Що робити, якщо побачили військового на вулиці: українці вигадали жест подяки

Ще у 2018 році в Україні стартувала національна кампанія подяки військовим і ветеранам "Завдяки тобі". Вона закликає вітати ветеранів, військовослужбовців, рятувальників, військових і польових медиків простим жестом – прикладеною до серця долонею.

До теми росія програє, а Європу не розколоти, – Зеленський з передової звернувся до словенців

Коли зустрічаєш людину у військовій формі, не завжди вдається підібрати слова, а часом взагалі не знаєш, чи доречно щось говорити. А за допомогою жесту можна бути промовистим без слів. У такий спосіб суспільство виказує подяку за Незалежність, яку відстоюють наші захисники та захисниці.

Долучайтесь до флешмобу – подякуйте захисникам

Кампанія "Завдяки тобі" набула поширення й у форматі онлайн-флешмобу. Українці поширюють цей жест під хештегом #завдякитобі та оприлюднюють свої історії, розповідаючи, за що вдячні українським захисникам і захисницям.

Долучайтеся до флешмобу й ви — публікуйте свої фото й відео з прикладеною до грудей долонею, щоб показати вдячність нашим воїнам.

Як подякувати героям без слів: фото Veteran hub

Героям варто дякувати не лише вітаннями, а й справами

Війна зачепила усіх і наразі воює кожен – якщо ЗСУ воюють на передовій, то українці – в тилу. Найголовніше завдання цивільних – розвивати українську економіку. Це не лише допоможе нашій країні вистояти проти росії, а й покаже справжню вдячність українським воїнам, які кров'ю виборюють перемогу.

Історії українців, які взяли участь у кампанії подяки військовим

У 2014 році молоде подружжя Віка та Діма вимушені були покинути власну квартиру у Макіївці. Декілька років вони проживали на Київщині з маленькою донечкою, але згодом повернулися на підконтрольну Україні територію Донецької області, де проживали їхні батьки. Сім'я наважилась придбати нову квартиру, але 24 лютого цього 2022 у їхню домівку знову прийшла війна, тож заради безпеки доньки вони поїхали шукати прихистку в центральній частині України.

Вже двічі росія забрала їхній дім. Невеликий швацький бізнес, який вони вели, зупинився. Але родина не опускає рук і ще завзятіше шукає клієнтів та долучається до державних програм із відновлення підприємництва. Також родина береться до будь-якої роботи та намагається всіляко допомагати захисникам і захисницям.

25-річна Юля з хлопцем 24 лютого виїхали з Києва у село під Черніговом, яке спочатку здалося відносно безпечним місцем. Але згодом до їхнього села почали доходити моторошні історії про окупаційні реалії, які постали зовсім поруч. Попри поганий зв'язок, відсутність продуктів у магазинах та страшну буденність, Юля знаходила сили працювати дистанційно, вдосконалювала англійську та всіляко допомагала родині, яка їх прихистила. Коли росіян витіснили з Чернігівщини, дівчина з хлопцем повернулися до Києва. Тепер вона, як і більшість українців, працюють задля того, щоб тримати на плаву економіку.

Я дуже вдячна військовим за те, що можу повернутися до Києва та потихеньку відновлювати попереднє життя, хоча воно вже ніколи не буде таким, як раніше. А найбільше вдячна за те, що можу бути спокійна за своїх батьків, які живуть у містечку на Житомирщині, і що весь час наші захисники та захисниці вартували там мирне життя,
– сказала Юля.

Таня з чоловіком теж жила в Києві та працювала маркетологом у мережі ресторанів. Наразі офіс не працює, а всі проєкти зупинені. У ніч на 24 лютого подружжя швидко виїхало до рідного містечка Тані на Житомирщині. Згодом вони зрозуміли, що не можна ставити життя на паузу та почали допомагати місцевій громаді, долучилися до боротьби на інформаційному фронті, щоб хоч трохи зменшити тривожність. Це допомогло.

Тепер Таня знову в Києві та бере будь-які підробітки. Водночас ходить на співбесіди з потенційними роботодавцями, адже мріє продовжити карʼєру в маркетингу. Дівчина наголосила, що хоч стабільності зараз немає, як і робочих місць, потрібно не зупинятися й робити все для того, щоб відновлювати економіку країни.

У Артема зовсім інша історія. Випускник Донецького університету Артем на початку 2000-х переїхав до Чехії та був впевнений, що батьківщину можна любити лише на відстані. Згодом у нього з'явилася дружина та син і він став рідко навідуватися додому. Артем не зрозумів, чому розпочався Майдан у 2013-му і зараз із прикрістю визнає, що не дуже й хотів розбиратися.

Маючи багато друзів-емігрантів із росії й провівши дитинство та юність у тоді ще русифікованому Донецьку він був переконаний, що політики посварили братні народи, хоч на той час у Донецьку в Артема нікого не залишилось. Прихід у рідне місто так званої "днр" його обурив, але не надто зачепив.

Поступово Артем став помічати, як у його друзів з росії з'явилася агресія, вони почали роздавати поради, як жити людям в Україні, почали принизливо жартувати про українців та почали проявляти зверхнє ставлення до всього українського. Він припинив спілкування з росіянами та у 2020- повернувся до України. Незадовго до повномасштабної війни Артем відкрив невеличкий магазин із європейськими товарами, намагається забезпечити кілька робочих місць і зараз щомісяця переказує частину отриманих коштів ЗСУ.

Усі вони розуміють, що завдячують своїм життям, роботою, можливістю спати в теплому ліжку перед ЗСУ. Саме завдяки їхній щоденній та цілодобовій боротьбі, ми можемо поступово повертатися до роботи, наших хобі та всього, що ще зовсім нещодавно сприймали як належне.

До теми – 8 липня у Залужного День народження: дивіться відео про цікаві факти з його життя