Росія без Путіна: чи реально досягти ізоляції диктатора після виборів?

"Аналогов нєт"

У зв'язку з неможливістю організувати в Росії незалежні опитування громадян та екзитполи, з'ясувати, якою насправді є підтримка Путіна – важко.

Читайте також Намагалися закрити діри, а втратили рекордну кількість: якої техніки "позбулися" окупанти

Водночас відсутність політичного плюралізму, реальної опозиції та правових рамок для політичної боротьби, незалежних медіа й зрілого громадянського суспільства дозволяє вже зараз стверджувати про примарну відповідність майбутнього електорального процесу принципам демократії, верховенства права та прав людини.

У 2020 році поспіхом та з порушенням відповідних процедур Путін змінив конституцію Росії під себе, прагнучи зберегти всю повноту влади до 2036 року.

У 2021 році Венеційська комісія – один з договірних органів Ради Європи – надала висновок про вихід поправок до російського основного закону далеко за межі належного принципу розподілу влади навіть для президентських режимів.

Разом зі згаданою резолюцією ПАРЄ є підстави вважати, що на рівні Ради Європи вже сформувалося правове підґрунтя для потенційного невизнання легітимності Путіна після чергових "виборів".

Зауважте Ставлення до біженців, підтримка України та внутрішня політика: що опозиція змінить у Польщі

Водночас "аналогов нєт" є тією обставиною, яка ускладнює цілковите ігнорування російського диктатора. Річ у тому, що невизнання президента та його режиму не означає невизнання Росії як держави. Оскільки, на відміну від Білорусі або Венесуели, глави держав яких є нелегітимними для США, ЄС, Канади, низки латиноамериканських країн, альтернативи Путіну – немає. Отже, нікому представляти російський народ.

Своєрідна блокада останнього здатна спричинити дестабілізацію всередині Росії. Це проблема, яка може обумовити відмову від ігнорування диктатора виключно, аби не допустити неконтрольованих внутрішніх заворушень та розпаду Росії, зокрема, на регіони з високою терористичною загрозою.

Чому обрання Путіна порушує міжнародне право?

Є низка обставин, до яких слід апелювати, аби потенційно визнати результати російських президентських виборів недійсними:

1. численні порушення громадянських і політичних прав людини до початку електорального процесу, що, зокрема, обумовило започаткування посади спеціального доповідача Ради ООН з прав людини щодо ситуації у Росії;
2. відсутність свободи преси, політичного плюралізму (зокрема, заборона опозиційних партій та/або переслідування їхніх членів). Окремі особи, які б могли виступити опозицією режиму, або вбиті (наприклад, Борис Нємцов), або ув'язнені (наприклад, Алєксєй Навальний), або в екзилі (наприклад, Міхаїл Ходорковський);
3. потенційні процесуальні порушення під час виборів: відсутність незалежних міжнародних спостерігачів, фальсифікація результатів, тиск або підкуп виборців тощо;
4. проведення виборів на окупованих територіях України, що суперечить основоположним принципам міжнародного права;
5. фактична узурпація влади.

Саме ці обставини, які є порушеннями міжнародного права, мають стати основою для ухвалення конкретних рішень на рівні іноземних держав та міжнародних організацій. Водночас, у випадку розвитку подій не за сценарієм Дмітрія Пєскова, а саме обрання не Путіна, а іншого кандидата (умовного Міхаїла Патрушева), шансів ізолювати російський режим стає мало. Фальсифікація результатів та порушення прав людини, як і проведення виборів на анексованих українських територіях, вже "не спрацювали" як аргументи для ізоляції у 2018 році.

Як саме не визнавати Путіна?

Зазвичай політика невизнання легітимності президента обмежується відповідними заявами, додатковим санкційним тиском та обмеженням особистих контактів. Однак, реалізуючи обов'язок, передбачений у статті 41 Статей про відповідальність держав за міжнародне протиправне діяння, країни могли б діяти рішучіше.

Важливо Як Захід може і повинен перемогти у четвертій світовій війні

Річ у тому, що нелегітимний президент не може ухвалювати легітимні рішення у сфері зовнішньої політики: призначати своїх послів, вести переговори та підписувати міжнародні договори, призначати легітимного главу уряду, брати участь в будь-яких міжнародних заходах. Саме такою має бути реакція міжнародної спільноти на Путіна після 17 березня 2024 року.

У своїй резолюції від 13 жовтня, закликаючи не визнавати переобрання Путіна, ПАРЄ наполягла на припиненні будь-яких контактів з ним, за винятком гуманітарних та ініціатив щодо відновлення миру. Водночас укладати мир з нелегітимним главою держави означає повторити помилку Будапештського меморандуму та надати Росії лазівку для чергового нападу.

Ініціатива не від України

Для того, щоб сформувати своєрідну коаліцію держав, які будуть ізолювати Путіна після виборів, слід висунути подібну ініціативу через співпрацю з іншою країною.

• По-перше, це дозволить нівелювати сприйняття такого кроку як української помсти за агресію.
• По-друге, усуне "аргумент" щодо непроведення президентських виборів у самій Україні, що обумовлено воєнним станом та безпековими міркуваннями. З цього погляду, підтримка Ради Європи або ЄС збільшує шанси на реальну ізоляцію диктатора.

Очікувати цілковитого невизнання Путіна – не варто. Щонайменше 83 держави, які регулярно підтримують російську диктатуру в ООН, будуть і далі тиснути його закривавлену руку. Однак визнання нелегітимності тягне за собою важливі правові наслідки, які, з-поміж іншого, сприятимуть притягненню глави Росії до міжнародної відповідальності.