Вижити і врятувати цілий хутір: історія Голодомору на Подніпров'ї
Команда Ukraїner у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду провели експедицію до останніх свідків Голодомору. Героїнею історії з Подніпров'я стала Тетяна Кротова.
Тетяна Кротова народилася 30 жовтня 1928 року на хуторі Шевченко на Подніпров'ї. Про це йдеться в матеріалі Ukraїner.
Читайте також Забирали навіть подушки: шокуючі факти про Голодомор на Поділлі
У свої неповні 5 років вона пізнала всі жахи Голодомору. На власні очі бачила розкуркулення односельців, харчувалася немеленими зернами пшениці, боячись, що хтось її викриє.
Тетяна пригадувала, що врожай 1932 року був не набагато меншим за попередній. Зерно зібрали з полів і за розпорядженням колгоспного керівництва звезли до вільної хати. Його не відправили ні до міста, ні на експорт. Воно просто залишилося там лежати і перегнивати.
Тетяна Кротова поділилася спогадами про Голодомор / Фото Ukraїner
Голова місцевого колгоспу став злочинцем для радянської влади і таємно видавав їжу селянам. Ту саму їжу, яку напередодні у них відібрали і кинули гнити. У селі не виявилось зрадників, що пішли на співпрацю з владою, тож за час Голодомору не помер ніхто.
Він кожний вечір давав комірнику список: залежно від сім'ї, скільки тому і тому потрібно видати пшениці із конфіскованої. І на інший день — другому. Якби це дійшло до влади, то його б розстріляли, звичайно,
— розповіла Тетяна Кротова.
За її спогадами, селяни боялися товкти це зерно у ступах, остерігаючись раптової перевірки чи навіть того, що повз хату міг пройти хтось чужий і почути. Пшеницю ж варили у казанку цілою.
Цілі зерна довго перетравлюються, тож аби ніхто не помітив решток пшениці у відходах людської життєдіяльності, справляти природні потреби ходили до клуні. Там неперетравлені зерна пізніше визбирували кури — завдяки цьому вони продовжували нестися.
Історія Тетяни Кротової: дивіться відео Ukraїner
Довідка. Упродовж кількох останніх місяців команда Ukraїner та Національного Музею Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду досліджує різні регіони України в пошуках свідків геноциду українського народу. У 1932–1933 роках їм було по 6-12 років, зараз — від 92 до 100. Їх залишились одиниці.