одномоментно загинули близько 70 тисяч людей, згодом ще стільки ж загинули внаслідок поранень і променевої хвороби, отримавши смертельні дози радіації. Саме місто було майже знищено.

Через три дні плутонієва бомба потужністю у 21 кілотонну під назвою "Товстун" полетіла на голови мешканців "Нагасакі".

Зверніть увагу! За оцінками науковців, потужність вибуху на ЧАЕС у квітні 1986 року могла складати 75 кілотонн у тротиловому еквіваленті, але найстрашнішим було не це, а вивільнення в повітря значної кількості радіоактивних речовин, що було в кілька сотень разів більше за те, що сталося в Хіросімі.

Безпосередньо внаслідок вибуху загинули 73 тисячі людей, при чому частина просто розчинилася від надвисоких температур (до 4 000 градусів за шкалою Цельсія) – і ці жертви увійшли до сумної статистики, як і ті, що зникли безвісти. У наступні тижні від ран і опромінення загинули ще 35 тисяч. Ті люди, що вижили, отримали страшні опіки, зазнали дії проникливої радіації або постраждали від ударної хвилі.

• Було вбито й зникли безвісти понад 73 тисяч людей, пізніше від опромінення та поранень померли ще 35 тисяч осіб.
• Понад 50% постраждалих було вражено опіками, до 30 % отримали пошкодження від ударної хвилі, 20 % зазнали дії проникливої радіації. 

Пожежі знищили більшу частину житлових будинків та спровокували гуманітарну катастрофу.

Ядерні "гриби" після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі / Архівні фото

Як у Хіросімі, так і в Нагасакі більшість жертв складали цивільні. 

Хіросіма вважалася воєнною базою, де були розміщені 43 тисячі військових. Зокрема, в місті базувалася штаб-квартира Другого командування імператорської армії під керівництвом фельдмаршала Сюнроку Хата. Він на час бомбардування був у місті та дивом вижив. 

Загальна кількість населення – майже 285 тисяч людей й попри те, що цілями американських пілотів були стратегічні об'єкти – армійські склади, заводи та порти, – ударна хвиля та радіація були настільки потужними, що кількість жертв просто не могла бути іншою. 

Чому Японія не капітулювала навіть після Хіросіми та Нагасакі?

Попри поширену думку імператор після цих страшних бомбардувань не пішов на капітуляцію. Втрата кількох сотень тисяч підданих, які загинули у вогні Хіросіми та Нагасакі, а також загибель близько 100 тисяч японців внаслідок бомбардування американцями Токіо, в березні 1945 року, не зупинила імператора Хірохіто та його оточення, яке прагнуло воювати до останнього японця.

Імператор Хірохіто (центр нижнього ряду) з екіпажем бойового корабля Мусасі / Фото Wikimedia

26 липня 1945 року (за 10 днів після перших ядерних випробувань і в розпал Потсдамської конференції) президент США висунув Японії ультиматум про капітуляцію, пообіцявши у разі відмови "негайним і повним знищенням". При цьому там не згадувалась ядерна зброя, але натяк був зрозумілий. Японія його проігнорувала гордовитим мовчанням. Те саме відбулося після Хіросіми.

Щоб переконати імператора, а точніше його міністрів і генералів, знадобилося вторгнення Червоної Армії (до речі, воно відбулося з формальним порушенням міжнародного права та однобічною денонсацією радянсько-японського пакту про ненапад).  

• 8 серпня СРСР оголосив Японії війну. Наступного дня СРСР почав бойові дії проти японської Квантунської армії в Маньчжурії, яка тоді була сателітом Японії.
• 9 серпня полетіла бомба на Нагасакі.

Лише після тижня запеклих боїв у Маньчжурії та Кореї та дуже значних втрат (понад 80 тисяч вбитими та згодом – 600 тисяч полоненими) імператор вирішив капітулювати. 15 серпня він звернувся до підданих по радіо та оголосив про капітуляцію. При цьому Квантунська армія ще мінімум тиждень продовжувала спротив.

Імператор Хірохіто / Фото з Бібліотеки Конгресу США

Остаточно бажання правителя було фіналізовано 2 вересня 1945 року на борту американського лінкора "Міссурі", де в присутності представників антигітлерівської коаліції міністр закордонних справ Японії Мамору Сігеміцу від імені імператора Хірохіто підписав Акт про капітуляцію Японії. 

До речі, з радянського боку його підписував український генерал Кузьма Дерев’янко, а ручка, якою він підписав історичний документ, зберігається в краєзнавчому музеї в його рідній Умані (він народився в селі Косенівка Уманського району).

Генерал-лейтенант Дерев'янко підписує Акт про капітуляцію Японії / Архівне фото

Чи можна було уникнути ядерного бомбардування? 

Історія не має умовного способу й нині важко про це розмірковувати та лізти в голови Трумена та його радників. Аргументи "за" та "проти" дійсно є, але більшість з категорії "проти" засновані на ретроспективних оцінках, яких в американського керівництва в серпні 1945 року не могло бути.

• По-перше, американці на власній шкурі дізналися про запеклість японського спротиву – побачили криваві банзай-атаки на Іводзімі, Окінаві та інших островах, де суперник бився буквально до останнього японця. 

Також американці були нажахані самовбивчими нальотами пілотів-камікадзе. При чому опір зростав у міру наближення морських піхотинців до основної частини Японії. США опинилися перед перспективою боїв за кожен будинок і відповідно надмірних втрат.

У цій ситуації ядерне бомбардування виглядало в очах американського командування цілком раціональною альтернативою. Адже якби у США не було бомби, війна (за планами командування) розтяглася б до весни 1946 року, і це б принесло американцям значно більші втрати – як людські, так і фінансові, бо війна це дуже дорого. 

Тобто на той час у Вашингтоні вважали ядерне бомбардування Японії економічно обґрунтованим кроком, бо війна проти Японії сукупно коштувала сотні мільярдів доларів, тоді як на Мангеттенський проєкт витратили "лише" 2.

• По-друге, особливих причин співчувати японцям в американців не було. Преса та пропаганда попіклувалися, щоб про напад на Перл-Харбор ніхто не забув і у ненависті до ворога черпав мотивацію. Пропаганда перетворила японців у суспільній свідомості на монстрів, яких почесно вбити і, наприклад, надіслати коханій чи родині відрубану голову японця як трофей. Після кількох років такої накачки і величезних втрат армії США в боях на Тихому океані ні про який масовий гуманізм вже не йшлося. Це тренд наступних поколінь.

Пісня Enola Gay, присвячена матері пілота, що скинув бомбу на Хіросіму, у виконанні гурту OMD: дивіться відео

До речі, фото літака та його пілота до березня 2025 року було на сайті Пентагону, але стало жертвою боротьби Дональда Трампа проти "воук-культури", адже алгоритми побачили в фото 1945 року пропаганду ЛГБТК+.

Літак Enola Gay та його пілот стали жертвами боротьби Трампа за суспільну мораль / Архівне фото з сайту Пентагону

• По-третє, це було перше бойове застосування ядерної зброї. Воно сталося лише через три тижні після першого випробування, але під час яких бомбу не скидали з літака, а підривали на металевій вежі. 

І тоді навіть керівник Мангеттенського проєкту і "батько" атомної бомби Роберт Оппенгеймер не до кінця розумів, якої потужності й сили зброю він створив. Те саме стосувалося й військових – ті горіли бажанням перевірити нову зброю проти ворога і завдати йому якомога більших втрат.

Рецензія Чи варто дивитися Біографічний фільм про "батька атомної бомби"

• Нарешті, по-четверте, керівництво США в особі президента Трумена на його оточення вже передчувало нову небезпеку в особі власника найбільшої на той час армії – СРСР і Сталіна. Ядерна зброя могла стати дуже непоганим аргументом проти мільйонів радянських вояків і десятків тисяч літаків і танків, яких би мало що утримувало до вояжу в бік Ла-Маншу, якби не було сили, що цю армаду могла б стримати.

Проблема була лише в тому, що необхідно було показати, що, як сказав би Трамп, "мають карти на руках", адже без наочної демонстрації всі погрози б нагадували дописи з телеграм-каналу Дмитра Мєдвєдєва. У цій ситуації вибухів на полігонах в США було недостатньо, як і вибухів десь у безлюдному місці в Японії, як пропонували науковці. Їхню пропозицію було відхилено.

Ядерний вибух у Хіросімі: як це було – дивіться у відео

Зважаючи на все це, треба визнати, що Хіросіма була приречена. Натомість Нагасакі – не зовсім. Це місто не було початковою ціллю бомби. Спершу це була промислова зона Кокура, але була погана видимість, тому пілота майора Чарльза Свіні попросили обрати іншу зручну ціль. Той обрав сусідній Нагасакі, а Кокуру врятувало диво й в Японії старі люди досі кажуть: "Пощастило, як Кокурі".

Але суті це не змінює – на Японію мали впасти ядерні бомби (американці обирали між Хіросімою, Кокурою, Йокогамою, Ніїгатою та Кіото). Бо імператор Японії, який після поразки Гітлера опинився сам на сам проти коаліції найбільших армій світу, не бажав капітулювати, відхилив під тиском уряду ультиматуми (навіть після удару по Хіросімі) і хотів далі продовжувати самовбивчий спротив, а в США не було ніяких моральних заперечень, а лише цікавість і жага помсти Японії. 

Все це й відкрило двері до нової ери – ядерної, в якій нині ми всі з вами живемо. Добре це чи погано – питання дискусійне.

Можливо, якби в США та СРСР не було ядерної зброї, на нас би чекала нова світова війна з мільйонами чи навіть десятками мільйонів жертв. Можливо, спокуса застосувати ядерну зброю пересилить страх від потенційних наслідків і колись якийсь безумець з ядерною кнопкою таки це зробить. І це також призведе до мільйонних жертв. Як це буде і як закінчиться – ми не знаємо, нам відомо лише, що скриньку Пандори відкрили 6 та 9 серпня 1945 року.