Це люди, які стоптали ім'я мого народу, – Дорж Бату про бурятів, які воювали в Україні

Дорж Бату – бурят, який живе у США і випускає книги в Україні

Дорж Бату востаннє був у Росії в 2009 році, на похороні свого батька. Тоді ж він забрав свою сестру та племінника в Україну, який через певний час став військовим ЗСУ. Саме до нього Бату приїхав в Україну – зараз чоловік з дружиною збирають гуманітарну допомогу у США та допомагають українцям. 

Важливо 40 тисяч українців вивезли на край Росії, – інтерв'ю з мером Маріуполя про окупацію та зрадників

На нього українці чекали давно, адже він – популярний в Україні автор книг "Видавництва Старого Лева": "Франческа" (2 частини), "Моцарт 2.0" і "Таємниця старого лами". Саме в останній Бату описував своє дитинство та становлення у Бурятії, яку у 1920-х роках окупувала радянська влада, а у 1922-му Бурятія стала республікою у складі Росії. Він детально описував релігію, культуру, звичаї свого народу та наочно показував, як під впливом СРСР його країна змінювалась. 

Книги Доржа Бату / Фото "ВСЛ"

Після майже 10 років роботи журналістом в Україні, а згодом кількох років у США, він повністю змінив професію та став працювати у NASA. З презентаціями книг він хотів приїхати в Україну, але цьому завадила пандемія. Зараз він каже, що відчув потребу бути тут, як і бажання випустити нову книгу-продовження "Моцарта", де головною героїнею буде Коко Шанель. Свою роботу Дорж завершив у час повномасштабної війни, оскільки зрозумів, що "і в пандемію, і у війну – культура і література мають значення".

"Мені боляче, що ці с*ки зробили з моєю країною"

Ми побували на короткій, проте вкрай важливій зустрічі Доржа Бату з читачами у Львові, де поміж сирен і бентежних новин він поділився, що відчуває та як особисто переживає те, що його Батьківщину "фактично втрачено", а люди, які є теж бурятами, могли так жорстоко себе поводити під час окупації Київщини.

Дорж Бату розповідає, що хоч і мав російський паспорт, проте він вже давно неактуальний. На його думку, це більш морально-етичний вибір, ніж цивілізаційний, "тому що людиною можна залишатись і в Північній Кореї, а морально-етичний вибір – це вибір кожного, і не кожен може його зробити". Каже, що хоч у США проживає чимало росіян, проте з ними він не спілкується. Автор скептично ставиться до їхньої позиції, що вони не можуть нічого зробити, що вони – за мир, а Україна та Росія – нібито братні народи.

Це все дуже великий bullshit (маячня – 24 канал). Може це звучатиме різко і недипломатично, але я не вірю в хороших "руских".

Щодо своїх корінних співгромадян з Росії він відповів різко, навівши у приклад персонажів зі своєї книги "Таємниця старого лами", де одні буряти поважають власну історію та культуру, а інші – вважають себе не бурятами, а росіянами, не знаючи рідної мови, культури та іншого. 

Дорж Бату розповів про корінний народ Бурятії / Фото "ВСЛ"

"Як правило, це міські буряти, які не знають мови, традицій, історії… Скажімо так, істоти, які приїжджають на територію України, називаючи себе бурятами, але я їх такими не вважаю. Це люди, які стоптали ім'я мого народу, розтоптали історію, традиції і віру. Тому у мене абсолютно ніяких почуттів до цих істот немає. Велика частка тих "бурят", хто заїжджає в Україну, є люди з глибинки, які купились на гроші, що пообіцяли їм у армії РФ. Йти і виконувати такі завдання за гроші, це не служба у армії – це кілерство і геноцид", – каже Дорж Бату.

Чоловік додає, що у США представники бурятської діаспори неодноразово просили його долучитись до акції "Буряти проти війни". Він відмовився, оскільки вважає такі зусилля контрпродуктивними. На його думку, набагато ефективніше підтримувати ЗСУ, ніж звертатись до бурятських матерів, благаючи їх не відпускати своїх дітей в армію.

Мало того, коли я заявив, що особисто я і мій племінник будемо докладати всіх зусиль, щоб вони повернулись додому в мішках, мені сказали: "Скільки в тобі ненависті", на що я відповів: "Це трошки інше. У мене немає ненависті до купки лайна. У мене є огида. Це основне моє почуття до тих, хто називає мене моїми співвітчизниками і йде на територію України".

"Він має віру, має мотивацію", – Бату про племінника з Росії, який воює у ЗСУ

Щодо племінника, то, як ми вже згадували, він перебуває у лавах українського війська. Після Росії він 2 роки ще довчався в українській школі, починаючи вчити державну мову "з нуля", а потім закінчив Карпатський університет – хотів стати українським актором. Проте мама завжди хотіла, щоб той став військовим.

Зараз він боронить країну від російських окупантів та почав частіше спілкуватись з дядьком: "Він має віру, має мотивацію. Він дуже подорослішав. Ми поспілкувались трішки більше, ніж він міг мені написати. І те, що він мені розповідав, мені "на голову не налазило". Я не знаю, як би я це пережив. Це дуже страшно".

Щодо іншої родини, то Бату каже, що у нього немає тепер іншої родини в Росії, крім рідних в Україні. 

Єдина родина, яка в мене залишилась, це мій племінник, і він в ЗСУ. У Росії була родина, в моїх знайомих теж є, але в усіх зараз однакова модель – я не знаю, за яких умов це спілкування може поновитись.

Дорж Бату зізнається, що не готовий відповісти на те, що саме у нього змінилось за час війни "всередині":

"Я не готовий відповісти на це запитання, тому що у мене все ще в процесі. І ця поїздка в Україну на мене дуже сильно вплинула. Зміни – це точно, так. Я втратив родину, я фактично втратив Батьківщину. Як це на мене вплине? Не знаю. Але я точно знаю, що мені треба йти далі. Чи вважаю Україною своєю Батьківщиною? Так, це моя країна, і мені боляче, що ці с*ки зробили з моєю країною".

Війна – це той час, коли все ділиться на чорне і біле, ти маєш зайняти чітку позицію. І не існує напів тонів і сірих тонів.

До теми Нас не знищити, – інтерв’ю з авторами фільму "Памфір" про Канни та унікальність українців

"Війна – це було тільки питанням часу"

Автор розповів, що раніше займався науковими проєктами, але з січня 2022 року його перевели на військовий проєкт, пов'язаний безпосередньо з Україною. Тож, до початку війни він вже займався моніторингом. Але попри роботу, він до кінця не вірив, що Росія розпочне повномасштабне вторгнення в Україну, хоч про це постійно говорила американська розвідка. Каже, для них це було тільки питанням часу:

"Я був на багатьох війнах і скажу, що Росія однаково поводилась як у Сирії, так і в Чечні, у 45-му році в Німеччині і на території інших країн Європи. І так само вона поводилась під час російсько-турецької війни в Болгарії, я вам це як історик кажу. Тому те, як поводиться російська армія – це дуже характерно для неї. Це постійні мародерства і вбивства цивільного населення, як характерний почерк російської армії. Це говорять всі історики, це зрештою зафіксовано в документах, тому я з жахом усвідомив, що те саме чекає й Україну. Це було за кілька днів до того, як стались події в Бучі. І на мій превеликий жаль, це все повторилось. І це повториться з будь-якою країною, куди вторгнеться Росія".

Дорж Бату не здивований звірствам росіян / Фото "ВСЛ"

Дорж Бату додав, що за океаном війна в Україні виглядає зовсім по-іншому, аніж коли бачиш її зсередини. Ділиться, що йому було дуже важко бачити всі блокпости при в'їзді в Україну. А коли він поїхав на позицію до свого племінника, для нього це було великим потрясінням.

"Я бачив, як змінилась країна… Особливо страшно було, коли бачили зруйновані церкви, заправки, магазини…", – згадує Бату.

"Американці завжди були емпатичними": про ленд-ліз, листи діаспори та НАТО

Як розповів український автор, американці завжди були емпатичними, і у війні Росії з Україною вони одразу були готові підтримувати Україну. Каже, що в основному через те, що ще є свідки холодної війни з Росією, а також багато хто знає про Другу світову війну.  Ніхто з них доброго слова про російського солдата сказати не може, адже все, що він розповідав про мародерства та зґвалтування – це правда.

Що стосується політичних моментів, то він підкреслює, що питання Америки і НАТО – це два різних питання. З часом він та його друзі зрозуміли, що НАТО ніколи не ухвалить рішення закрити небо через політичні міркування. Але країни-члени НАТО готові зробити все для того, щоб українці закрили власне небо за допомогою західної зброї.

Власне це зараз і відбувається. Нам не потрібні політичні рішення, нам потрібна зброя. Дайте українцям зброю – небо закриємо самі. Це зараз головна риторика і вона виконується.

З першого дня війни Бату особисто допомагав етнічним українцям переписуватись з представниками конгресу в сенаті і переконувати їх допомагати Україні зброєю. Вони хотіли, аби над Україною "закрили небо", допомогли зі зброєю та тиснули санкціями. Проте від початку хід справ був ненадійним: були скептики-сенатори, які не надавали війні в Україні великого значення. Але українці продовжували боротьбу: Бату продовжував писати шаблони листів та інструкції для друзів і колег, аби ті писали своїм представникам у Конгрес.

"Буквально за тиждень я зрозумів, що ставлення трішки змінилось. Після відписок почався другий етап "виправдовувань". На що ми продовжували бомбардувати їх листами, почали надсилати їм фото (з Ірпеня, Бучі, наслідків бомбардувань), а вони обурювались, чому ці фото не заблюрені. І через 2 тижні риторика змінилась".

Коли критична маса американських виборців почала тиснути на своїх представників в конгресі, їхня риторика нарешті змінилась. Там були і палкі прихильники України, і затяті скептики. Ми чесно не могли мріяти про те, що конгрес підпише ленд-ліз. Але я думаю, що спільними зусиллями українських дипломатів, ми спробували перевернути ситуацію і вважаю, що нам це вдалося. Але нам потрібно більше санкцій, зброї та грошей.

Зокрема щодо ленд-лізу, то Бату каже, що це дуже гарна та велика подія, адже в часи Другої світової це вважалось переломним моментом і одним із символів перемоги. Він думає, що в цій війні теж.

Дорж Бату допомагав Україні "вибити" ленд-ліз / Фото "ВСЛ"

​Цікаво Ленд-ліз настільки вигідний, що некоректно називати його позикою, – Зеленський

"Шалений опір українців": що вплинуло на підписання ленд-лізу

На думку Доржа Бату, є кілька факторів, які вплинули на підписання ленд-лізу у США. Він каже, що не варто забувати, як українці відчайдушно опирались у всіх війнах, у яких були.

Шалений опір українців – не є сюрпризом. Я дуже радий, що Радянський Союз не вбив менталітет українців, як він намагався. Велику шкоду він наніс, але бажання захищати країну – це базова річ, яку СРСР не зміг зламати.

Також каже, що твердження, нібито російська армія – друга у світі – це перебільшення. Ну і важливою також є підтримка Заходу. За словами автора, ці всі факти дають результати, що ми тримаємось, і як у союзників, так і в ЗСУ, є певні плани.

"Вже не йде на повістці "кордони до 24 лютого", а повне звільнення українських територій. Раніше була "no fly zone", зараз інша риторика", – додає чоловік.

Хоч у ленд-лізу є чіткі правила, яких повинна дотримуватись країна, що його отримує, проте Бату каже, що це вже окремий, другий етап. Єдине, що нам зараз потрібно – це перемога. А для неї потрібно працювати не лише українським військовим, а й цивільним. І найпростіше, як це робити – це продовжувати жити далі попри усі складнощі, сирени та загрози бомбардувань.

"Ми всі робимо одну справу. Ви йдете пити каву, ви сплачуєте податки, ви робите бізнес і "тримаєте його на плаву". І ті, хто виїхав з України в Польщу, вони виїхали з тих територій, на яких ЗСУ має проводити оборонні наступальні операції. Це правильно – чим менше буде цивільних, тим більше будуть розв'язані руки в ЗСУ. Це правильно, що люди виїжджають, що продовжують ходити в кав'ярні і ресторани. Без цього бізнес розвалиться, а якщо це станеться, то наші шанси на перемогу будуть дуже примарними. Треба берегти себе для того, щоб займатись гуманітаркою, елементарно, щоб вести інформаційні операції у соцмережах. Це комплексне питання, в якому залучені всі", – переконаний Бату.

Як допоміг Цаплієнку "дотиснути" адміністрацію Байдена дати 800 мільйонів доларів

Дорж Бату також поділився цікавою історією, до якої був причетний він, його знайома перекладачка Зеня Томпкінс та український військовий кореспондент Андрій Цаплієнко, який виступив у Гельсінській комісії Конгресу США як свідок російсько-української війни. За словами Бату, Андрія запросили виступити на комісії, оскільки він – авторитетний журналіст та експерт. Його просили проінформувати про реальний стан справ, тому що він перебуває "на передку" і знає, що там відбувається. А американцям, особливо тим, хто приймає рішення, критично важливо знати про інформацію з перших вуст. 

Андрій Цаплієнко виступив перед Гельсінською спілкою / Фото з фейсбука Бату

Аби виступити перед Конгресом, Андрій звернувся до Доржа Бату. Він йому написав, щоб допомогти "натиснути на такі кнопки", аби вони якось зрушились, і можна було переламати ситуацію. Відтак, він з подругою дуже простими словами спробували розповісти, що відбувається в Україні.

"Андрій виступив через півтори години після того, як виступав президент Зеленський. Після виступу Андрія Гельсінська комісія прийшла на прийом до президента Байдена, і тоді він підписав акт про виділення суми на 800 мільйонів доларів для допомоги Україні. Адміністрація президента – дуже обережна, тому вона дослуховується до членів Гельсінської комісії і до Ненсі Пелосі. Завдяки виступу Андрія, українським дипломатам, завдяки українцям, які писали сенаторам в конгресі, вдалось переконати адміністрацію Байдена, що ця допомога потрібна, її потрібно збільшувати – в результаті чого народився ленд-ліз", – каже автор.

Я вважаю, що Андрій зробив дуже великий внесок, щоб переконати скептиків з Гельсінської комісії для того, що все-таки США мають мати окрему позицію від НАТО. Позиція НАТО – це спільна позиція 30 країн-учасниць, це дуже тяжко з такою кількістю досягнути консенсусу. Плюс тому, що деякі країни-учасниці щільно сидять на російських енергоносіях. Америка може мати і має мати свою думку. І власне на цю думку ми намагаємось впливати. Я вважаю, що поки що ми непогано справляємось.

Зверніть увагу НАТО благословило перемогу України над Росією

"Мої книги читали у бомбосховищах, на позиціях, блокпостах і питали, коли наступна"

Багато музикантів і творчих людей зараз перебувають у ЗСУ, ТРО, волонтерять. Відтак, багато хто припинив займатись творчою діяльністю. Це сталось і з Доржем Бату, адже коли почалась війна, він зупинив роботу над книгою. Каже, що було не до того і він не сподівався, що взагалі продовжить роботу над книгою про Коко Шанель. Але через кілька днів його змотивували продовжувати роботу... читачі.

Коли почали постити фото моїх книжок у бомбосховищах, на позиціях, блокпостах і постійно питали, що буде наступне... Я вже заявляв про продовження Моцарта, ще до війни. І мене постійно питали, чи буде продовження. Я не наважувався їм сказати, що не буде, що зупинив роботу насправді. І коли таких повідомлень була критична кількість, я написав Мар'яні (очільниці "Видавництва Старого Лева – 24 канал), що ми маємо це закінчити. Хай це буде електронний варіант, байдуже, але мусить бути. І я знову почав.

Дорж Бату дописував книгу у час війни / Фото "ВСЛ"

Проте зізнається, що йому було дуже важко зосередитись на роботі, він ніяк не міг виділити час на книгу, тому доводилось сидіти ночами, відкладати від себе телефон і дописувати. З часом він та його колеги закінчили роботу, і вже скоро видання з'явиться на полицях книгарень.

"Ми зрозуміли, що війна війною, але читач потребує таких історій та продовження. І потім, вже на якомусь певному етапі, я зрозумів, що це теж певним чином опір, тому що ворог хоче знищити нашу літературу, культуру, музику, а ми не дамо їм це зробити. Я зрозумів, що і в пандемію, і у війну – культура і література мають значення. Тому що не буде літератури, музики – не буде нічого. Бо інакше що ми захищаємо насправді? Ми захищаємо власну ідентичність, наше право на мову, на культуру", – наголошує Бату.

Чому Коко Шанель – його головна героїня нової книги (раніше вона згадувалась у книзі "Моцарт 2.0")? Бату каже, що вона підкорила його тим, що могла бути будь-якою, і за це її обожнювали:

"Моцарт був дуже складною і неоднозначною персоною. У принципі, кожна велика персона є по-своєму складна. Шанель мене вразила одним феноменом. Це ікона моди, стилю, найвидатніша модельєрка 20 століття. Але коли я почав вивчати її трошки ретельніше, я був вражений одною простою річчю: в житті вона була абсолютно малосимпатичною особою, вона була хамкою, брехухою, тираном, кошмарила своїх працівників, співпрацювала з Гестапо, говорила про своїх колег такі речі, які на голову не налазять, але при тому всьому її всі любили та обожнювали. Я не міг зрозуміти, чому так?

І я зрозумів одну просту річ: не обов'язково любити її як персону, але той внесок, який вона внесла у те, що ми носимо щодня, він неоціненний. Я думаю, що її люблять саме за це. А ще її люблять за її натуральність, напевно. Вона ніколи не соромилась себе, свого тіла, маленьких грудей, що була "з низів". І вона могла собі дозволити бути собою в будь-яких обставинах. Але навіть тоді, коли вона потрапила у 2006 році у Нью-Йорк, згідно з сюжетом моєї книги, вона вперше змогла подивитись на себе зі сторони і прийняти себе такою, якою вона є. Тому що за все своє життя вона так себе не любила, на жаль".