"З чиєї кишені" створювати громадські простори в українських містах

Уявіть ситуацію. Вам належить частина в минулому прекрасної, цінної, важливої для вас історичної будівлі, яка щодня цеглина за цеглиною руйнується, зрівнюючись із землею. У вас є вибір, парадоксально простий та складний водночас.

Ви можете із сумом спостерігати за знищенням цієї споруди, не маючи фінансової можливості це зупинити, але контроль над руїною ви ілюзорно залишите за собою. Або ви можете пустити до неї квартиранта, який за власний кошт відремонтує її, все доведе до ладу, але на певний час отримає повну свободу користування дорогою для вас власністю. Що відчуваєте, легко прийняти рішення?

Читайте також У Львові облаштують новий громадський простір

Це спрощений опис того, що наразі відбувається у багатьох українських містах. Місто (тобто вся його громада) володіє десятками, а іноді сотнями напівзруйнованих пам'яток архітектури, іншими занедбаними спорудами та землями. Нерідко місцевий бюджет неспроможний забезпечити їхнє відновлення та благоустрій.

Тим часом вони стають сміттєзвалищем, прихистком для злочинців чи наркокублом, а їхній аварійний стан загрожує навіть випадковим перехожим. Порятунком від таких сценаріїв може бути участь інвесторів (хоча їх не так вже й багато), до яких часто у містян та влади ще й є багато вимог та пересторог. А от ідеальним вирішенням зазвичай стають меценати, які віддають власні кошти і не мають потім "претензій" на результат. Та, на жаль, їх не вистачає на закриття всіх подібних потреб міст.

Меценати та інвестори: тонкощі залучення

Так, уже зрозуміло, що найкращий варіант зовнішньої фінансової участі у створенні громадських просторів – це класичне меценатство, залучення грантів. І таких прикладів в Україні достатньо.

Ось відома фармкомпанія, точніше її засновник, на своїй батьківщині у містечку Городок на Хмельниччині створив надсучасний музей у форматі культурно-просвітницького хаба. Все це – на місці попереднього приміщення музею, яке було не в кращому стані.

До теми У Львові старе трамвайне депо перетворять на громадський простір

На Донеччині, де вкрай важливо підтримувати населення та створювати можливості для розвитку, з'явився історико-культурний центр. І не де-інде, а у обговорюваному Нью-Йорку (раніше Новгородському). Його розмістили у старовинній яскравій будівлі, зведеній орієнтовно 1905 року німецькими підприємцями, де згодом розмістилося кооперативна спілка. Кілька років тому громада викупила споруду у тодішнього власника, аби той не зніс її, щоб не платити податок на нерухомість. Створення центру профінансували великі вітчизняні компанії (металургійна та аграрна), малий бізнес, а також представництва ООН та ПРООН.

У Львові невдовзі планується відновлення площі Коліївщини частково за грантове фінансування від ЄС та частково з місцевого бюджету.

Це щасливі сценарії, однак не всі історичні цінні будівлі та інші простори мають таку "вдачу". Тим більше, нині весь світ (Україна не виняток) знаходиться у скрутній ситуації – падіння економіки, пандемія, криза, підвищення безробіття, закриття бізнесів. У компаній та підприємців залишається не так багато "вільних коштів" для корпоративної соціальної відповідальності чи просто благодійності. Тож в таких умовах залучення інвесторів, приватного капіталу для створення громадських просторів могло би стати вирішенням багатьох проблем та запитів громад.

Перше на цьому шляху – пошук самого інвестора. У вкрай рідкісних випадках він сам може звернутися до влади з певними пропозиціями, розуміючи, наприклад, комерційний потенціал певного місця. Інший варіант – влада чи громада самі шукають людей, компанії, котрим було би цікаво, а головне – рентабельно профінансувати певні проєкти.

Зокрема, як вважає Максим Черкашин, керівник ГО "Освітньо-аналітичний центр розвитку громад", питання залучення інвестора завжди "впирається" у бізнес-план. Реалізація проєкту може коштувати мільйони гривень. Наскільки створений за такі гроші громадський простір дозволить повернути та примножити гроші – дуже важливе питання. Є різні підходи. Бізнес-план можуть створити активісти, аби залучити (читайте "вмовити") інвестора вкластися. Або це може бути ініціатива самого інвестора, коли він розраховує, за який період і за яких умов проєкт окупиться.

Сама процедура співпраці та навіть розгляду інвестпроєктів тривала і бюрократично складна. Тож підприємцям потрібно мати витримку та сміливість, щоб пройти весь процес.

Лілія Онищенко-Швець, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, розповіла про це детальніше. Для того, щоб інвестор міг отримати в користування (оренду) цінну історичну споруду, йому потрібно перемогти в аукціоні, підписати договір з управлінням комунальної власності, отримати згоди. Далі – виготовити проєктно-кошторисну документацію, яку мають погодити. А при виконанні робіт інвестор повинен консультуватися в управління історичної спадщини щодо реалізації проєкту (сюди входить навіть колір фарби чи вигляд оздоблення).

У Києві, наприклад, є комунальне підприємство "Київське інвестиційне агентство". Саме воно, за наданою ним інформацією на офіційний запит, є замовником підготовчих робіт і саме до нього потрібно звертатися інвесторам. Агентство працює відповідно до Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. Якщо простіше, саме це відомство за певними критеріями визначає прийнятні інвестиційні пропозиції та займається тим, щоб вся необхідна інформація щодо них потрапила до Київради на розгляд.

Читайте також Як змінився Дніпро за роки Незалежності України: добірка фото та фактів

До речі, у питання залучення інвесторів закрався ще один важливий нюанс. Не всі вони мають благородні наміри. Хтось їх проявляє ще на початку –   і так їх можна відсіяти. А інші, вже отримавши дозволи і підписавши договори, –   починають порушувати умови, на яких вони отримали цінні для міста споруди чи інші території. Тож кінцевий результат – це сумісна відповідальність інвестора, влади, яка має проконтролювати його на різних етапах, та врешті небайдужої громади, інтереси якої мають бути обов'язково враховані.

Зокрема, для того, щоб проблем уникнути, а не вирішувати, учасникам процесу варто провести консультації. Інвесторам – заздалегідь дізнатися всю інформацію про історичний контекст розміщення будівлі, розуміти запит громади. Владі та активістам – налагодити діалог та узгодити спільну позицію.

Для того, щоб діалог був якісним, можна долучитися до проєкту Ради Європи "Зміцнення громадської участі у демократичному процесі прийняття рішень в Україні", експерти якої готові поділитися готовими рішеннями і досвідом.

Та варто пам'ятати: без підприємців, готових фінансувати створення громадських просторів і відновлення історичних споруд, міста можуть втратити багато важливих об'єктів та навіть пам'ять про них. Тож для того, щоб вони були готові брати участь у таких проєктах, потрібно теж створювати відповідні умови.