Забрали все і вбили собаку: свідок Голодомору пригадав шокуючі історії з дитинства

Героєм другої історії став 99-річний Федір Задєреєв з села Кобилянка на Сіверщині. Йому було 11 років, коли у його рідному селі розпочався Голодомор, який став результатом тогочасної політики радянської влади під керівництвом Йосифа Сталіна. Мета – геноцид українського народу.

Перша історія Вижити і врятувати: щемливі історії свідків Голодомору

Федір Задєреєв досі запам’ятав момент, коли до них вперше приїхали по реквізицію продовольчих запасів.

Ми з татом поверталися зі школи. До нас підбігають хлопці, мої ровесники, і кажуть, що нашу теличку якісь дядьки повели. Я дивлюся — а їх троє. І один — у будьонівці із червоною пов’язкою і з гвинтівкою. Вочевидь, із міста",
– пригадав Федір Задєреєв.

"Повели теличку і сани забрали. Вони їм просто сподобалися, ті сани. Великі — на кучера і двох пасажирів. Я приходжу додому, а матір плаче. Забрали теличку й квасолю. Відібрали прямо у неї з рук. А нас було четверо дітей. Забрали все і собаку вбили. І це був перший великий удар для моєї свідомості",​ — ​додав Задєреєв.​

Чоловік пригадав, що у Кобилянці з’явилися спеціальні загони із військових та місцевих активістів, які вирушали на "рейди" селом. Часто це були місцеві комсомольці, які силою забирали худобу, хліб та інші харчі.

Коли у селі Кобилянка почався Голодомор, батьки Федора Задєреєва ходили за сто кілометрів у Білорусь, щоб принести картопляні очистки від родичів. Бабуся Федора потайки носила картоплю в чоботях, а він готував борщ із кропиви та подорожника молодшим братам і сестрі. Так їм вдалось врятуватися.

Я повертався з уловом з річки. Йшов стежкою понад берегом. І біля старої верби побачив дідуся. Тепло було, а він — у шубі і шапці-вушанці. Я підійшов і кажу до нього: "Діду!". А він язиком лише нерозбірливо "ву-ву-ву-ву" і все повторює: "Їсти хочу, їсти хочу",
– розповів Федір Задєреєв.

"Думаю, поділюся з ним. Побіг додому, насипав у велику миску борщу і йду назад. Повертаюся до верби: "Діду, діду, я тобі борщу приніс". А він мертвий вже був. Помер допіру. І я все життя думаю: як же це я тоді не встиг діда нагодувати", ​— пригадав Федір Задєреєв.​

Читайте також Чотири влади, чотири паспорти: Ukraїner показав життя словаків Закарпаття

Нагадаємо, упродовж кількох останніх місяців команда Ukraїner та Національного Музею Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду досліджує різні регіони України в пошуках свідків геноциду українського народу. У 1932–1933 роках їм було по 6-12 років, зараз — від 92 до 100. Їх залишились одиниці.

Дивіться відео з історією Федіра Задєреєва: