Страх зробити вибір: як допомогти підлітку визначитись з професією під час війни

Батьки та вчителі мають стати ключовими фігурами підтримки – кожен по-своєму. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Як не обрати мертву спеціальність у 2026 році: поради для підлітків і батьків

Визнання емоцій – база 

Якщо ваша дитина говорить про втому, тривожність чи розгубленість, важливо не знецінювати це применшуючи емоції, які цей стан народжують. "Всім зараз складно", – за такої відповіді підліток чує: "Твої почуття і тривоги не важливі". Підліткам потрібно почути від дорослих: "Так, зараз складно. І твої реакції – нормальні". Батьківське прийняття заспокоює, а підтримка й зі сторони вчителів – це не формальність, а додаткова впевненість у своїх силах. Всебічна підтримка знижує внутрішню напругу та повертає здатність думати про майбутнє без тиску.

Також дуже часто трапляється ситуація, коли підліток виглядає надзвичайно впевненим. На всі запитання батьків він відповідає по-дорослому: "Я знаю", "Я сам розберуся".

З боку батьків це може виглядати так, як ніби підліток уже визначився з професією. Але тут варто побачити ймовірно приховану історію: можливо, дитина свідомо відводить вектор уваги батьків з гострого питання, аби відкласти свій важливий вибір і фактично зняти з себе відповідальність і перекласти напругу на батьків.

Коли майбутнє розмите

Навіть у західних областях, де немає щоденних обстрілів, підлітки демонструють різке падіння навчальної мотивації та небажання думати про професійне майбутнє. Ми бачимо це в Центрі профорієнтації щодня: діти, які ще два роки тому ставили безліч запитань про спеціальності, сьогодні часто кажуть: "А навіщо? Все одно незрозуміло, що буде далі".

У цій втраті мотивації немає лінощів – є несформоване відчуття майбутнього. Підлітки сприймають нашу реальність як таку, що не має чітких термінів і не дає їм опор. А коли немає горизонту – немає й сенсу вкладати зусилля.

Як сімейні розмови формують відчуття безнадійності 

Вплив батьків у цьому процесі більший, ніж здається. Підлітки дуже чутливі до емоцій і слів дорослих. Якщо в сім'ї регулярно звучать фрази на кшталт: "Ми не знаємо, що буде завтра", "Планувати немає сенсу", "Зараз не час думати про майбутнє" – підліток не сприймає це як емоційний сплеск. Він сприймає це як модель світу: майбутнє небезпечне, нестабільне й не піддається контролю.

Важливо не приховувати свої емоції, а пояснювати їх: "Так, мені тривожно, але це не означає, що ми зупиняємо життя і перестаємо будувати плани". Саме така розмова повертає дитині відчуття опори.

Підліткам потрібне не ідеальне майбутнє, а відчуття того, що в них є хоча б кілька можливих шляхів. Це знижує тривогу й допомагає зберігати мотивацію.

Стереотипи воєнного часу

Через війну багато підлітків почали дивитись на професії так, як дивляться дорослі, що перебувають під впливом тривоги. Вони повторюють поширені фрази: "організація заходів нікому не потрібна", "наука на паузі", "креативні професії – це не на часі". Але це не відповідає реальній картині ринку.

Потреба у сценаристах, наприклад, не зменшилася. Навпаки, зросла. Розвиток українського YouTube, комерційного відеоконтенту, подкастів і брендових історій створює запит на людей, які вміють працювати з текстом, драматургією та сценарними структурами. Це стосується не лише великих студій: навіть невеликі бізнеси, благодійні організації та освітні проєкти сьогодні потребують сценаристів для своїх відео.

Подібні стереотипи часто стосуються й графічного дизайну. Деякі батьки вважають, що ШІ замінить дизайнерів, але ж лише людина, яка вміє відчувати та мислити, може створити візуальну комунікацію. 

Майбутня відбудова країни дійсно створює попит на інженерні та технічні професії. Проте економіка не зводиться лише до будівництва. Маркетинг, комунікації, медіа, благодійні фонди, IT-компанії, сервісні бізнеси – всі вони продовжують працювати й потребують дизайнерів.

Тому нав'язувати творчій дитині "практичні" технічні професії – неправильно. Професійний вибір має враховувати не лише ситуацію в країні, а й тип особистості, природні схильності та характер дитини. Саме невідповідність між професією та типом людини найчастіше стає причиною вигорання, зривів і втрати мотивації – не війна і не ринок праці.

Розмова про майбутнє не має стати джерелом тиску

Підліток має знати, що будь-який вибір зараз – лише старт, а не остаточне рішення. Коли ви запитуєте дитину, що вона планує робити після школи або після якого класу вступати – після 9-го чи після 11-го, – і щоразу не отримуєте відповіді, це не тому, що дитині лінь думати, вона просто не знає з чого почати, аби зрозуміти, що ж насправді подобається.

Повторювані питання дитина починає сприймати як тиск. Проблема в тому, що і батьки, і підлітки фокусуються не на запитанні про те, яка спеціальність цікава, а одразу на запитанні, куди вступати. Але вступ – це лише інструмент. Це місце, де дитина навчатиметься, а не відповідь на питання, який саме фах їй підходить.

Читайте також Ключові події в освіті у 2025 році: доплати вчителям, "недружній" вступ і боротьба з ухилянтами

Тому роль батьків тут не в тому, щоб радити конкретну спеціальність чи тиснути на дитину. Навпаки – важливо проявити ініціативу і допомогти створити для підлітка середовище для пошуку себе. 

Практичні рекомендації для батьків

Коли підліток говорить, що йому "нічого не цікаво" або що він "не знає, ким хоче бути", найчастіше це не лінь і не байдужість. Це перевантаження вибором, страх помилки або досвід постійного оцінювання. У цей момент дитині важливі не готові рішення, а відчуття, що їй дозволено шукати.

Почніть з активного слухання. Не виправляйте, не переконуйте і не порівнюйте. Коли підліток каже, що йому не цікава певна професія або предмет, не поспішайте з висновками. Краще спробуйте розпакувати його слова. Запитуйте спокійно: що саме не подобається – самі завдання, темп, відповідальність, люди? А що, навпаки, викликає хоча б трохи цікавості? 

Корисно запитувати не про "професію", а про образ дня: як він уявляє свій робочий день, у тиші чи з людьми, за комп'ютером чи в русі, з чіткими правилами чи свободою. Так дитина вчиться говорити про себе, а не захищатися від запитань.

Дуже важливо зменшити тиск і фатальність вибору. Фрази на кшталт "це вибір на все життя" або "вирішуй вже зараз" паралізують. Натомість варто регулярно проговорювати просту ідею: рішення можна змінювати, а шлях складається з кроків, а не з одного стрибка.

Корисно показувати реальні приклади кар'єр, що змінювалися. Розповідайте не лише про успіх, а й про повороти, паузи, помилки – свої або знайомих. Це знімає страх "якщо я помилюся – все зруйнується". Пояснюйте, що професія – це не вирок і не ярлик, а інструмент, який може змінюватися разом із людиною.

Замість глобальних вимог допомагайте планувати маленькі, безпечні кроки. Не "обрати професію", а "спробувати курс", "подивитися відео", "поспілкуватися з людиною з цієї сфери". Коли ви пропонуєте формат експерименту на місяць без зобов'язань, тривога зменшується, а інтерес може з'явитися природно. Важливо після кожного кроку не оцінювати, а обговорювати? що сподобалось, а що ні.

Окрема, але дуже важлива річ – побутова стабільність. Парадоксально, але щоб думати про майбутнє, дитині потрібна передбачуваність у теперішньому. Спільні ритуали, зрозумілі правила, відчуття, що дім – це місце без постійного тиску, суттєво знижують загальний рівень тривоги. У стабільному середовищі з'являється ресурс мріяти й планувати.

І нарешті – пропонуйте, але не нав'язуйте. Ви маєте право ділитися своїм досвідом, ідеями, спостереженнями, але важливо чітко відокремлювати це від рішень. Коли ви кажете: "Я можу запропонувати варіанти або допомогти з інформацією, але вибір – за тобою", ви передаєте підлітку відповідальність разом із підтримкою. Саме це формує дорослу позицію, а не протест або пасивність.

Цікаво Президент підписав закон про вступну кампанію 2026 року: чи буде ДПА

Головне, що варто пам'ятати батькам: профорієнтація – це не момент, а процес. Ваше завдання – не знайти відповідь замість дитини, а бути поруч, поки вона поступово знаходить свою. У такій атмосфері шанс на усвідомлений і здоровий вибір зростає в рази.

Фрази, які варто говорити підлітку

Коли він не знає, ким хоче бути:

• "Тобі не обов'язково знати відповідь прямо зараз";
• "Нормально бути в пошуку";
• "Давай не вирішувати все життя, а подумаємо про наступний крок";
• "Ми можемо досліджувати разом".

Коли він сумнівається у своїх здібностях:

• "Те, що зараз складно, не означає, що в тебе не вийде";
• "Навички формуються, а не даються раз і назавжди";
• "Я бачу, що в тебе виходить…";
• "Ти можеш вчитись у своєму темпі".

Коли він хоче "непрестижну" або незрозумілу професію:

• "Нумо розберемось, що саме тебе там приваблює";
• "Цікаво, як виглядає робота зсередини";
• "Я не все про це знаю, але готовий/готова послухати";
• "Можемо подивитися реальні приклади та вимоги".

Коли він помиляється або змінює рішення

• "Це досвід, а не провал";
• "Добре, що ти зрозумів, що це не твоє";
• "Зміна думки – це частина дорослішання";
• "Ти маєш право передумати".

Фрази, які не варто говорити

Фрази, що створюють тиск і страх й паралізують мислення.

• "Це вибір на все життя";
• "Потім буде пізно";
• "Треба вже визначатися".

Фрази, які знецінюють, і підліток перестає ділитися і закривається.

• "Це несерйозно";
• "Це не професія";
• "На цьому не заробиш".

Порівняння з іншими – викликають сором і знижують самооцінку, а нав'язування власного сценарію призводить до протесту або пасивної згоди без відповідальності:

• "Я краще знаю, що тобі підійде";
• "Ти просто не розумієш";
• "Роби, як я кажу – потім подякуєш".

Іноді найкраща фраза – це пауза.

Практичні рекомендації для вчителів щодо підтримки профорієнтації підлітків

Створюйте атмосферу підтримки, а не оцінювання

Для профорієнтації критично важливо, щоби дитина не боялася помилитися. У стані страху підліток не досліджує інтереси – він або завмирає, або імітує "правильні" відповіді.

Спокійна реакція на помилки, можливість переписати роботу, доброзичливий тон – це не поблажливість, а зниження фонової тривоги, без якої неможливо думати про майбутнє.

Давайте позитивний і конкретний зворотний зв'язок

Навіть коротке "добре попрацював" може стати для підлітка першим зовнішнім підтвердженням здібностей. Але ще важливіше – конкретизувати, за що саме. Казати не просто "молодець", а пояснювати, чому саме. Тоді Дитина починає пов'язувати предмет не з оцінкою, а з навичкою, яка може бути корисною в реальній професії.

Залучайте фахівців і батьків як "живі приклади"

Запрошення батьків розповісти про свою професію – це реальний ярмарок професій без бюджету, але з величезним ефектом. Важливо просити говорити не про "успіх", а про те, як виглядає звичайний робочий день, що в професії складного, що потрібно вміти на старті тощо. Підліткам потрібна деідеалізація професій, а не мотиваційні гасла.

Залучайте до проєктів, а не лише до теорії

Проєктна діяльність – один із найточніших профорієнтаційних інструментів у школі. Саме в проєктах видно, хто ініціює ідеї, хто бере на себе відповідальність, хто любить аналіз, хто добре презентує тощо. Важливо не лише дати проєкт, а проговорити результат, щоб допомогти учню побачити себе збоку.

Будьте відкритими до розмов про майбутнє

Коли дитина підходить із запитанням про професію, вибір предметів чи сумніви – це сигнал довіри. Часто це єдиний дорослий, до якого вона наважилась звернутися. Не потрібно мати готові відповіді. Достатньо слухати, ставити уточнювальні запитання і не знецінювати.

Співпрацюйте з батьками через спостереження, а не оцінки

Короткі, конкретні коментарі можуть суттєво допомогти сім’ї. Корисно ділитися: динамікою, інтересами  та сильними сторонами дитини. Це допоможе батькам дивитись на дитину не лише через оцінки, а через здібності.

Працюйте з реальністю, яка вже є в житті підлітка

Сучасна профорієнтація починається не з тестів, а з того, чим дитина вже живе. Запитайте, на кого учень підписаний в соцмережах. Якщо це лікарі, айтівці, дизайнери, кухарі – обговоріть контент. Проаналізуйте разом, що саме робить ця людина, а не лише "красиве життя".

Перегляньте вакансії на Work.ua, обговоріть реальні зарплати вимоги до кандидатів.

Це переводить мрію з рівня фантазії в план дій. Профорієнтація в школі – це не про "визначитися". Це про зниження тривог і розвиток усвідомленості. Учитель у цьому процесі – не той, хто дає відповідь, а той, хто допомагає дитині поставити правильні запитання до себе.

Важливо пам'ятати, що підлітки не мають самі долати виклики невизначеності. Коли в одному колі підтримки стоять і батьки, і вчителі, дитина отримує найважливіше – відчуття, що дорослі поруч, а її майбутнє можливе й реальне. Навіть у часи війни.