Час не вилікує біль: історії трьох учасників Революції Гідності, які полягли в боях з окупантами
21 листопада виповнюється 10 років з початку Євромайдану, що переріс у Революцію Гідності. Тоді люди вийшли на центральні площі українських міст, щоб відстоювати своє право на свободу та незалежність. Відтоді ця боротьба не припиняється. Розповідаємо про трьох учасників Революції Гідності, які добровольцями пішли захищати Україну на фронті. І полягли в боях за Батьківщину.
Текст підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для 24 Каналу. Щоб повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Радимо прочитати Еволюція гідності, або як Майдан 10 років тому змінив нас: інтерв'ю з воїном Дмитром Пальчиковим
Федір Котузяк
Федір Котузяк народився у селі Ворвулинці Тернопільської області. Після школи вирішив стати військовим. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Служив у місті Скала-Подільська, потім перевівся у Чернівці. Згодом пішов працювати дільничним у поліції. У 2008 році потрапив у ДТП при виконанні службових обов‘язків, після чого мав інвалідність. Та це не стало на заваді, коли почалася Революція Гідності. З перших днів протестів Федір став активним учасником тих подій.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Федір одразу пішов до місцевого військкомату. Однак йому відмовили за станом здоров‘я. Тоді чоловік поїхав до Києва, де вступив до лав 242-го батальйону 241-ї окремої бригади Сил тероборони ЗСУ. Мав позивний Годой. Обіцяв приїхати додому на день народження доньки Юлії – 9 серпня. Однак за місяць до того дня, 8 липня 2022 року, загинув біля села Дементіївка на Харківщині. Уламок снаряда потрапив йому у підключичну артерію.
"Федя для нас з дочкою був опорою в сім‘ї, взірцем, порадником, другом та найріднішою людиною, якої уже немає. Як з цим жити далі? Так, час все поставить на місця, все полікує, але не вилікує біль на серці", – розповіла дружина Галина.
Максим Остяк
Максим Остяк із Полтави був за фахом інженером-будівельником. Подорожував Україною та світом. Довгий час жив у столиці. Працював у Музеї історії Києва. Був солістом гурту "Reve tа Stogne". Любив співати, займався спортом.
Коли почалася Революція Гідності, Максим працював барменом у центрі Києва. Слідкував за протестами з робочого місця. У вільні дні доєднувався. Наповнював чаєм велетенські термоси для виїзної торгівлі і ніс їх на Майдан. У січні 2014 році, коли почалися сутички з силовиками, готував "коктейлі Молотова". 18 лютого постраждав під час побоїща, влаштованого "беркутівцями" у Маріїнському парку. Отримав струс мозку та переломи.
Максим був активним учасником, за що б не брався. І під час Майдану він не був серед тих, які стояли позаду, і дивилися, як спереду кидають бруківки, йдуть зі щитками чи в шоломах цих сноубордних… Він був серед тих людей, які були в цих шоломах,
– сказав друг Сергій Бабенко.
Коли почалася повномасштабна війна, Максим пішов добровольцем. Потрапив до аеророзвідувального підрозділу 49-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ "Карпатська Січ". Мав позивний Остін. Загинув 4 липня 2022 року на Харківщині під час виконання бойового завдання.
Максим загинув виконуючи бойове завдання на Харківщині / Фото платформи пам'яті Меморіал
"Це була надзвичайна людина, і таких більше, мабуть, не зустрінеш ніколи. Він завжди знаходив спільну мову з людьми. Був такий щирий. В його очах була ця відкритість і щирість, що от він – не могли в когось до нього бути негативні відчуття. В нього був особливий зв’язок з донькою. Він дуже її любив, дуже любив з нею проводити час. Це був такий батько, якому не лінь гратись з дитиною. Рута – точна копія свого тата. Є фотографія, де він дивиться на неї в пологовому будинку. Вона відкриває очі – а вони в неї такі ж великі, як у нього", – розповіла дружина Рената.
Поховали Максима в Полтаві на Алеї Героїв Затуринського кладовища. У захисника залишилися мама, брат, племінники, донечка.
Остап Левчук
Остап Левчук народився у селищі Брацлав на Вінниччині у родині майбутніх лікарів-педіатрів. З дитинства був дуже говірким, веселим, легко йшов на контакт. У старших класах юнак ще роздумував, ким стати. Врешті Остап та дві його сестри також стали лікарями, як і батьки. Хлопець вступив до Київського національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Після другого курсу його призвали до армії. Коли повернувся, відновив навчання, обравши спеціальність оториноларинголога, закінчив інтернатуру. Потім з дружиною перебрався до Переяслава на Київщині, де жила вся його родина. Влаштувався на роботу у районну лікарню.
Чоловік захопився гомеопатією. Постійно вдосконалював кваліфікацію, поповнюючи знання в Україні та закордоном. Вивчав психологію та іноземні мови. Хоч Остап був амбулаторним лікарем, завжди прагнув оперувати. Та у лікарні для цього не було можливості, тому через десять років він вирішив відкрити приватну практику.
Остап брав участь у Революції Гідності. Під час розстрілів він надавав допомогу пораненим. Потім вирішив йти до військкомату, але йому відмовили. Чоловік їздив до шпиталю допомагати пораненим бійцям із зони АТО, постійно волонтерив.
На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, Остап знову пішов записуватися до війська. Цього разу його взяли і за два тижні він опинився у зоні бойових дій на північних околицях Києва. Був старшим лейтенантом медичної служби. Рятував військових і цивільних. Рідним телефоном казав коротко і спокійно: "Все окей, працюю".
Остап загинув рятуючи поранених / Фото платформи пам'яті Меморіал
Загинув 16 березня 2022 року від кулі снайпера під час евакуації поранених в районі села Мощун Бучанського району на Київщині. Чоловіку було 52 роки.
Старший лейтенант Левчук посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали військового лікаря у Переяславі. Там на його честь перейменували вулицю.
В Остапа залишилися мама, дружина, син і донька.