Україні час визнати Палестину, Косово і Тайвань

Потрібно здійснити кілька рішучих і, треба додати, перезрілих кроків, перш ніж українська делегація поїде до Швейцарії.

Читайте також Гібридна війна Росії проти НАТО набирає обертів

Косово – ідеальний партнер на Балканах

Слід визнати незалежність Косово, адже ця країна – стратегічний партнер США на Балканах, а ще й воліє допомагати Україні. Нещодавно президент Володимир Зеленський домовився з президентом Хорватії Андрієм Пленковичем, що той відвідає Швейцарський саміт. А перша леді Олена Зеленська відвідала Сербію, представивши там Україну та її культуру.

З погляду Косово, Україна поводиться трохи неетично, не помічаючи цієї країни, але помічаючи її сусідів. Тому варто почати її помічати, визнавши її державну незалежність. США точно вітатимуть цей крок, а надалі з Косово можна побудувати двосторонню співпрацю щонайменше на безпековій основі.

Зрештою, якщо Україні потрібен "повністю свій" партнер на Балканах, то Косово цілком підходить під цю роль. У Сербії надто сильними є проросійські впливи, Хорватія надто високої про себе думки, Боснія страждає на нестабільність, а Чорногорія поки що не веде активної зовнішньої політики. Інший варіант балканського партнера – це Албанія, але Албанія у відносинах з Україною воліє грати роль диригента, а не музиканта в оркестрі.

Як Україні покращити відносини з арабськими державами

Крім Косово, Україні варто було б визнати незалежність Палестини. Зараз триває хвиля таких декларацій – Палестину визнали Норвегія та Ірландія, а уряд Іспанії заявив, що готує аналогічне рішення. Знову ж таки, визнання Україною Палестини вітали б США, які воліють допомогти Палестині стати здоровою, розвиненою країною, взявши на себе значну частину домовленостей з Ізраїлем, якщо той почне активно протестувати проти міжнародного визнання Палестини.

Цікаво Найважливіше, що потрібно нам для перемоги

Якщо Україна визнає незалежну Палестину, то тим самим значно покращить свої відносини з Глобальним Півднем, зокрема з коаліцією арабських країн на Близькому Сході та в Північній Африці. ОАЕ та Саудівська Аравія вже чимало допомогли Україні в організації обміну військовополонених, але вони здатні допомогти і в інших питаннях, зокрема в гарантуванні енергетичної безпеки України.

Нафтогазовий потенціал Саудівської Аравії – величезний, з цим потенціалом варто взаємодіяти, почавши з визнання Палестини. Це сподобається арабським шейхам.

Ми потребуємо Тайваню

Також потребує повноцінного визнання Україною Тайвань. Але потребуємо цього і ми. Дозволю собі використати лише одну цифру: 90% світового виробництва мікрочипів для використання в технологіях штучного інтелекту зосереджено в Тайвані. Якщо Україна потребуватиме цих чипів, найкращий спосіб стати в цивілізовану комерційну чергу по них – це спершу визнати незалежність Тайваню.

Повторю втретє: цей хід також дуже сподобається США, які є стратегічним гарантом безпеки для Тайваню. Ми не можемо бути партнером Штатів, не визнаючи при цьому Тайвань і Косово, а також Палестину.

Якщо Україна в пошуках мирного врегулювання війни заграватиме з Китаєм, відмовившись від визнання незалежності Тайваню – то цим сильно зіпсує свої відносини із західною коаліцією демократичних країн. Це виглядатиме в очах світу як наша банальна слабкість, нерішучість, безпринципність.

З усіма трьома цими країнами варто було б обмінятися посольствами або дипломатичними місіями.

Зауважте Є тільки одна альтернатива: відповідь бізнесу, який бідкається на мобілізацію

Наше дипломатичне меню

Є ще й інші завдання в нашої дипломатії. Напередодні саміту у Швейцарії, а ще краще – на самому саміті зробити офіційну заяву від імені України про принципове невизнання незалежності так званої "Придністровської республіки" на території Молдови, закликавши доєднатися до цього акту тих, хто підтримує таку ідею.

Нещодавно президентка Молдови Мая Санду заявила, що її країна хоче стати стратегічним хабом для відновлення України. Це чергова її заява про те, що вона воліє мати ширшу співпрацю з Києвом.

Мудро з позиції молдован. Це ж вони хочуть, щоб їм і оборонні заводи побудували які-небудь німці, і щоб інфраструктуру розвивали за міжнародні гранти та кредити, і щоб торговельні угоди структурувалися в молдовських банках та інвестиційних конторах. Бо ж в Україні війна, гримить, а в Молдові – наче як тихо.

Реально мудро. Чи нам це вигідно? В ідеальному світі – не дуже, а в реальному – чому б і ні. Часом важко дається розуміння небанальних речей, що коли в сусіда все добре, то і в тебе добре. Але треба звикати до такої логіки.

Зрештою, Голодомор 1932 – 33 років був і трагедією Молдови, бо вона тоді була частиною української аграрної економіки. В принципі, тісну інтеграцію з Молдовою (агро, промисловість, енергетика) можна і відродити. Бо якщо ми дружитимемо лише з багатими країнами, нам перестануть симпатизувати ті, хто в чомусь схожий на нас.

До заяви про невизнання так званої "Придністровської республіки" варто ще додати свіжішу версію офіційного осуду Україною окупації росіянами певних регіонів Грузії. За всієї поваги до грузинських протестів за євроінтеграцію, цій країні слід згадати про потребу деокупації зайнятих росіянами регіонів. Можливо, це об'єднає Грузію в майбутньому.

Рекомендуємо Ризик не втримати: що не так із конфіскованими російськими активами

Щоб наше дипломатичне меню виглядало повним, можна ще додати новий актуальний осуд режиму Алєксандра Лукашенка в Білорусі, спонукавши міжнародну спільноту про черговий раунд дискусії про те, чи варто визнавати Лукашенка легітимним президентом цієї країни. Білоруська опозиція була б дуже нам за це вдячна.

З приводу російської опозиції на чолі з Юлією Навальною та Міхаїлом Ходорковським, то мені здається правильним запросити її до Швейцарії на саміт. Вони все ж достатньо легітимно репрезентують значну частину російських громадян, котрі воліють бачити путінський режим знищеним, а війну проти України – припиненою.

Також українській дипломатії варто запропонувати або доєднатися до офіційного міжнародного осуду спроб Росії розширити свої морські кордони в Північній Європі та Балтійському регіоні в односторонньому порядку, декларативним методом.

Зараз – гарячі дні. Вони є гарячими на фронтах, вони є гарячими у владних кабінетах, вони є гарячими в житті мільйонів українців та українок. Будьмо активними, щоб все ж витиснути максимум з того, що ми хочемо отримати з погляду наших державних інтересів.