Як відбувалося перше сходження на Еверест

Перше сходження на Еверест було у 1852 році двоє британських геодезистів заявили, що знайшли найвищу гору у світі. Йшлося про Еверест –вершину, яка розташована в Гімалаях на кордоні Китаю та Непалу. Згодом з’ясувалося, що до їхнього приходу місцеві дали назву вершині – Джомолунгма, що на тибетському діалекті означало "Богиня Мати Світу".

Упродовж багатьох років незвідана досі гора манила альпіністів, кожен із яких хотів бути першопрохідцем. Десятки запланованих експедицій закінчувалися фіаско, часто зі смертельними випадками. Хтось зривався та падав, інші – не витримували навантаження чи температурних змін, які сягають на підйомі критичних для здоров’я людини позначок. Багато з них просто пропадали безвісти.

Здійснити вдале сходження вдалося аж через 100 років, після розголосу про відкриття вершини. Учасників для запланованої експедиції ретельно підбирали. Більшість із них були громадянами Великої Британії. Керівником обрали альпініста та полковника Британської армії Джона Ханта. Окрім нього, в експедиції брали участь ще 14 горосходжувачів, серед яких були лікарі, провідники та геолог.

Разом із ними відправився й кореспондент лондонської газети The Times, який планував першим написати про успішний підйом. Загалом організований похід налічував 400 людей. Серед них і сотні носіїв, завданням яких було транспортувати власноруч спорядження та їжу, а також місцеві шерпи, якими керував Тенцінг Норгей. Для останнього – це була вже шоста спроба сходження на Джомолунгму.

Як відбувалося сходження

Підйом на вершину просувався дуже повільно. Важливим фактором для прибулих членів експедиції була акліматизація. Тож перша половина групи вийшла із Катманду 10 березня 1953 року, наступного дня в дорогу вирушили решта. 26 та 27 березня групи добралися в село Тенгбоче. Для успішного сходження необхідно було облаштувати цілу серію гірських таборів, які б розташовувалися на різних висотах. Тому 12 квітня на висоті 5460 метрів розбили перший, базовий табір.

Наступна зупинка була облаштована на висоті 5910 метрів 22 квітня. Ще через майже 150 метрів, біля верхньої частини льодовика Кхумбу – розбили третій табір. Наступні три прихистки організовували почергово аж до 4 травня. Останній з них був на висоті 7010 метрів.

Перша з двох пар альпіністів, яких відібрав Хант, почала сходження 26 травня. Вона вдало піднялася на Південну вершину, яка розташована всього за 100 метрів від головної, проте була змушена повернутися. Горосходжувачі були повністю виснажені та мали проблеми із кисневими масками. Наступного дня у важку дорогу відправилася друга пара – це були новозеландський альпініст Едмунд Гілларі та непальський шерп Тенцінг Норгей. Саме їм усміхнулася удача.

Еверест підкорився відчайдушним шукачам пригод 29 травня об 11:30. Попри критичну виснаженість та пекучий холод, чоловіки ненадовго затрималися на вершині для того, щоб зробити знімки та закопати в снігу цукерки і хрестики. Кореспондент, який брав участь у цій експедиції, знаходився в той час у базовому таборі. Звістку про успішне сходження він отримав наступного дня, тож негайно поспішив поділитися нею зі світом.

Його повідомлення дійшло в Лондон 2 червня, саме цього дня в країні відбувалася коронація королеви Єлизавети ІІ. Через декілька днів, коли група повернулась у Катманду, вони дізналися, що королева присвоїла Едмунду Гілларі та Джону Ханту звання лицарів. У липні того ж року за наказом королеви відзначили і досягнення Тенцінга Норгея – його нагородили Медаллю Георга.

Звістка про підкорення Евересту облетіла весь світ. Охочих повторити успіх альпіністів ставало дедалі більше. На сьогодні на вершині побувало понад 3 тисячі горосходжувачів. Проте багато з організованих експедицій завершуються смертями. Більше 200 тіл залишилися на схилах гори назавжди, адже спустити померлого донизу практично неможливо. Декотрі з них навіть слугують своєрідними маркуваннями маршруту для наступників.

Кожен, хто вирішив підкорити вершину світу, свідомо йде на жертви, адже завжди існує ризик не повернутися. Горосходжувачі під час підйому часто різко втрачають вагу, відморожують кінцівки, інколи від виснаження настає смерть. Але відчайдухів стає щороку більше. Така небезпечна розвага вже стала комерційною атракцією для обох держав, на кордоні яких розташована гора.

Індивідуальна спроба підйому може обійтися туристу до 70 тисяч доларів, дозволити сходження може собі далеко не кожен. Попри це будь-які ризики та складнощі не відбивають жагу в альпіністів. Дехто здійснює сходження й по кілька разів. А в сезон експедицій на схилах навіть утворюються черги.