(Не)публічний контроль і стандарти НАТО: що варто знати про новий закон про нацбезпеку
Новий законопроект про національну безпеку України, внесений президентом днями до Верховної Ради, наближає цей сектор до стандартів НАТО. Принаймні, так українців переконує сам Петро Порошенко. Проте українські експерти помітили у документі кілька суттєвих недоліків.
Навіщо потрібен новий закон
Чинне законодавче регулювання відносин у сфері національної безпеки має серйозні недоліки, вказано у пояснювальній записці до законопроекту 8068. Зокрема, пояснює автор, Законом України "Про основи національної безпеки України" недостатньо чітко визначена сфера національної безпеки: "як загрози національній безпеці закріплені різні негативні чинники розвитку суспільства та держави, попри те, що їх подолання не може бути забезпечене діяльністю органів сектору безпеки. Також закріплення на законодавчому рівні переліку загроз національній безпеці України та заходів реагування на них не відповідає практикам держав – членів Європейського Союзу та НАТО, ускладнює визначення пріоритетів державної політики у сфері національної безпеки та вчасну реакцію на зміни безпекової ситуації".
Також автор нового законопроекту вказує на відсутність у чинному законі чіткого розмежування повноважень державних органів, насамперед органів сектору безпеки, що ускладнює міжвідомчу координацію, зокрема за умов тривалої агресії проти України, яка частково здійснюється у "гібридних" проявах.
Читайте також: З 2019 року на посаду міністра оборони призначатимуть цивільного, – законопроект Порошенка
Про що законопроект
Він містить п’ять розділів. У першому – визначення термінів, які використовуються у проекті Закону. Другий – закріплює правові засади та принципи державної політики у сфері національної безпеки і оборони, фундаментальні національні інтереси України (забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності, інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північно-Атлантичного договору).
Третій – визначає засади та механізми цивільного демократичного контролю, повноваження у здійсненні такого контролю законодавчої, виконавчої й судової влади, органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства.
У четвертому – визначено склад сектору безпеки і оборони та правовий статус основних органів, що входять до його складу, а також управління та координацію у сфері національної безпеки.
У п'ятому розділі прописано регулювання планування у сфері національної безпеки і оборони, визначено основні документи довгострокового планування (Стратегію національної безпеки України, Стратегію воєнної безпеки України, Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегію кібербезпеки України, Національну розвідувальну програму).
Системні зміни у цій сфері безпеки є ключовим для наближення України до стандартів НАТО. Законопроект розроблявся експертами та фахівцями Ради нацбезпеки і оборони України спільно з міжнародними партнерами України – представниками країн-ЄС та НАТО. У законопроекті посилюється демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони, вводиться нова система командування і фіксується важлива норма щодо цивільного міністра оборони, вносяться системні зміни до профільного Міністерства оборони України. Там закладається нова архітектура системи управління сектором безпеки і оборони. Це все наближає нас до стандартів НАТО.
Цей законопроект – переформатування армії на загальноєвропейський, натівський формат, коли керівником Збройних Сил України буде цивільна особа, яка має уособлювати контроль з боку суспільства за діяльністю Збройних Сил. Це красиво у країнах Заходу, де є розвинена демократія, і всі інститути виступають в ролі контролю за діяльністю ЗС і унеможливлюють, в першу чергу, корупційну складову. А в українських реаліях це найболючіша тема. Бо є питання матеріально-технічного забезпечення ЗСУ, яка стала вже "святою корупційною коровою". Достатньо згадати закупівлю паливно-мастильних матеріалів з перевищенням у 150 мільйонів, і ніхто не сів тоді.
Ще в 2011 році країнами Заходу нам було виділено 30 мільйонів доларів на проведення інституційних реформ, в тому числі – і Збройних Сил. Ішлося якраз про контроль над матеріально-технічним забезпеченням ЗСУ і введення поняття "контроль з боку громадськості". Минуло 8 років. 30 мільйонів, зрозуміло, вкрав режим Януковича. Але що змінилось зараз? Вони ввели цивільних осіб у вигляді радника Президента пана Бірюкова. Ще у 2015 році Бірюков за гроші благодійного фонду "Крила Фенікса" начебто відновив АН-26, який передали ЗСУ, все було красиво. А вже у 2017 році ЗСУ, зокрема, військова частина 0215 міста Вінниці, оголосили тендер на ремонт того самого літака на суму 52 мільйони гривень. Питання – куди поділися гроші, які збирала вся країна для благодійного фонду, і чи був ремонт? Це наочне свідчення того, що контроль матеріально-технічних закупівель для Збройних Сил з боку суспільства дискредитований.
В умовах тоталітарно-корупційної держави, скажемо відверто, посада цивільного міністра оборони виглядатиме як декорація. Призначать людину з найближчого пулу президента, підконтрольну, яка звітуватиме не перед суспільством, а перед людьми, які його призначили, перед фінансово-олігархічними групами. На Міністерство оборони направляється біля 5% ВВП, і ця цифра зростатиме. До контролю цього фінансового потоку суспільство вони не допустять. Але для країн Заходу прозвітують: дивіться, ми прийняли закон про національну оборону, привели Збройні Сили до зразку НАТО, у нас є навіть цивільний міністр оборони. Який фактично не виконуватиме ні функціональних, ні політичних вимог, на нього покладених.
Це Закон про те, як три роки тому треба було реформувати сектор безпеки і оборони держави, якби Міністерство оборони України це могло чи хотіло.
Насправді законопроект стосується винятково сектору оборони і безпеки та не охоплює усі сфери, що традиційно належать до складових нацбезпеки – економічна, екологічна, кібернетична, критичної інфраструктури тощо. Автори законопроекту не пояснили, що і як має відбуватися у цих сферах. Відтак назва проекту закону не відповідає змісту.
Законопроект є надзвичайно "сирий", містить велику кількість неузгоджених положень, як в рамках самого законопроекту так і невідповідності до положень інших чинних нормативно-правових актів.
Неврегульовані у законопроекті й взаємовідносини між начальником Генерального штабу Збройних Сил України та Головнокомандувачем Збройних Сил України, Командувачем об'єднаних сил та Командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачами (керівниками) інших військових формувань. Внаслідок цього можливий конфлікт між органами управління під час виконання завдань з оперативного керівництва військами.
Всупереч стандартам НАТО, на які посилається Президент, у законопроекті Міністерство оборони України залишається органом військового управління. Це є абсурдним з огляду на те, що Міністерство оборони України відповідно до цього ж законопроекту має очолюватися цивільним міністром та цивільними заступниками міністра. Тому Міністр оборони України, як член Кабінету Міністрів, цивільна особа і керівник органу виконавчої влади не може бути підпорядкованим Президентові України як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України, як і не може здійснювати оперативне керівництво застосуванням Збройних Сил України.
Читайте також: Навіщо створюють міністерство ветеранів і кому воно потрібне: коротко про головне