Згадати Все. Особливості радянського "общепіту"

З приходом совєтів зникли вишукані ресторани і страви – і почалася картопляного пюре з котлетою і компотом.

Для сучасних кухарів радянське громадське харчування, або просто общєпіт – приклад того як не треба годувати людей. Особливо це стосується їдалень, де можна було заробити гастрит і важку психологічну кулінарну травму ще в шкільному віці.

Справжнє випробування – харчуватися в їдальні постійно. Це такий собі тест на виживання, який здавали не всі.

Я навчаючись в технікумі був на практиці на мотозаводі і навчаючись харчувався майже місяць в їдальні заводській я заробив виразку шлунку. І власне мене швидка і забрала прямо з заводу в лікарню і констатували виразку. Ну такі були страви, що нормальна людина їх не може вживати. Всі салати були з оцтом,
– розповів народний артист України Анатолій Матвійчук.

А ще таргани, мухи, не витерті столи, як правило, вбогий інтер'єр і майже безкоштовна їжа – жахлива на вигляд, на запах і на смак.

Перше, друге і компот. Традиційна комбінація. яку помилково й досі багато хто вважає правильною для обіду. На перше їдальні найчастіше пропонували борщ, розсольник або суп з крупами і волохатими шматками сала. І це все – за технологією, так званими радянськими стандартами.

Читайте також: Згадати Все. Похід на футбол у стилі old school

Хіт серед гарнірів – картопляне чи горохове пюре або гречка. Подача на тарілку – черпаком з розгону. За зовнішній вигляд гарнір в народі називали розмазня.

Розмазню годилося щедро полити жирною коричнево-сірою підливою. А з м'ясних виробів найчастіше обирали котлету, що (як мінімум) на 40% складалася з хліба. Його відсоток залежав від кількості м'яса, яке кухарі щедро списували у своїх інтересах під пунктом "уварилось".

Рятувала насправді випічка. Бо в радянському "общепіті" були дні, коли просто можна було залишитись голодним. Називалися ці дні рибними. І лінія роздачі трохи більше ніж на 100% складалася із страв з риби та її інгредієнтів, а також дарів моря, простіше – морської капусти. Несолодко ж тоді жилося тим, хто риби не їв, або не любив.

Читайте також: Згадати Все. Піт і кров кіношних бійців

В голодні 30-ті роки, коли селян примушували до колективізації і нищили голодоморами, свійських тварин просто не вистачало аби забезпечити м'ясом всю "общепітівську" систему. Ситуація з дефіцитом м'яса повторювалася і пізніше.

Де, яка страва знали тільки працівники їдалень. Бо вся їжа готувалася у приблизно однакових гігантських каструлях. Далеким від естетики був і чай. Варили його в металевих діжках цілу ніч на малому вогні. Чаю кидали настільки мало, що на ранок це виглядало наче зафарбована поцукрована водичка.

Напої розливали в гранчаки – посуд сумнівної естетики. Так само як і алюмінієві, а пізніше пластмасові темно-корчиневі таці, дешеві і часто надщерблені тарілки і столові прибори, що гнулися в пролетарських руках від одного лише погляду. Хоча у їдальнях при великих заводах і підприємствах існували так звані VIP-зали.

Пельменні, рюмочні, наливайки, чебуречні, закусочні, бульйонні, молодіжні, дитячі – це наступний рівень в системі радянського "общепіту". Вже не їдальня, але ще не ресторан. Сходити у кафе було справою доволі буденною, але делікатесів там не знайдеш. Або солодощі, або легкий перекус, або 50 грам міцної. Або все разом.

Парадокс, але найпопулярніші кафе і справді розташовувалися просто-таки в гастрономах. І збирали публіку від старого до малого. Така різношерста компанія в одному закладі, натовп і гамір йшли на користь не лише дорослим з важкою головою. Асортимент солодощів та напоїв для дітвори був чи не найширшим. Молочний коктейль тут – поза конкуренцією.

Друге місце за морозивом. Воно продавалося як у звичайних дитячих кафе, так і в спеціалізованих морозивних.І як би не хвалили радянську ковбасу, та справді якісним було саме морозиво. Над відтворенням тих рецептів поки безуспішно б'ються найкращі кухарі

Похід у кафе для дитини завжди свято. Батьки не жаліли свої кревних на фруктові салатики чи десерти. Чого лише варті вершки з чорносливом та горіхами.Для старшої публіки смакота вимірювалася у мілілітрах. Рюмочні з прозаїчною назвою "Мінутка" і пивні – це ті заклади, куди заходили випити і можливо чимось закусити.

Читайте також: Згадати Все. Похід у парк культури

А от в чебуречні, пельменні, вареничні і схожі за назвами заклади ходили поїсти. Ну і випити для апетиту. Під хорошу закуску, але стоячи.

З початку 80-х став розвиватися і сегмент вуличної їжі. Наприклад легендарна Київська перепічка – сосиска в тісті, смажена в олії. Пункт продажу працює і досі в самому центрі столиці. Та і взагалі – все що смажене й жирне – тоді було у фаворі.

А от де було насправді смачно – так це в ресторанах. І зовсім не тому, що там готували якось феноменально. Зовсім ні. Просто в ресторанах подавали те, чого не купиш у магазинах. Тобто дефіцитні продукти. Ну от як чорна ікра чи осетрина. Ну і звичайно ресторан це завжди хороший настрій, гарна музика, танці.