Порівнюючи з іншими громадами Полтавщини – до війни ми були одні з найбагатших, 5 чи 6 в рейтингу успішності. 25 – по всій Україні.
Читайте також Музей окупації: не руйнувати, а переосмислити історичний спадок
Події з 2014 року показали, що українці можуть триматися разом і вирішувати спільні проблеми. Коли ворог був не так далеко, виходжу якось із сільської ради, дивлюся – стоїть маса народу й кажуть: "Давай зброю, будемо йти, захищатися".
Спершу було відчуття спорідненості, спільності, єдності духу. Далі прийшла злість. 4 окупанти прийшли до нас на бурову, їсти просили, люди наші ганялися за ними. Хтось хотів героєм стати.
Але навіть у війну потрібно ставити собі нові виклики
Ми прописали, коли рівень життя досягне польського, тоді ми матимемо перевагу перед іншими громадами. Таку мету поставили до 2027 року.
Наприклад, одна з ідей, яку я привіз з Канади, – краще залучити 10 своїх підприємців, ніж великого одного інвестора зі сторони.
Людина, яка має власний бізнес, приростає душею і тілом до своєї землі. Гроші, зароблені у дядька, це не ті гроші, що зароблені своїми руками, головою, вони набагато цінніші, приємніші. І набагато впевненіша людина, коли працює сама на себе.
Насправді у нас наявний лісовий ресурс більший, ніж потреба. 4 тисячі гривень коштує машина дров твердої породи з доставкою додому. Майже всі соціальні установи в нас переведені на твердопаливні котли.
Громада наша дружня і всі ми відчуваємо, що ми – частина України. Нас не здолати, наша єдність, дружба допоможе зламати хребет ворогу. Воля, свобода – наші пріоритети.
Подкаст доступний тут: