Держава-вигнанець: як Росія опинилася на геополітичному узбіччі

Росію викреслили зі списку цивілізованих

Водночас під оплески сенаторів вона віддала шану українцям, чия "мужність викликає захоплення", а "героїзм породжує повагу".

Цікаве Все – заради бабок: російські "чмобіки" показали суть розв'язаної Путіним війни

Подібні заяви на адресу Москви є непоодинокими. І це не дивно, з огляду на відверто злочинні діяння, що здійснює кремлівський режим. Світ дає зрозуміти, що Росії не місце серед цивілізованих країн і що вона рано чи пізно заплатить за свої вчинки.

Іще не так давно Москва претендувала на звання "унікальної цивілізації", місія якої – "об'єднати Схід та Захід". Претендує вона і зараз. Однак своїми діями, які ніяк інакше ніж варварськими не назвати, росіяни самі відкинули свою державу на узбіччя. А скільки ж було ілюзій…

Так "ламали" Україну

У своїй відомій праці "Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку", що побачила світ у далекому 1996 році, американський соціолог та політолог Самуель Філліпс Гантінгтон приділив Україні та Росії чимало місця. Зокрема він неодноразово підкреслював приналежність обох держав до єдиного цивілізаційного простору. А також, що лінія, яка відокремлює західні християнські народи від мусульманських та православних народів, йде "по Україні, відокремлюючи уніатський захід від православного сходу".

Науковець неодноразово стверджує, що "Україна – це розколота країна із двома різними культурами. Лінія розлому між цивілізаціями, що відокремлює Захід від православ'я, проходить прямо по її центру вже кілька століть". Ба більше, книга просякнута наративами щодо того, що східні регіони України є російськомовними, а Крим взагалі "у більшості населення є російським" і що буцімто лише за забаганкою Микити Хрущова, а в пострадянський період "під тиском України" півострів став частиною нашої держави.

Не буде несподіванкою те, що подібне бачення цивілізаційно-культурних процесів, особливо що стосується "українського питання", неабияк підхопилося російськими неоєвразійськими ідеологами та політичним істеблішментом, для яких бачення приналежності України та Росії до єдиної цивілізації стало підґрунтям для здійснення агресивної експансії.

Чого лише варті праці на кшталт "Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії" Олександра Дугіна, де Україні в кращому для нас випадку виділено роль "санітарного кордону" (та й то здебільшого західній, "уніатській" частині), а у гіршому – поглинання гіпотетичною "Євразійською Імперією", ядром якої, звісно, мала би бути Росія.

Про головне Табакі уявив себе Шерханом – і схибив: чому іржава ядерка не зробить з банди імперію

Бомба рвонула

Усе це добре лягло на неоімперсько-реваншистський ґрунт. І через роки, коли Владімір Путін остаточно утвердився в якості незмінного керманича РФ, дало плоди, зокрема – у вигляді вторгнення "зелених чоловічків" до Криму та "повстання" проросійських проксісил на Донбасі. У що це в подальшому переросло, добре відомо за подіями, пов'язаними із повномасштабною агресією Росії проти України.

Не секрет, що Путін, будучи затятим "дугіністом", свято увірував в успіх своєї "спецоперації". Про це можна судити з написаної за пів року до її початку статті "Про історичну єдність росіян та українців", в якій говориться і про спільні "духовні, людські, цивілізаційні зв'язки" (привіт концепціям із 1990-х), і про те, що "справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з Росією", і про "один народ" (куди ж без цього). Тобто усе те, що мало б, на його думку, обґрунтувати причини "возз'єднання" росіян та українців.

Більше того, у статті йдеться про те, що в Україні "не дають підняти голову" тим, для кого "проєкт "антиросія" просто неприйнятний" (і таких, за словами Путіна, – "мільйони"), а також, що таких людей "залякують, заганяють в підпілля". І роблять це, на переконання Путіна, ніхто інший, як "радикальні націоналістичні угруповання".

Фактично кремлівський керманич дав зрозуміти, що російських солдатів в Україні зустрічатимуть із хлібом – сіллю й саме такі ось зазначені "підпільники" є нібито "справжніми" українцями, які тільки те й роблять, що мріють про спільне з росіянами життя, очікуючи на слушну мить, щоб скинути "радикалів-націоналістів".

Визнання поразки почалося

Втім, не так сталося, як гадалося. Адже замість обіцяного Кремлем закінчення за три дні "спецоперації", остання триває вже понад вісім місяців. Росія обкладається новими санкціями, а Україні постачаються передові види західного озброєння.

Ба більше, російські високопосадовці та пропагандисти якось дуже швидко забули обіцянки про те, що ніякої мобілізації не відбудеться. Тепер же інтервенти не лише втрачають позиції на українській території, а й будують фортифікаційні споруди в деяких регіонах РФ.

Так, нещодавно глава Бєлгородської області В'ячеслав Гладков заявив, що у регіоні збудували протитанкові захисні споруди. Такі ж оборонні конструкції приватна військова компанія Вагнера будує на українській Луганщині, які Євгеній Прігожин назвав "лінією Вагнера".

Не пропустіть Ніякого ока за око: чому Україна може бити по Севастополю, а Росія – лише йти за кораблем

Натомість українці показують залізобетонну єдність та жагу до абсолютної перемоги над російським агресором, поступово звільняючи національну територію від присутності останнього. До того ж, вони самочинно, без нав'язування ззовні, визначилися зі своєю цивілізаційною приналежністю, доводячи відсутність ліній розколу в межах України.

Усе те, що в Москві так ретельно зрощувалося протягом десятиліть, йде нанівець. А наративи на кшталт спільних культурних зв'язків, входження до нової імперії мільйонів людей, які чекають на прихід "русского міра", виявилися нічим іншим, як пропагандистсько-ідеологічною мантрою, націленою лише на збереження й укріплення Путіним та його прибічниками російського тоталітарного режиму.

Більше того, уряд у Москві шляхом оголошення мобілізаційних заходів, підготовки оборонних споруд, виголошення ядерних, продовольчих та інших видів погроз лише визнає свою поразку в Україні. І це є доволі обнадійливим знаком.

Таким чином, Росія своїми варварськими діями опинилася за межею будь-якого можливого цивілізаційного ареалу, перетворившись на державу-вигнанця, з якою мало хто хоче мати справу. А це говорить про те, що їй місце хіба що десь за "лінією Вагнера", котру вона сама ж для себе збудувала, надовго опинившись, якщо не назавжди, на геополітичному узбіччі.

Актуальне – Путін роздратував світ своїми вибриками: дивіться відео