Культ смерті, або чому держава більше цінує мертвих, ніж живих

Печиво vs ідея 

Нумо відверто – переконати будь-якого громадянина вступити до лав виявляється надскладним завданням. Бо треба розповісти про якісь вагомі плюси в підрозділі, яких по факту немає, або вони звучать непереконливо. Про це пише Юрій Гаврилишин, інформує 24 Канал.

Читайте також Сім секунд на життя: нотатки з заводу на Сході України

Часто в дорозі слухаю ефірні записи "Армії FM", де рекрутери бригад чи командувань розповідають про "чай і печиво у нашому дружньому колективі" та іншу маячню, яка у 2025 році не приведе в підрозділ жодного рекрута. 

Бо лише страх заводить людину до стін рекрутингу: страх, що вибір зроблять за тебе. Страх потрапити до підрозділу, де тебе "загублять", а сім'я навіть не знатиме, де ти лежиш. Страх опинитися без кінцівок покинутим. Страх залишити сім'ю без годувальника. Страх опинитися у "м'ясника-командира". Страх піти на позицію з людьми, яким ти не довіряєш. 

Страх, страх, страх – але аж ніяк не переконання рекрутера. 

У суспільстві досі існує думка, що є підрозділи, в які приходять "ідейні" люди, й із ними легше працювати. Але ці "ідейні" приходять зараз не за бутафорною ідеєю. Вони мають чіткі маркери й відповіді на питання: "Чому я долучився до цього підрозділу?": 

• бо тут служить мій син/чоловік/дружина/брат/дочка/друг;
• бо цей командир цінує людей і всіляко їм допомагає;
• бо в цьому підрозділі є "супровід", який допоможе стати на ноги після поранення;
• бо мене намагаються утримати не силою й погрозами, а є підрозділ "Інтеграція", який заповнює вакантні місця бійцями, що вже не можуть виконувати бойові завдання;
• бо в цьому підрозділі медична служба має високий показник виживання після тяжких поранень і низький рівень ампутацій;
• бо командир справедливо ставиться до особового складу;
• бо мене справді навчать воювати, а не служити;
• бо я довіряю цьому командиру, цьому підрозділу й тим, із ким завтра піду на позицію. 

Тобто "ідейні" мають реальні причини, чому вони саме тут і зараз, тому фраза "Я тут за ідею" має чіткі формулювання. 

Ціна питання 

Самі громадяни йдуть на службу неохоче – це правда. Аргументів для рекрутерів, чому саме до нас, обмаль. Мотивації, яка буде варта залишити роботу, сім'ю, дім, – теж немає. У бізнесі людей мотивує змінювати роботу навіть на гірші умови – цінності і грошове забезпечення. Частину мотиваційних маркерів, описаних вище, можна вважати цінностями, які притягують людей до підрозділу. Але абсолютно неконкурентне грошове забезпечення часто/рідко стає вирішальним чинником. 

До теми Яку зарплату отримує військовозобов'язаний у разі мобілізації: відповідь Міноборони

Держава не здатна забезпечити військовому гідну платню, яка має бути не на рівні "20 тисяч гривень, а якщо хочеш більше – іди на нуль". 

Якщо ми говоримо про престижність військової служби, то грошове забезпечення не повинно бути нижчим від престижних професій чи бізнесів, які справді можуть конкурувати за людей. Саме людей, бо зараз людина – на вагу золота, і за неї борються всі, як ніколи. 

Коли бізнес може дозволити собі цілком нормально забронювати працівника і платити йому високу зарплату, то рівень грошового забезпечення Сил оборони – рівень охоронця житлового комплексу. І таких "рекрутів" буде залучати держава. 

Хочете "розумів" в армії, а не "метадонщиків"? Зарплата мусить бути на рівні тих бізнесів, які залучають подібних людей. Хочете зменшити кількість СЗЧ? Покажіть бійцям, що їм є що втрачати. 

Вкладати гроші треба в життя, а не смерть

Зараз втрачати є що лише сім'ї, яка може втратити годувальника, сина, брата, чоловіка, дочку, дружину й отримати 15 мільйонів гривень. Вдумайтеся! Близько 500 доларів ми платимо живому й майже 370 тисяч доларів – за загиблого. Я в жодному разі не закликаю урізати виплати родинам загиблих. Вважаю, що їх із самого початку не варто було встановлювати на такому рівні, враховуючи можливості й реалії держави.

Встановлюючи великі суми за загиблого й утримуючи низьке грошове забезпечення живого, ми створюємо дисбаланс, який породжує низку проблем, яких можна було б уникнути.

Ви думаєте, родинам загиблих треба гроші? Треба. Але людське життя – безцінне. Вкласти гроші в життя, а не в смерть – значно доцільніше. Родини загиблих завжди подякують за збережене життя воїна, а в разі смерті мовчки з болем на душі отримають компенсацію. 

Пишучи цей текст, я згадав слова азовського письменника Павла Дерев'янка, які як ніколи актуальні: 

" – А що ти сказав би?

– Сказав би, що мертві герої зручні. Від них легко відкупитися: постав пам'ятник, вшануй квітами – готово! Мертвий герой мовчить і не дратує. Це живі вічно ставлять запитання, повстають проти кривд, лаються, п'ють, ср*ть... Вони занадто живі, аби бути героями. Лише по смерті з них можна зліпити святих. Мертвий герой – це красива легенда, яку згадують раз на рік…".

Формуючи престижну військову службу, про неї мало говорити – її треба робити. Говорячи про важливість живих, потрібно показувати цю важливість діями. Бо поки що все, що ми маємо й бачимо, – це культ мертвих. Або чому держава більше цінує мертвих, ніж живих.