Віялові відключення світла, дрейф Лукашенка і "Північний потік-2": до чого готуватися Україні

Про боротьбу з енергетичною кризою, співпрацю з міжнародними партнерами, "газовий розкол" на Заході та перспективи розвитку альтернативної енергетики в Україні – в ексклюзивному інтерв'ю сайту 24 каналу розповів керівник консалтингового агентства ADASTRA Agency Віктор Карвацький.

Читайте Тарифи на електроенергію у 2022 році: які зміни чекають українців

Про подолання енергетичної кризи

Чим може обернутися переведення наших ТЕЦ на газ через критичну нестачу вугілля?

Населення не відчує якихось змін, на перший погляд. Електроенергія коштуватиме рівно 1,44 гривні – 1,66 гривні за кіловат-годину, як і раніше, оскільки сьогодні у нас держава всіляко стримує ріст тарифів для побутових споживачів. Зовсім інша справа – бізнес. Він не захищений від зростання тарифів – підприємства купують електроенергію за ринковою її вартістю.

Оскільки ТЕС і ТЕЦ витрачатимуть більше коштів, щоб придбати газ для генерації електрики, особливо, на тлі рекордно високих цін на цей енергоносій на європейських ринках, то, відповідно, і електроенергія дорожче коштуватиме для промисловості, себто, бізнесу. Відтак, бізнес захоче частину своїх витрат компенсувати за рахунок підвищення вартості товарів та послуг. Тому, можемо констатувати, що першим удар прийме бізнес, а лише потім його на собі відчують прості громадяни.

Чи вистачить нам вугілля, яке сьогодні отримуємо від США? Можливо, варто наростити обсяги імпорту, уклавши подібні угоди ще й з іншими країнами?

Мені б дуже хотілося, щоб вистачило. Однак, окрім США, ми зараз маємо стабільні поставки вугілля з Польщі. На додачу є законтрактоване постачання з Колумбії та Австралії. Ринок вугілля нині, насправді, глобальний. Мені здається, що цього має вистачити. Шкода, що не можемо розраховувати на вугілля з Казахстану через блокування поставок Росією. З Казахстану могли б одержати за нижчою ціною, ніж з тієї таки Австралії.

Нам варто очікувати віялових відключень через брак вугілля на ТЕЦ?

Сподіваюся, що ні, але це, знову ж таки, теоретично, можливо, тому, що з точки зору стабільності енергосистеми, віялові відключення не є якимись екстраординарними заходами. До них вдаються, коли попит перевищує пропозицію. Тоді, оператор, аби не було колапсу системи, позбавляє доступу до електрики окремих споживачів у визначені наперед години.

Усе це відбувається відповідно до складеного графіку. Наразі про такі заходи говорити зарано, бо у нас працює ще й генерація завдяки атомним електростанціям. Пікове навантаження у нас припадає, як і раніше, на запаси вугілля. До всього є ще відновлювана енергетика. Я схильний дотримуватися стриманого оптимізму, коли мова йде про можливість початку віялових відключень. Сьогодні, поки що, в них потреба відсутня.

Віктор Карвацький / Фото надано сайту 24 каналу

Вікторе, можливо, нам потрібно вже починати розмову з американцями щодо придбання їхнього скрапленого газу?

Питання СПГ обговорюється вже досить давно. Ще за часів режиму Януковича була історія, коли тенісні інструктори нібито підписували контракти. Вони були, здається, з Кіпру родом. Уже й не згадаю зараз. Та не важливо.

Є два шляхи отримання скрапленого газу зі США:

• По-перше – це тристоронні угоди за участі третьої країни. Один такий у нас вже є. Ми підписали контракт у форматі США – Польща – Україна. Польща має термінал СПГ, а також плавучу регазифікаційну установку, тобто плавучий термінал. За схожим принципом можемо отримувати газ за допомогою хорватського газогону, щоправда, тоді доведеться домовлятися в тому числі із Будапештом, в якого дуже напружені відносини з Києвом.
• Другим шляхом є будівництво СПГ-терміналу. Проте, якщо говорити про цей сценарій, то тут США зіграє не найкращу роль для нас. Тому нам варто робити акцент на співпраці з Катаром у цьому контексті. Річ у тім, що історично ідея побудови такого терміналу зіткалася з опором Туреччини, яка не бажала давати дозвіл на прохід танкерів зі скрапленим газом через Босфор і Дарданелли. Адже, згідно із конвенцією Монтре, турки контролюють ці протоки. Але зважаючи на потепління відносин між Дохою та Анкарою з часів Арабської Весни, Ердоган може дозволити втілити спільний з Катаром проект терміналу за умови долучення Туреччини до торгівлі цим газом.

Окрім того, ми можемо запропонувати туркам свої підземні газосховища. На даний момент їх вмістимість становить 36 мільярдів кубів. За потреби, об'єми зберігання можна наростити до 50 мільярдів. Туреччина має достатню кількість газу сьогодні – це і російське блакитне паливо, і газ, який надходить "Південним потоком" з Азербайджану. Тому реалізувати проєкт терміналу у форматі Анкара – Доха – Київ цілком можливо.

Зрештою, в тексті нашої військової доктрини, Туреччина зазначена як стратегічний партнер. Це також має зіграти нам на руку, як додатковий аргумент на користь такого роду співпраці.

А як щодо активізації власного видобутку? Чи допоможе це нам протистояти енергетичній кризі?

Про власний видобуток потрібно було думати, ще починаючи з 1991-го. З того часу показники вітчизняного газовидобування знаходяться, приблизно, на рівні 20 мільярдів кубічних метрів щороку. Такою є статистика останніх п'яти років.

В цьому плані останнім часом спостерігаємо негативну тенденцію поступового зменшення об'ємів видобутку, який проводить державна компанія "Укргазвидобування". Поки що цей спад, щоправда, мінімальний. Поруч із державним концерном у нас є 7 – 8 приватних компаній, що видобувають щорічно по 200 – 300 мільйонів кубів. А споживаємо ми 30 мільярдів кубометрів. Тож утворюється дефіцит у розмірі 10 мільярдів.

За словами Карвацького, віялові відключення не є екстраординарними заходами / Фото з архіву 24 каналу

Що можна зробити? Так, безумовно, найперше – це нарощувати видобуток газу. От тільки у нас із цим можуть виникнути проблеми, як це вже було із родовищем "Дельфін". Американські нафтогазові компанії тоді подали заявки, засвідчивши своє бажання займатися розробкою родовища, але невдовзі "Нафтогаз" цей конкурс згорнув. У підсумку самому ж "Нафтогазу" ділянка з родовищем і дісталася. Такі махінації інвестклімату не сприяють.

Та все ж останні два місяці дають мені деякий привід для оптимізму. Річ у тім, що ми підписали угоди про розподіл продукції з компанією з Чехії та ще однією зі Словакії. Тож процес запущено і перспективи вимальовуються хороші, адже за різними розрахунками, наші надра містять в собі до 1 трильйону кубометрів.

Про імпорт електрики з Білорусі

То ми все ж імпортуємо електрику з Білорусі чи ні?

Ми справді імпортуємо електроенергію з Білорусі, так. В нас взагалі дивні стосунки з нею – політично асиметричні, скажімо так. Бачимо, що Лукашенко дрейфує в бік Росії. Нещодавно він, у якійсь незрозумілій манері, визнав Крим російським.

Так, ми з Мінськом – по різні боки барикад, однак у нас – енергетична залежність від Республіки Білорусь. Окрім імпорту електроенергії, 35% ринку нафтопродуктів, тобто дизель та бензин, Україна імпортує з Білорусі. Просто вимушена це робити, позаяк, в нас є лише один нафтопереробний завод у місті Кременчук, тоді як у Білорусі таких більше. Тому ми й імпортуємо нафтопродукти звідти. До всього ще й левова частка бітуму на "Велике будівництво" надходить з Білорусі.

Лукашенко дрейфує у бік Росії, зазначив експерт / Фото з архіву сайту 24 каналу

Чому виникла потреба у імпорті електрики? Тому, що незважаючи на кількість АЕС, останні не здатні покрити пікового навантаження на енергосистему, тобто, вони не гнучкі, ними не можна мануально керувати. Напротивагу їм, ТЕС і ТЕЦ набагато більш піддатливі в цьому сенсі. Все просто – даєш вугілля і отримуєш енергію в обмін на нього.

Саме тому, для покриття пікового навантаження, а це проміжок з восьмої до десятої вечора, коли люди повертаються з роботи, було прийнято рішення про імпорт з Білорусі. Це робиться для того, аби не було віялових відключень. Ми навіть намагалися домовитися з Росією про імпорт електроенергії, але там нам відмовили.

Про "Північний потік – 2"

Днями, як Німеччина, так і США, заговорили про можливість зупинки російського газогону. Невже на Заході починають усвідомлювати помилковість толерування будівництва цього російського проєкту?

Сумніваюсь, що "Північний потік – 2" вдасться зараз якимось чином заморозити. Бо ж про можливу зупинку йдеться тільки у випадку агресії. Так, дійсно, в разі вторгнення європейці можуть заморозити "Північний потік – 2", але, як видно за підсумками зустрічі Байдена з Путіним, градус ескалації на наших кордонах зменшився. Відтак, відмови від послуг російського газопроводу не буде.

В Штатах проти газогону виступають республіканці, в Європі окремі євродепутати. Проте, загалом, в Німеччині є консенсус щодо необхідності введення "Північного потоку – 2" в експлуатацію. 

На думку експерта, заморозити "Північний потік – 2" не вдасться / Фото з архіву 24 каналу

Здається, питання доцільності запуску російської труби розкололо Європу.

Так, справді, в Європі немає одностайності в цьому аспекті. Приміром, Угорщина нещодавно підписала контракт з Росією на щорічний імпорт, приблизно, 5-6 мільярдів кубів газу. Напротивагу Угорщині є Польща та країни Балтії. Вони апелюють до "Положення договору про функціонування ЄС", в якому передбачена енергосолідарність. Поляки разом з прибалтами, з міркувань безпеки, стають на наш бік. Але більшість Європи толерує запуск російського енергетичного проєкту.

Чим закінчаться "газові баталії" у Конгресі?

Схиляюся до думки про успіх республіканців. Однак вагомих результатів нам не бачити. Республіканці зараз послідовно критикують Байдена, показуючи таким чином, що він слабкий президент. Особливо, у всьому, що стосується ситуації з Афганістаном.

Афганський патерн став для них першим свідченням гаданої слабкості Байдена. А зараз, коли розгорілися пристрасті довкола "Північного потоку – 2", в опозицію до президента перейшли навіть ті конгресмени, котрі раніше ставилися до Росії, в кращому разі, нейтрально. Тобто, нині санкції проти РФ використовуються, як привід для критики господаря Білого дому всередині Штатів, навіть колишніми опонентами такого санкційного тиску.

Проте, незважаючи на всі зусилля республіканців, та й, ніде правди діти, розуміння демократів і самого Байдена, того, що "Північний потік – 2" – це погана історія, перемогу здобуде прагнення очільника Штатів до трансатлантичної єдності.

Ми пам'ятаємо про спільну серпневу декларацію між Вашингтоном та Берліном. В ній Америка зобов'язалася не протидіяти "Північному потокові – 2" шляхом накладання санкцій. Виходить, що Україна стала заручницею оцієї трансатлантичної політики Байдена, спрямованої на консолідацію колективного Заходу. Для Берліну з Вашингтоном дружба виявилася важливішою ніж всі небезпеки від опальної російської труби.

Що мала на увазі Анналена Бербок, коли говорила про невідповідність "Північного потоку – 2" якимсь європейським стандартам? Про які саме стандарти мова?

Мені, насправді, сподобалася така її заява. В тому ключі, що за місяць до цих слів, у європейських політичних колах, в рамках самміту G-20, говорили про можливе прискорення сертифікації газогону. Мовляв, може, ми прискоримо сертифікацію чи заплющимо очі на деякі питання у зв'язку з високими цінами на газ. Тому позиція Німеччини, що "Північний потік – 2" повинен відповідати європейським нормам, для нас виглядає позитивно.

Тепер, конкретно, відносно норм. Під ними розуміємо, передовсім, так званий "Третій енергетичнй пакет". Він був прийнятий задля лібералізації європейського енергоринку. Що це означає, якщо ми екстраполюємо ці положення на російсько-німецьку трубу?

• По-перше – це відсутність монопольного права користування. В Росії, як ми знаємо, "Газпром" на законодавчому рівні є газовим монополістом. Тобто, СПГ можуть постачати інші компанії, як то, до прикладу, новокуйбешівська "Новатек", але по трубі – лише "Газпром". Європейські правила говорять, що одна компанія може постачати трубою лише 50%. Це перше.
• Друге питання – це розкриття інформації третім сторонам. Тобто прозоре ціноутворення. Тому, що з того, що ми знаємо, російські довгострокові контракти не передбачають розголошення громадськості інформації про ціноутворення. От є, наприклад, російсько-польський газовий контракт, а механізми ціноутворення, які прописані в ньому, нам невідомі. Європейські правила, якраз-таки, передбачають розкриття цієї інформації.
• Третій момент, напревеликий жаль, досі залишається не імплементованим. Якщо б його таки імплементували, то це була б велика перемога ЄС. Я кажу про анбандлінг. Те, що було в Україні, коли оператор ГТС був відокремлений від "Нафтогазу". Це передбачає, що компанія, яка здійснює видобування газу, і компанія, яка проводить його передачу та розподіл, мають бути відокремлені.

Тому, зараз "Нафтогаз" займається видобутком, доставкою та продажем газу споживачам, а оператор ГТС здійснює нагляд і контроль над трубою. За європейським енергетичним пакетом, такий же принцим має діяти і у Європі. Введеню його в дію перешкоджають юридичні баталії, спричинені газовою директивою. У випадку позитивного рішення по цій нормі, європейці могли б завдати чималих прикрощів Росії. "Газпром" тоді змушений був би реорганізовувати свій бізнес.

Деякі світові ЗМІ кажуть, що Росія може наплювати на процедуру сертифікації та увести в експлуатацію свою трубу без необхідних на те дозволів. При цьому їй загрожуватиме штраф, який складе усього лише якийсь мільйон євро. Наскільки такий сценарій реальний сьогодні?

Це не має зв'язку з реальністю. Росія не піде на такий крок. Такий висновок можна зробити, виходячи з риторики російських еліт, зокрема, Путіна. Останній постійно каже, що сертифікація – завтра, а газ – післязавтра. Такі дії просто беззмістовні з боку російського керівництва.

Путін хитрує щодо "Північного потоку – 2" / Фото з архіву сайту 24 каналу

Якщо припустити, що Москва таки наважиться діяти настільки безвідповідально, то можна уявити собі можливі наслідки. Наприклад, технічні проблеми. Німці за таких обставин відмовляться його приймати зі свого боку. Вже не кажучи про юридичні ускладнення, такі як рішення суду Євросоюзу про замороження труби, як такої, котра порушує європейське енергетичне законодавство.

Натомість, що реально, то це дозвіл Берліна на пришвидшення сертифікації газогону під впливом зовнішніх факторів.

Про енергетичну незалежність

Які перспективи у нашого з Катаром терміналу СПГ?

Тут найважливішим фактором є час. Нам потрібно швидко дійти до етапу створення трьосторонньої комісії формату Анкара – Доха – Київ. Затягування цього процесу призведе до втрати актуальності проєкту. Перш за все, з точки зору руху світової спільноти в напрямку декарбонізації та загалом вуглецево-нейтральних джерел енергії у проміжку від 5 до 10 років. Давати старт будівництву необхідно вже зараз.

Залишивши термінал на рівні ідей та обговорень, ми ризикуємо втратити потрібний момент. І, як наслідок, через 5-10 років потреба в ньому просто відпаде.

На які галузі альтернативної енергетики Україні варто звернути увагу вже зараз?

Починаючи з 2009-го року, ми активно розвивали сонячну та вітроенергетику. Наразі, мені здається, що додаткової підтримки потребує розвиток галузі біопалива. Мені подобається, що Верховна Рада ухвалила нещодавно закон про біометан. Це, однозначно, позитивний момент. Вперше на законодавчому рівні ми закріпили поняття біометану.

Біометан – це біогаз, який шляхом очищення від вуглекислого газу, можна перетворити на цілковитий аналог звичного нам природнього газу. Тобто, шляхом метанового бродіння, з різноманітної біомаси створюється біогаз. Біогаз, який можна використовувати, як паливо для генерації електроенергії. Що стосується водневої енергетики, то ГТС не здатна переносити водень. Максимальна частка водневої енергії, за загальносвітовими показниками, зараз складає 15 – 20%. Далі йде просто втрата енергії.

Тому, на мій погляд, на тлі таких високих цін на газ, доцільніше було б зосередитися на біометані.

Віктор Карвацький назвав головні здобутки і провали в сфері зеленої енергетики / Фото надано сайту 24 каналу

Три головних здобутки і провали у сфері зеленої енергетики сьогодні.

Стосовно здобутків, перше, про що хотілося б сказати – це збільшення частки ВДЕ (Відновлювані джерела енергії) у енергогенерації до 8 – 8,5% завдяки "зеленому тарифу". По-друге – залучення іноземних гравців на наш ринок. Навіть цього року у нас є нові іноземні компанії. Зокрема, французький енергогігант Total і катарська Nebras Power. Останні в межах візиту Зеленського до Катару підписали контракт з українським холдингом UDP Renewables.

І останнє – те, що ми все ж змогли обійтися без іспанського сценарію. Хоча були надзвичайно до нього близькими. Такий сценарій – це арбітражі, численні суди іспанських компаній проти Іспанського Королівства щодо відсутності виплат. В результаті цих позовів, іспанський б’юджет та й сфера енергетики зазнали величезних втрат, втрапивши у гігантську кризу.

Тепер на черзі провали:

• Першим з них і найбільшим є системна криза на ринку електроенергії. Через це накопичувалися величезні борги від ДП "Гарантований покупець" перед виробниками ВЕД. Сума боргів обчислювалася десятками мільярдів гривень.
• Другий аспект. Тут вже мова піде про сам ринок. Сьогодні ринок грає за правилами "зеленого тарифу". А це, у свою чергу, означає, що якщо ви виробляєте зелену енергію, то держава має її у вас гарантовано придбати. Ви не можете вийти з балансуючої групи ДП "Гарантований Покупець". Не можна продавати на пряму акціонерові на ринку. Це створить додаткове навантаження на державу, держава грошей не має, борги, позови і тд. Все, як у іспанському сценарії, у гіршому разі.

Це все через те, що ми досі не перейшли на систему контракту на різницю ціни. Що це означає?

"Зелений" виробник продає енергію на ринку, без держави у ролі посередника, і дивиться на ціну, кажучи при цьому "Гарантованому Покупцю": дивися, я продав за ставкою нижче "зеленого тарифу". Тоді державне підприємство платить не за все, а лише за різницю ціни. Між ринковою ціною та ставкою "зеленого тарифу". Якщо ж виробник продав за вищою ціною, то держава узагалі не платить ні копійки.

Останній наш недогляд криється в тому, що ми не розвинули сектор системи накопичення енергії. Мова про енергетичні акумулятори. У нас лише недавно прийняли закон про створення такої системи у першому читанні. На сьогодні – аккумулятор у нас один. У липні ДТЕК відкрила аккумулятор на 1 мегават.

В умовах такої крайньої потреби в акумулюючих потужностях, в умовах, коли збільшення частки сонця і вітру створюватиме нам додаткові проблеми, про які нам ще не доводиться поки говорити, вкрай необхідно розвивати цю сферу. Інакше без вугілля ми просто не впораємось.

Для України існує такий термін "зеленовугільний парадокс". Це те, що альтернативна енергетика генерує електрику протягом дня, а коли сонце перестає світити – немає чим покрити пікове навантаження і ми змушені використовувати більше вугілля. Тому нам терміново слід вирішувати цю проблему.

Енергетична криза нас чи ми її: прогноз Віктора Карвацького?

Хочеться вірити, що нам до снаги подолати цю кризу. Я зараз веду мову як про Європу, так і про Україну.

"Північний потік – 2" в обхід Кремля: як Байден кидає Путіна – дивіться відео