Усе, що треба знати про те, як Захід допомагає Україні зброєю

Затягування зі зброєю від партнерів

Цілі – очевидні. Україні потрібно більше снарядів 155-го калібру (та й усіх інших теж), більше ракет до систем ППО, більше далекобійної зброї.

Читайте також Росія використала свою козирну маріонетку: яка країна під ударом

За пів року, який пройшов з початку політичної епопеї у США щодо ухвалення Конгресом пакета допомоги, Україна була змушена стримувати навалу орди власними зусиллями. Європа, звісно, допомагала, але її можливості все ще обмежені – з причини понад 30 років після початку "кінця історії" та "загальної розслабленості" після розпаду СРСР.

Попри це все Україна глобально вистояла, фронт не обвалився, що раніше прогнозували окремі "експерти", але ситуація дуже непроста. Вся військова допомога потрібна прямо зараз і негайно. А от коли вона буде? Тут не все так просто.

Не варто розцінювати будь-які заяви про передання зброї як завершений факт її перебування на території України. Часто між оголошенням та одержанням проходять місяці або навіть роки. Наприклад, днями надійшла інформація про "рекордний" пакет допомоги від США на понад 6 мільярдів доларів. Дехто уже почав фантазувати з приводу цього пакета, але в ньому є один важливий момент.

Мовиться про пакет за програмою USAI. Це програма, яка дозволяє уряду США замовляти у зброярів все потрібне для України. А замовлення означає час на виготовлення. Скільки часу? Сказати важко, але можуть пройти місяці. Тому ці 6 мільярдів точно найближчим часом не вплинуть на ситуацію на фронті. Вони наче вже є, але поки що це нічого не означає. Таких прикладів – безліч.

Цікаво Чекісти проти армійців: крісло під Шойгу знову захиталося

Іноді зброя є, але політичні проблеми не дозволяють її використовувати. Класичний приклад – легендарні ATACMS, які нещодавно одержала Україна. Добре, звісно, що одержала. Але як несправедливо, що через 2 роки після початку агресії. Звісно, їм і тепер знайдеться застосування. Однак тепер, коли агресори укріпилися на захоплених територіях, натягали ППО, набудували обхідних шляхів та вдосконалили логістику, то і зброя, яка ще рік тому могла радикально переломити ситуацію на полі бою, тепер буде просто додатковим інструментом ведення війни.

Союзники Росії оперативніші

Тут, до речі, є ще один показовий момент. Свого часу представники США активно доводили, що "ATACMS Україні не потрібні", а вони замість них дадуть "прекрасну та нову зброю – GLSDB". Оскільки вона нова, то її треба було чекати рік. Чекали. Дочекалися. Тепер представники США говорять, що GLSDB виявилися неефективні за нинішніх умов. Довелося все ж давати "непотрібні ATACMS". А час – втрачений.

Той самий час, який не втрачали союзники та партнери держави-агресорки. І Іран, і КНДР весь цей час завалювали росіян зброєю, а Китай активно постачав необхідні компоненти складної зброї.

Наступна проблема – негнучкість та страх ухвалювати рішення. Знову ж класична ситуація. Україні потрібне ефективне ППО, бо росіяни одержали багато балістики від своїх партнерів і взялися знищувати українську енергетику та тероризувати наші міста. Збиває балістику система Patriot. Її в Україні дуже мало, а потрібно хоча б 7 систем.

Ці системи є в держав Європи, але ті давати не поспішають. Лише Німеччина нещодавно оголосила про одну додаткову для України. Мовляв, їй потрібно для власного захисту.

Захід сам створює для себе червоні лінії

То що тоді робити? Можливо, ви ці системи підтягнете до українського кордону і хоча б частково щось закриєте в нашому повітряному просторі? Що, ескалація? А посилати літаки збивати все, що летіло на Ізраїль, не ескалація? На підставі яких договорів вони це робили? Чи "просто так", бо "так було треба"? А чого тоді не треба у випадку України? Вони самі вигадали собі, де треба боятися, і тепер бояться.

Зауважте Як США помстилися росіянам за північнокорейські ракети

Хоча досвід того ж Ізраїлю та атак на нього показав, що якраз найзручніше збивати те, що на тебе летить, за межами власного повітряного простору. Можливо, і державам Європи треба подумати, як не допустити, щоб щось колись летіло до них? Але ні, суцільні обмеження, вигадані лінії, штучні страхи, які зв'язують Україні руки й ноги.

Загалом, очевидно, що все це потребує негайного реформування. Потрібно, щоб все вирішувалося швидко. Як мінімум – не повільніше, ніж у випадках співпраці держави-агресора з іранськими та північнокорейськими партнерами. Менше бюрократії та політичних обмежень.

Що ще має зробити Україна, щоб довести штучність та обмеженість червоних ліній? Скільки ще разів "західні партнери" мають показати подвійні стандарти у ставленні до українського та близькосхідного кейсів?

Ідея "Рамштайну" була непогана. Реалізація примушувала бажати кращого, але негативний досвід – теж досвід, і його треба брати до уваги. Тим більше що, мабуть, усім адекватним людям зрозуміло, що все, що відбувається в Україні, – це не жарти, а точка, у якій визначається майбутнє цивілізації. Діяти треба саме так.