Чому українську лайку не потрібно "запікувати"
Новий гість програми подкаст "Вінілосховище" – засновник етнографічної збірки "Дерево", лікар за фахом та власник колекції старовинних речей Едуард Крутько.
Далі пряма мова про наївний стиль у мистецтві, ідею створення музею української етніки та боротьбу з комплексом меншовартості.
Читайте також Полтавщина: окупанти прийшли на бурову й просили їсти
Мова та лайка
Якщо в інтернеті інтерфейс налаштований російською, то я буду висвічуватися не Едуард Крутько, а "Українською, Будь ласка".
Українську лайку не потрібно "запікувати". Вона колоритна, багата і нею можна вмазати не менше, ніж російським матюком.
Раніше дитина їхала у райцентр і починала "чтокать", у Харків чи Полтаву – "всьо, ето рускоязичниє люді". Це страшне і смішне. Такого було багато серед мого оточення. Зараз ця система зламалася.
Коли наші люди проявляють героїчність, то комплекс меншовартості на підсвідомому рівні потроху зникає.
У чому справжня цінність речей
Я знав бабусь, які були свідками епох, які ми не застали. Хотів зберегти їхні речі й звичаї, бо бачив, що щось забувається, а щось знищується фізично.
Цінніша річ та, яка несе за собою історію, прив'язку до родини, коли є своєрідний паспорт.
Наївний стиль – стиль, притаманний для всього Подніпров'я. Є наївні ікони, картини, створені людьми, які не мали освіти.
Чому я для мерчу обрав наївний стиль? Бо він дуже яскравий, кольоровий, жартівливий. У сучасному світі це дуже сприймається молоддю, "залітає".
Повний етер