Після путчу "Вагнера" насправді все найважливіше лише починається

Як виявилось, усі наявні в публічному просторі "фракції" росіян – що лояльні режиму Путіна, що "сердиті патріоти", що умовні "хороші росіяни" – їх насправді влаштовує нинішня Росія як державне утворення, як політичний і символічний порядок. І ніхто з цих фракцій насправді не зміг відмовитись від ідеї ведення війни проти України.

Зверніть увагу В ISW припустили, чому Пригожин пішов на угоду: яке майбутнє у Шойгу та ПВК "Вагнера"

Під час заколоту окупанти не припиняли штурм на Сході

Зауважимо – хоча в росіян учора не знайшлось "вільних" військ для захисту Москви, але вони при цьому не припинили штурмувати позиції ЗСУ на Сході.

Російська авіація явно з більшим завзяттям бомбила наші прифронтові та прикордонні пункти, аніж працювала "чугунієм" по "вагнерівським" колонам біля Ростова та на Москву.

Навіть офіційно підтвердилось, що для маршу на Ростов кадирівці справді знялись з позицій біля Мар'їнки, але ж при цьому окупанти не припинили свої атаки на ЗСУ в цьому районі.

Розвиток військової машини Росії не вийде на новий рівень

Але при цьому всьому є і гарна новина – якщо росіяни не здатні на великі потрясіння, яких хочуть і бояться одночасно, значить вони не здатні й на великі трансформації.

Відповідно, вони не зможуть вийти й на новий рівень "закручування гайок" в плані мілітаризації, тому розвиток військової машини Росії і далі йтиме "плюс-мінус" в тому ж форматі, що і зараз.

Звісно, воно завжди є спокуса подати військову загрозу від Росії як таку, що перейшла на новий рівень небезпеки. Але тут це все залежить від того, хто яку оптику обирає.

Для ілюстрації: ще в 1999 році сучасна Росія під час навчань "Запад-99" відпрацьовувала сценарій повномасштабного конфлікту з НАТО, який мав би завершитись застосуванням сотень зарядів тактичної ядерної зброї, і то були часи лише перших кроків Путіна до вершини влади.

А ідейна спадщина і практика Герасимова з Шойгу аж надто нагадує "багаж" маршала Тухачевського зразка 1930-х років, який планував "визвольну війну" проти "загниваючого Заходу", марив широким застосуванням десантних військ, був дуже прихильним до "аналоговнєтів" також, та не мав гальм щодо застосування хімічної зброї.

Що стосується "драматургії" вчорашніх подій, то тут насправді теж все залежить від обраної оптики.
Наприклад, у нас всіх вчора була гарна нагода емпірично пригадати один з уроків історії, що росіяни свою "Громадянську війну" 1918 – 1922 років змогли почати, зокрема, завдяки "зовнішній" ресурсній, військово-технічній та організаційній підтримці.

Якщо в принципі згадувати історичну практику – усі перевороти починались в найбільш нелогічний момент, завжди виглядали "театральними", бо усі сторони конфлікту не мали чіткого плану дій, а ініціатори переворотів майже завжди примудрялись змарнувати шанси на успіх, тому йшли в історичне небуття.

Виняток – Гітлер після "пивного путчу", що раптом отримав шалену увагу від медіа, що потім перетворилась у відповідний політичний капітал. Як далі себе поведе той же Пригожин після заслання на білоруську територію, це звісно питання хороше.

Але тут цікавішим є інше питання – а в якому статусі Лукашенко був посередником у внутрішньому російському конфлікті між Путіним та Пригожиним? Невже білоруський диктатор отримав статус російського сюзерена, вочевидь вищий за положенням аніж в Кадирова, що у вирішальний момент так і залишився "вірним піхотинцем Путіна"?

Показовою була відповідь Ірану, що заколот в Росії – це внутрішня справа самої Росії. Що заодно вкотре підкреслює діалектичний характер відносин між імперіалістичними і терористичними режимами в Москві та Тегерані, зокрема, в плані поставок зброї для війни проти України.

Можливо клінічну смерть "ОДКБ" можна констатувати

Момент про звернення Путіна до Казахстану за допомогою виник не просто так.
Бо Казахстан має взагалі-то другу за чисельністю та оснащеністю армію серед країн "ОДКБ" після армії Росії, із загальною чисельністю у 20 тисяч "багнетів" в сухопутних військах, 350 танків та 720 ББМ, майже 500 артсистем різних типів та 12 ОТРК "Точка-У", 120 вертольотів та близько 60 вертольотів різних типів.
Але тут Токаєв пішов за принципом "все, кому чого винен – прощаю".

І можливо, це заодно привід констатувати "клінічну смерть" самого «ОДКБ» як одного із векторів впливу Росії на пострадянському просторі.

Не менш цікаво, які процеси після цього всього підуть всередині самої військової машини Росії.

Все тільки починається

Навряд чи штабні офіцери армії Росії "забудуть" історію з блокуванням штабу Південного ВО та збиттям "повітряного командного пункту" Іл-22.

Збиття одразу 5 дефіцитних вертольотів – взагалі з розряду "Квінтілій Вар, поверни мені мої легіони", бо от за півтора року повномасштабної війни російський ВПК не поставив окупантам  жодного нового вертольота.

Військові, які брались давити путч "вагнерівців" і ті, що щонайменше були прихильними Пригожину, точно конфліктуватимуть між собою. І точно намагатимуться пресувати "вагнерів", яких тепер поставлять від "кришу" міноборони Росії.

Воно насправді ніколи не буває так, що одразу "из Искры возгорится пламя", реально важливі процеси після яскравих подій тліють довго. Що заодно задає і відповідну дистанцію нашим зусиллям для перемоги над ворогом.