30 років тому Київ відмовився від ядерної зброї: 5 проблем, що заважають створити ядерну бомбу
.
Рівно 30 років тому Україна підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї. 24 Канал розповідає про нещодавнє медійне загострення через можливе відновлення ядерного статусу України та пояснює, чому нам доведеться перемагати росіян без цієї супер зброї.
Читайте також МЗС заперечує інформацію про "повернення України до ядерного статусу"
30 років тому Україна втратила статус ядерної
Верховна Рада України 30 років тому – 16 листопада 1994 року – ухвалила закон про приєднання України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року.
У той не було багато застережень щодо договору. Щоправла народний депутат, глава "Української національної асамблеї – Української народної самооборони" Олег Вітович казав, про практично повну відсутність гарантій після приєднання до договору: "Шановні депутати! Що таке меморандум? Це декларація, яка практично ні до чого не зобов'язує. І це називається гарантіями нашої національної безпеки".
Вже 5 грудня 1994 року закон про приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, разом з Будапештським меморандумом, набрали чинності.
Чому почалися розмови про ядерну зброю для України
17 жовтня президент України Володимир Зеленський під час виступу у Брюсселі розповів про свою нещодавню зустріч з Трампом, під час якої він пояснив, чому Україна має стати членом НАТО.
Наводимо весь уривок, а потім пояснимо, чому це так важливо.
Чи це працює? Ні, цей документ не працює. Чи працюють домовленості інших великих партнерів з Росією? Ні, не працюють. Тобто це не лише були домовленості України з Росією, а України з усіма партнерами. Значить, в цілому – всі ці домовленості не спрацювали. Хто з цих великих країн, всіх ядерних держав, хто з цих країн постраждав? Всі? Ні, одна – Україна. Хто віддав ядерну зброю – всі? Ні, одна. Хто? Україна. Хто сьогодні воює? Україна. І тому виходить у нас так. І в розмові з Дональдом Трампом я йому сказав: "У нас виходить так, який же вихід? Або в України буде ядерна зброя – і це для нас захист – або ми повинні мати якийсь альянс". Окрім НАТО на сьогодні ми не знаємо дієві альянси. Країни НАТО сьогодні не в війні. Країни НАТО не воюють. В країнах НАТО люди всі живі, слава Богу. І тому ми обираємо – ми й обираємо НАТО, не ядерну зброю. Ми обираємо НАТО. І я вважаю, що мене почув – ну, в даному випадку, Дональд Трамп – він почув і він сказав "У вас справедливі аргументи".
А важливо це тому, що саме цей виступ пошматували та порізали на уривки російські ЗМІ та подали все так, ніби Україна планує відновити свій ядерний статус.
Як бачимо, повний текст заяви Зеленського цю тезу спростовує, бо стає зрозуміло, що це лише риторичний прийом. Натомість речення, що вирвані з контексту, дають зворотній ефект.
Можна, звісно, сміятися з ображеного Соловйова чи недолугої Симоньян, але на росіян дійсно працює чимало майстрів пропаганди високого класу й вони свою справу знають. Також вони мають потужну мережу дезінформації та засоби її поширення. Чим і користаються.
Ця історія мала продовження, бо далі увімкнувся німецький таблоїд Bild та його воєнний оглядач Юліан Рьопке. Той написав, що Україна дійсно готується до відновлення власного ядерного статусу, ба більше, для цього їй потрібні буквально 2 – 3 тижні (десь ми вже таке чули, чи не так?). Пан Рьопке посилався на анонімного українського чиновника, який нібито пов'язаний з оборонною промисловістю.
У нас є матеріали, у нас є знання. Якщо буде наказ, нам знадобиться всього кілька тижнів, щоб отримати першу бомбу. Заходу слід менше думати про червоні лінії РФ і набагато більше про наші червоні лінії,
– так джерело Рьопке накручує Bild перегляди.
Ми вже ніколи не дізнаємось, як саме пов'язана стаття Рьопке із заявою президента Зеленського, і чи була б вона, якби спічрайтери українського лідера обрали менш пафосні метафори.
Очевидно, що матеріал готувався заздалегідь (сам Рьопке визнає, що почув ядерну заяву від свого джерела кілька місяців тому, коли був в Україні).
Можливе джерело пана Юліана (жарт) / Скриншот телеграм-каналу Сергія Стерненка
Тобто соковита цитата просто чекала свого часу. Якщо, звісно, вона була, бо практика цитування аноніма, особливо ЗМІ, яке неодноразово ловили за руку на брехні та перекрученні, викликає великі питання. Так чи інакше, маємо великий збіг, який перетворився на дуже велике ІПСО.
Чим небезпечні такі заяви
Далі почалося справжнє пекло – цю заяву підхопили російські пропагандисти та рознесли по своїй мережі. Не могли її проігнорувати й світові ЗМІ. І це найстрашніше, бо через них слова аноніма отримали певну легітимність й сформували "нову реальність".
А вона полягає в тому, що нібито Україна веде свою підступну таємну гру й нібито може отримати козир для шантажу своїх союзників. І все це може призвести до ядерної війни, бо Київ нібито без підтримки Заходу опиняється в ситуації, коли нема чого втрачати, а противником виступає маніяк Путін, якому не шкода ані власних підданих, ані світу. А значить – попереду ядерна війна та ядерна зима з "фоллаутом", а значить – все це треба зупинити й примусити Київ на переговори просто зараз (бо 2 – 3 тижні – і все, далі буде пізно) та схилити до капітуляції.
І тут вже не важливо, що Зеленський нічого такого не казав, Bild – це таблоїд (так, ці хлопці ставлять знак оклику у власних заголовках), а Юліана Рьопке багато разів ловили за руку на брехні, до того ж в інтересах Росії.
Хто такий Юліан Рьопке та яку інформацію про Україну поширює
Він журналіст та воєнний оглядач Bild, його спеціалізація – робота з відкритими джерелами або OSINT. Також він постійно наголошує, що має власні джерела, але не розкриває їх. Зазвичай його публікації – це переклад на німецьку мову дописів з українського та російського сегмента телеграму, тому мало хто здивується, що його "джерелами" можуть бути умовні "воєнні блогери", чиї дописи є у відкритому доступі.
Юліан Рьопке за роботою / Скриншот
Втім, не можна виключати, що завдяки популярності Рьопке в нього дійсно з часом з'явилась мережа контактів і джерел, але їхня анонімність не дозволяє провести аналіз на достовірність та правдивість. Також не можна виключати, що "джерела" Рьопке ангажовані й просто "зливають" німецькому журналісту дезінформацію, роблячи його (свідомо чи несвідомо) інструментом для розкрутки ІПСО.
- Нагадаємо, що саме Рьопке одним із перших в іноземній пресі почав писати про конфлікт Зеленського та Залужного через погляди про доцільність оборонної операції в Бахмуті.
- Він писав про "зерновий коридор" без участі України, про який нібито домовились Росія та Туреччина з Катаром. Звісно, цього не було.
Також він критикував ЗСУ за втрату цінних комплексів ППО (при цьому сплутав ЗРК Iris-T з РЛС, що згодом все ж визнав), писав, що ЗСУ обстрілюють ракетами самих себе, розкривав маневри українських військових та розміщував їх на неіснуючих плацдармах на лівому березі Дніпра на Херсонщині. А також закликав українське командування не шкодувати підлеглих (бо Залужний та Зеленський ставлять життя солдатів вище за територіальну цілісність), інакше війна затягнеться.
Крім того, Рьопке у 2023 році багато писав про прорив і розвал фронтів як українського, так і російського. Щоправда, ні того, ні іншого так і не сталося. При цьому єдиний успішний прорив фронту (якщо не рахувати Курську операцію) Рьопке деякий час називав провалом. Так, мова про Харківський наступ вересня 2022-го.
Рьопке прориває лінію Суровікіна / Скриншот
Рьопке "хоронив" росіян на початку українського контрнаступу на півдні України влітку 2023 року. За кілька днів до того німець писав, що "пропало все", але вже для ЗСУ. Згодом він ще кілька разів змінить думку.
Реальні воєнкори ловлять Рьопке за руку / Скриншот з телеграм-каналу воєнного журналіста Богдана Мірошнікова. І ще один – не менш показовий
Цікаво, що все це пан журналіст робив вже в статусі орденоносця. В листопаді 2022 року він отримав від президента Зеленського орден За заслуги III ступеня. Так би мовити, пан президент пригрів змію у себе на грудях. Цікаво, чи жалкує він про це зараз (як і про довіру до пана Шустера, наприклад) і чи мав інший вибір.
Кілька років спостереження за роботою журналіста дають підстави вважати його поверхневим ловцем сенсацій та хайпу, який заради збільшення переглядів чи лайків напише все що завгодно. Це доволі відомий типаж. На жаль, представники цього підвиду є й в Україні та навіть мають фронтові акредитації, чим і регулярно користаються для поширення чергової "зради".
Робота України з негативом
Штаб президента цю небезпечну перспективу також побачив і прорахував. Нині популярний радник президента з комунікацій Дмитро Литвин по гарячих слідах у коментарі 24 Каналу не добирав слів. Він сказав, що вже давно можна сплутати, де слова Юліана Рьопке, а де заяви російських пропагандистів. Адже й ті, й ті, за його словами, "вкидають в інформаційний простір однакові дурниці".
Також до теми окремо повернувся й сам Зеленський.
Інколи ми створюємо проблеми самі для себе, і зараз ви почали робити саме це. Ми ніколи не говорили, що ми готуємося створювати ядерну зброю або щось у цьому роді… Це означає, що Будапештський меморандум не є доброю парасолькою для нашої безпеки. Саме тому я сказав, що не маю альтернативи, окрім НАТО. Таким був мій сигнал. Але ми не виготовляємо ядерну зброю. Будь ласка, не просувайте ці месиджі,
– президент України у Брюсселі під час спільної пресконференції з генеральним секретарем НАТО пояснює свою заяву про Трампа, НАТО та ядерну зброю.
Звісно, уточнення від Зеленського, яке у свій текст додали німецькі журналісти з Bild, вже не мало жодного значення, бо, як кажуть, – вже неслося.
Чому вже нікому не цікаво, чи дійсно Україна здатна на ядерний прорив?
Коротка відповідь: за кілька тижнів – точно ні, за декілька років за умови вливання мільярдів доларів і ризику втрати союзників – потенційно так.
Розберімося, як це працює. Для цього варто звернутися до історії питання.
Дискусія про ядерний статус України
Про відновлення ядерного статусу в Україні почали мріяти одразу після підписання Будапештського меморандуму у 1994 році. З початком російської агресії у 2014 році тема активізувалася: відповідні заяви робили не лише політики-популісти на кшталт радикала (а станом на осінь 2024 року – комбата) Ляшка чи віртуального Смешка, але й цілий на той час міністр оборони Гелетей.
Заява міністра оборони України про ядерний статус – дивіться відео:
У липні 2021-го голосно пожалкував про втрату ядерного статусу Голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давид Арахамія.
У Кравчука, мені здається, фатальна помилка – позбутися ядерної зброї після підписання нічого не значущого меморандуму. У принципі, ми сьогодні всі успадковуємо цю велику помилку. Всіма іншими помилками всіх інших президентів можна просто знехтувати… Ми могли б шантажувати весь світ, і нам би давали гроші на обслуговування, як зараз це відбувається в багатьох інших країнах,
– заявив Арахамія.
При цьому у своїй гучній заяві Арахамія не лише сплутав Кравчука й Кучму, але також визнав, що не надто знайомий з обставинами підписання Будапештського меморандуму.
Значно краще добирав слова 19 лютого 2022 року президент України Зеленський. У своїй Мюнхенській промові Зеленський констатував, що Будапештський меморандум не працює.
З 2014 року Україна тричі намагалась скликати консультації держав-гарантів Будапештського меморандуму. Тричі безуспішно. Сьогодні Україна зробить це вчетверте. Я, як Президент, вперше. Але і Україна, і я – робимо це в останнє. Я ініціюю проведення консультацій у рамках Будапештського меморандуму. Скликати їх доручено міністру закордонних справ. Якщо вони знову не відбудуться або за їх результатами не буде конкретних рішень щодо гарантування безпеки нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і усі пакетні рішення 1994 року були поставлені під сумнів,
– заявив президент України у Мюнхені.
І хоча Зеленський ні слова не сказав про відновлення ядерного статусу, в Росії це спричинило справжню істерію. Як наслідок, російська пропаганда, а за нею й перші особи почали розповідати казочку про страшну Україну та її ядерну зброю.
Уже прозвучали заяви про те, що Україна збирається створити власну ядерну зброю, і це не порожня бравада. В України справді є всі радянські ядерні технології та засоби доставки такої зброї, зокрема також оперативно-тактичні ракети "Точка-У", також ще радянської конструкції, дальність яких перевищує 100 кілометрів... З появою в Україні зброї масового ураження ситуація у світі, в Європі, особливо для нас, для Росії, зміниться кардинальним чином. Ми не можемо не реагувати на цю реальну небезпеку, тим більше повторю, що західні покровителі можуть сприяти появі в Україні такої зброї, щоб створити ще одну загрозу нашій країні...
– Путін лякає росіян українською ядерною зброєю 21 лютого 2022 року.
Тодішній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба згодом на Радбезі ООН заявив, що Україна не має планів з відновлення свого ядерного потенціалу.
А ще ця історія спричинила появу ось такого ролика, де картинку виступу Зеленського у Мюнхені наклали на щось ІДІЛівське і додали цитату російського бойовика про злих талібів (нині – друзів і офіційних партнерів Росії):
Чи може Україна створити ядерну бомбу
Україна наразі залишається ядерною державою, проте мова йде не про зброю. В країні є 15 робочих ядерних реакторів. На жаль, 6 із них перебувають в окупації – мовиться про Запорізьку АЕС у захопленому в перші години російського вторгнення Енергодарі. Крім того, є плани з відновлення інших АЕС, зокрема на Черкащині.
Все це вказує на те, що Україна має необхідні технології та компетентність для роботи з атомом, і не лише мирним. Власне, радянська ядерна програма була б неможлива без України.
Тоді як у Москві та Казані перекладали з англійської здобуті шпигунами деталі так званого "Мангеттенського проєкту" та адаптували його під радянські реалії, в колишньому Дніпродзержинську (нині – місто Кам'янське Дніпропетровської області) на Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ) або просто – "заводі 906", вже добували з руди, а потім збагачували уран для майбутніх бомб. На спомин про це лишилися 9 ядерних могильників з 42 мільйонами тонн радіоактивних відходів.
Перша радянська атомна бомба, РДС-1, була копією американської плутонієвої бомби "Товстун", що скинули 9 серпня 1945 року на японське місто Нагасакі.
Пізніше саме в Україні розроблялися та виготовлялися ракети, здатні нести ядерні заряди. Проєкт реалізовувався на заводі "Південмаш", яким керував за часів СРСР Леонід Кучма. За системи наведення відповідав харківський "Хартрон".
Звісно, Україна пережила важкі 90-ті, коли профільні заводи та науково-дослідні інститути масово закривалися, а талановиті кадри – масово звільнялися. Але далеко не всі поїхали до CERN, технології не втрачені й за великого бажання Україна може отримати знову власну ядерну зброю. І для цього не доведеться шукати українського Оппенгеймера, бо він у нас є. І не один.
А що з носіями?
Після того як у 2019 році було припинено дію Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) Україні ніхто не забороняє мати так зброю. Мова йде про ракети, чия дальність становить до 5 500 кілометрів.
Відповідні технології завдяки розробкам КБ "Південне" Україна має й це всім добре відомо.
Крім того, за великого бажання, засобом доставки боєголовок можуть стати винищувачі 4 покоління Су-27 і МіГ-29, що є на озброєнні ВПС України. А також і новинка-2024 – американські літаки F-16.
Втім, це лише теорія. На практиці все куди складніше. Ми це бачимо на прикладі того, як довго і важко йде (але йде!) програма з "простої" української балістики.
Що заважає Україні отримати власну ядерну зброю
Перша проблема – ЧАС.
Створення власної ядерної зброї – питання не одного дня чи навіть року. Так званий "повний цикл" передбачає побудову атомної станції та заводу зі збагачення урану (спитайте, скільки це займає часу, наприклад, в Ірану), створення боєголовки, паралельно з цим має відбуватися робота над ракетою-носієм, розробка й впровадження технологій, що дозволять обійти сучасні системи ПРО. Все це займе роки. За оцінкою президента-ядерника Кучми, мінімум 10 років (але це в умовах мирного часу). Навіть за умови повноцінного фінансування.
І тут ми підходимо до другої проблеми. Це фінансовий аспект або просто ГРОШІ.
Ядерна зброя – безперечно потужний та ефектний фактор національної безпеки, проте – надзвичайно дорогий. Мова йде про десятки мільярдів доларів – їх потрібно буде "вкидати" на кожному з вище згаданих етапів.
За оцінками президента Кравчука, у 90-ті на розробку та виробництво власної ядерної зброї потрібно було витратити 55 мільярдів доларів (потім він говорив про 65 мільярдів, а потім про 100 мільярдів, коли говорив про сьогодення). Його наступник – президент Кучма – називав ще більш фантастичну цифру – 200 мільярдів доларів. Нею він у листопаді 1994 року лякав депутатів Верховної Ради, що не бажали Будапештського меморандуму відмови України від ядерного статусу.
Нагадаємо, що зовнішній борг України наразі становить понад 152 мільярдів доларів. Отже, доводиться констатувати, що грошей на ядерний проєкт в Україні просто не існує.
Так, можна нашвидкуруч зробити так звану "брудну бомбу" – це просто і не надто дорого. Але постає питання – для чого? Бо, по-перше, це не ефективна зброя, по-друге, – користі від того буде тільки Росії, яка вже багато років про те й волає, і просто мріє, щоб в Україні хтось на таке наважився. Це остаточно розв'яже росіянам руки й знищить репутацію України в очах союзників, що значно небезпечніше.
Детально "Брудна бомба" і брудна технологія: як Росія виводить ядерний шантаж на новий рівень
Третя проблема – ТЕХНОЛОГІЇ.
Попри те, що Україна має відповідний досвід, починати все у практичній площині доведеться з нуля.
Україна має значні поклади природного урану (його добувають під Жовтими Водами, і саме про них казав президент Зеленський під час презентації Плану перемоги у Верховній Раді 16 жовтня 2024 року), але проблема в тому, що наша країна сама не збагачує власний уран.
Наразі Україна не має власного заводу для збагачення "мирного атому", а тому купує ядерне паливо у американських партнерів з Westinghouse, а ще раніше – у росіян. Останні й досі залишаються впливовим гравцем на українському ринку.
Ще до початку російської агресії існував проєкт з побудови в Україні заводу зі збагачення урану, але він зі зрозумілих причин не був реалізований. Спільний проєкт з Westinghouse з побудови заводу зі збагачення урану за технологіями американців наразі не реалізований. Втім, залишаються старі радянські технології, а також потужності. Експерти (а за ними й Рьопке) обережно вказують на Дніпро, Харків та Жовті Води.
Проте мова йде про "мирний атом", тобто про збагачення до урану 4 – 5%. Так званий "збройовий уран" передбачає збагачення до рівня до 90%, а перед цим – синтез урану у плутоній. Технологічно ці процеси схожі, але на цьому етапі з'являються вже проблеми іншого характеру. І інших грошей. Але не тільки.
Четвертою проблемою є ПРАВОВИЙ АСПЕКТ.
Україна у 1994 році приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та отримала за гарантії безпеки у вигляді "Будапештського меморандуму". Вони не спрацювали, бо не були розраховані на те, що Росію очолить психопат, який піде війною на Україну, захопить частину її територій, а потім буде погрожувати світу ядерною зброєю. Втім, це проблеми Росії, Україна ж має дотримуватись своїх міжнародних зобов’язань, адже не має того, щоб дозволяло їй цього не робити.
Власне, тему закрив ще у 2014 році тодішній генсек ООН Пан Гі Мун, який заявив, що навіть воєнна агресія Росії проти України не є підставою для відновлення ядерного потенціалу.
У випадку України гарантії безпеки були основною умовою її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї… Однак це не може служити виправданням прагнень до атомної зброї, які б тільки збільшили невпевненість і ізоляцію,
– заявив Пан Гі Мун на саміті з ядерної безпеки в Гаазі 24 березня 2014 року.
І тут важлива не персона самого генсека ООН (бо він давно на пенсії), а те, що він у даному разі висловив консенсусну думку світу.
Що буває, коли держава намагається власноруч зайнятися збагаченням урану, ми бачимо на прикладі Ірану. Наразі ця держава не має ані ядерної зброї, ані здорової економіки, адже фактично перебуває в ізоляції та під санкціями.
Так, є умовно успішний кейс Північної Кореї – ця держава вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у 2003 році (такий випадок – єдиний в історії). Свого часу ядерну зброю (як і саму КНДР) Кімам "подарував" СРСР (за участі Пакістану), а згодом ще трохи розібратися, що до чого допомогла Росія. До чого призвела світова ізоляція Північної Кореї – загальновідомий факт.
Те саме чекає й на Україну у випадку, коли МАГАТЕ дізнається про такі спроби (а вона дізнається). Україна просто втратить підтримку цивілізованого світу та залишиться сам на сам зі своїм головним ворогом. І буде воювати, до речі, вже з двома ядерними державами. Росією та КНДР. Звісно, нічим добрим це не закінчиться.
І якщо примари ядерної війни вам мало, додамо прикладну 5-ту причину. Це БЕЗПЕКОВИЙ АСПЕКТ.
Якщо ж припустити, що Україна знайде час і гроші, щоб реалізувати ядерний проєкт, це потребуватиме неабиякої секретності та вимагатиме надзусиль від спецслужб.
Як Україна вміє зберігати власні секрети, ми побачили на прикладі сумнозвісної операції по вагнерівцях, коли залучення топових розвідників для політичної боротьби та зведення рахунків стало ганебною нормою, а зневага до державної таємниці – основою численних телешоу та підставою для лайків у соцмережах.
Як думаєте, чи є гарантія, що якась нова (чи стара) Мар'яна Безугла або умовний Бутусов будуть тримати це в собі та не розпатякають при першій нагоді?
Але ж власний ядерний проєкт – це зовсім інший рівень, ніж заманювання російських безхатьків, бодай і з досвідом вчинення воєнних злочинів, на літак з квитком в один кінець, скажете ви, і матимете рацію. Такі дії вимагають зовсім іншого рівня компетенції та мають здійснюватись в унікальних умовах конспірації.
Що буває, коли ці умови порушуються, чудово демонструє історія з Ірану, де невідомі спецслужби в листопаді 2020 року за допомогою керованого штучним інтелектом кулемета знищили обличчя місцевої ядерної програми фізика Мохсена Фахризаде.
За кілька років до цього – ізраїльські спецслужби викрали з надтаємного сховища у Тегерані пів тонни документів про іранську ядерну програму, а прем'єр країни Нетаньягу провів ефектну їх презентацію. А ще були кібератаки на іранський завод у Натанзі, а також періодичні вибухи невідомого походження на ньому. При цьому тримайте в голові, що нині як Харків, так і Дніпропетровщина перебувають в зоні ураження російської балістики та не мають надійного прикриття ПРО. Тобто ніякого безпечного оппенгеймерівського Лос-Аламос не вийде.
Можна сміятися з росіян та говорити, що вони все розікрали, але в спецслужбах там ще вистачає професіоналів, а бюджети там досить необмежені. Звісно, вони зроблять все, щоб у нас власної ядерної не було. І не факт, що їм у цьому не будуть допомагати наші нинішні союзники. Такого варіанту, на жаль, виключати не можна. Бо тоді б Росія та Китай всіма силами не блокували іранську ядерну програму, а Китай не карав КНДР у 90-ті голодом за ядерний демарш Кімів.
Ось виходить, що ефектно повторити слідом за уродженкою Києва Голдою Меїр легендарну фразу "По-перше, ми не маємо ядерної зброї, по-друге, у разі потреби обов'язково її застосуємо", ми, на жаль, не можемо. Тому залишаються тільки дійсно кумедні меми на тему повернення ядерного статусу України.
Ось, до речі, один з них: