Криза китайської сім'ї: як низька народжуваність руйнує Китай зсередини

24 Канал має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено. Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Чому у Китаї низький рівень народжуваності?

Протягом тисячоліть конфуціанські цінності визначали сім'ю як важливу частину соціального порядку та гармонії, причому сімейні стосунки відігравали центральну роль у подоланні таких проблем, як конкуренція за землю та ресурси: 

• сини керували фермами та бізнесом, а також піклувалися про літніх батьків;

• доньки розширювали сім'ю через шлюб, створюючи великі розширені мережі, які виконували важливі економічні та соціальні функції, такі як будівництво шкіл та вирішення суперечок – функції, які в Європі могла виконувати церква.

Читайте також Китай гальмує мир в Україні: Пекін зацікавлений у затяжній війні, – The Telegraph

Ця базова економічна та соціальна структура пережила навіть потрясіння 1950 – 70-х років, коли новий комуністичний режим заохочував людей жити в гуртожитках (далеко від своїх сімей, і навіть подружжя) та відправляти своїх дітей до державних дитячих садків та інтернатів, щоб підвищити продуктивність праці.

Однак сьогодні китайська сім'я переживає кризу через різке падіння рівня народжуваності, який знизився з 7,51 дитини на жінку у 1963 році до лише однієї дитини на жінку у 2023 році. Цей демографічний колапс ставить під загрозу економіку, суспільство та політичний устрій Китаю.

Коріння боротьби Китаю з рівнем народжуваності дуже глибоке. Населення Китаю зросло більш ніж удвічі між 1900 і 1979 роками – з 400 мільйонів до 969 мільйонів. Дефіцит продовольства був настільки поширеним явищем у цей період, що Китай став відомим як "країна голоду". Між 1959 і 1961 роками Китай пережив найгірший голод в історії людства, коли від 20 до 45 мільйонів людей померли в результаті високої щільності населення і недосконалої державної політики. Тож, починаючи з 1970-х років, уряд Китаю запровадив суворі закони про планування сім'ї, які протягом десятиліть обмежували більшість китайських домогосподарств однією дитиною.

Але закони про планування сім'ї – це лише частина історії. Хоча сумнозвісна політика Китаю про одну дитину була послаблена у 2016 році до двох дітей, а у 2021 році – до трьох, рівень народжуваності не зріс.

На відміну від інших країн, які борються з низьким рівнем народжуваності, таких як Японія та Південна Корея, Китай все ще є бідною країною. Згідно з найновішими даними (за 2022 рік), середній дохід на душу населення в Китаї становить 6 224 долари (17 доларів на день) для 944 мільйонів людей, які проживають у міських районах, і лише 2 777 доларів (7,6 долара на день) для 465 мільйонів у сільській місцевості. 

У США ця цифра становить 63 589 доларів. Навіть враховуючи вищі ціни в Америці, різниця все одно величезна. Додайте до цього обмежені економічні можливості для молоді, і китайські домогосподарства просто не можуть дозволити собі більше дітей.

З якими труднощами зіштовхується молоде покоління у Китаї?

Нове покоління китайських батьків зіштовхується з додатковою психологічною перешкодою, яка обумовлена відсутністю у них досвіду життя у великих сім'ях. Переважна більшість китайців виросла єдиними дітьми в сім'ях з двома батьками, двома бабусями й двома дідусями. У них не було двоюрідних братів і сестер, з якими можна було б гратися, але у них була велика кількість дорослих, які доглядали за ними. Як наслідок, багато хто не цінує великі сім'ї та вважає цю ідею немислимою.

Але всі ці доглядальники означають значну залежність від інших людей у міру старіння поколінь. Невелика та скорочувана когорта працездатних китайців, зайнятих на ринку праці, з обмеженими можливостями та низькою заробітною платою, тепер підтримує більшу та висхідну групу пенсіонерів, які мають обмежений доступ до пенсій та медичного обслуговування. Їхні обов'язки виходять за межі фінансів, а передбачають ще фізичну та емоційну підтримку.

Крім того, кожна молода людина стає єдиним джерелом гордості для своїх батьків, бабусь і дідусів, які присвятили своє життя – свій час, енергію та гроші – тому, щоб підготувати дитину до успіху. Тепер молодь повинна розплачуватися за всі жертви, на які пішли опікуни, компенсуючи їм онуків, які так і не народилися.

Цей тягар відповідальності відчувається ще з дитинства. Дитячі майданчики здебільшого порожні, а парки заповнені переважно пенсіонерами, навіть після школи та у вихідні. Діти частіше сидять вдома та навчаються, ніж граються на вулиці. Весь цей тиск цілком може сприяти зростанню рівня депресії та самогубств серед молоді.

Що чекає на Китай?

Ситуація погіршуватиметься. Уповільнене економічне зростання, яке вже призвело до історично високого рівня безробіття серед молоді, продовжуватиме обмежувати ринок праці, посилюючи й без того жорстку конкуренцію за обмежені можливості, а також перешкоджатиме здатності уряду підвищувати пенсії.

Уряд Китаю дуже зацікавлений у вирішенні кризи сімей у країні. Економічні та соціальні проблеми розвиваються непередбачувано й можуть легко перерости в політичну нестабільність. Хоча уряд запровадив широкий спектр політики, спрямованої на заохочення сімей до народження дітей, зокрема й грошові стимули, народжуваність залишається низькою.

Як існуватиме цивілізація, побудована навколо сімейних осередків та мереж, без братів, сестер і двоюрідних братів і сестер? Яким буде життя людей похилого віку, коли буде мало молоді, яка б піклувалися про них? Чи можуть звичайні китайці, для яких сім'я є і чеснотою, і способом життя, почуватися задоволеними без дітей? Оскільки нависає привид соціальних та економічних потрясінь, на ці питання необхідно відповісти.