За роки незалежності у мерії зникли 16 коштовних картин

Саме ними, чи то за вказівками керівництва міста, чи за власної ініціативи апарату управління справами КМДА протягом усіх 19 років незалежності прикрашали кабінети столичних чиновників. Музейники лише розводять руками - кажуть, повного доступу до перевірки наявності робіт не мали. А в управлінні культури гріхи списують на попередників і запевняють - перевірки кабінетів мерії проведуть і все, що знайдуть - повернуть.

"Ця ситуація, я можу казати, є проблема в ній, тому що ми зараз не можемо зрозуміти, в яких конкретно кабінетах вони висять. Вони висіли ще до того - і 10 років тому, і 5, і 7 років. І я не виключаю тої ситуації, що коли звільняється чиновник, він забирає з кабінету речі, а управління справами не слідкує, не робить інвентаризацію і їх кабінетах", - каже начальник Головного управління культури і мистецтв КМДА Світлана Зоріна.

"Зберігач ходила, перевіряла. Єдине, що нам вдалося знайти - ця картина, це робота Хвостенко-Хвостова, яку ми повернули кілька місяців тому, вона висіла в кабінеті Олеся Довгого. Інші роботи, ну, мабуть, вони дійсно з кабінету в кабінет мандрували і врешті решт їх кінці загубилися", - каже в.о. директора "Музею історії Києва" Катерина Романова.

Самі ж музейники до останнього покладалися на чиновницьку порядність. Тож масштаби зникнення виявили лише після інвентаризації музейних фондів. Під час звірки з документацією недорахувалися 111 робіт. У червні 2008 року навіть порушили кримінальну справу. Вона, щоправда, з "мертвої точки" майже не зрушилась.

Половину робіт власними силами все ж з часом знайшли. Кажуть, результати були б ще кращими, якби було вирішено питання про приміщення для Музею. Сперечаються і щодо доцільності використання фондів як прикрасу для високих кабінетів.

"Ця практика ще здавна, ще з радянських часів і я не бачу в цьому нічого такого поганого. Тому що і в Європі кращі зразки, і королі, і імператори замовляли для себе. Тим більше, я хочу наголосити на цьому, якщо немає їх де вивішувати і вони в запасниках ці картини. Для чого художники їх писали? Художники їх писали, щоб люди милувалися ними", - каже екс-начальник головного управління культури КМДА Олександр Биструшкін.

"Я негативно відношуся до практики видачі робіт для прикраси представницьких установ. Знаючи багато інших подібних випадків в музеях України і тому, звичайно, нам би хотілося мати від Міністерства культури певні вказівки про те, щоб не було дозволено музеям видавати роботи з такими цілями", - каже головна хранителька "Музею історії Києва" Людмила Сургай.

З подібними проблемами зіштовхувались і у інших українських музеях. Так, ще у 80-х роках картинами Айвазовського та Шишкіна зі столичного Музею російського мистецтва прикрасили Маріїнський Палац. Повернення їх у рідні стіни було тривалим і складним, а часом - навіть комічним.

"Ставши директором, я роки 2 наполегливо боровся за їх повернення, всякими правдами і неправдами, до прокуратури доходило і так далі. Але мене дуже розчулювала аргументація чиновників. Коли ми їм говорили - ну поверніть ж, врешті-решт нам Айвазовського, вони говорили - а ви знаєте, під ним шпалери вигоріли, а ми таку картину такого розміру не дістанемо", - каже директор Музею російського мистецтва Юрій Вакуленко.

Наразі, пошуки зниклих робіт, більшість з яких - картини київського художника Сергія Шишка, тривають. Вартість однієї такої роботи - близько 2-3 тисяч доларів, а аукціонна - може сягнути 50 тисяч. Щоправда, нечистим на руку чиновникам виручити за них стільки не вдасться. Шлях таких робіт, кажуть музейники, можливо прослідкувати по всьому світу, а кримінальні справи, пов’язані з музейними цінностями не мають терміну давності.