Вирішальна битва під Капьонгом: як 2 піхотні батальйони зупинили Китайський весняний наступ

Але офіційні особи на трибуні обдумували сотні сценаріїв подальшого розвитку подій, нові кордони і сфери впливу. Військові розуміли, що появи нових гарячих точок не уникнути. Однією з таких – стала Корея.

Попередній випуск Навахо – шифр, який неможливо зламати: секретні прийоми США під час Другої світової війни

Проголошення Корейської Народно-Демократичної Республіки

Корейський півострів від 29 серпня 1910 року до 15 серпня 1945 років перебував у складі Японської імперії. Радянські війська увійшли на Корейський півострів з Півночі, американські – з Півдня. Лінія розмежування проходила по 38 паралелі.

Під радянським протекторатом проголосили Корейську Народно-Демократичну Республіку. Її очолив коментернівський студент Кім Ір Сен.

Кім Ір Сен / Фото з книги "Перша річниця визволення Кореї"

За 38 паралеллю на Півдні країни утворилася Південно-корейська республіка під крилом США. Тож з часом ідеологічна різниця між Півднем і Північчю ставала все виразнішою.

Кім Ір Сен просив Йосипа Сталіна і Мао Дзедуна допомогти йому захопити Південь. Спочатку обоє сусідів йому відмовляли. В Китаї все ще тривала громадянська війна. А Сталін боявся відкрито зачіпати Америку, не виключено, що й через руйнівну силу атомної зброї, яку всі бачили на прикладі Хіросіми і Нагасакі.

Усе змінилося в 1949 році. Восени Мао переміг Чан Кайші. В Москви ж з'явилася власна ядерна зброя. До того ж на початку 1950 року держсекретар США Дін Ачесон не згадав про Корею, розповідаючи про систему глобальної оборони Сполучених Штатів.

Для комуністів це означало, що Америка не боротиметься за вплив у корейському регіоні. Ба більше, Штати ще не відійшли від шоку через поразку Чан Кайши, після якої американським інтересам в Китаї прийшов кінець.

Початок конфлікту в Кореї

О 4:00 25 червня 1950 року під прикриттям артилерії війська Корейської народної армії у складі 415 тисяч бійців перетнули кордон 38 паралелі. Серед війська були радянські інструктори і 150 подарованих Сталіним танків Т-34. Південь зміг виставити на війну лише 150 тисяч бійців.

Вже до середини серпня майже 90% території Південної Кореї опинилось під контролем Корейської Народної Армії. Рештки американських військ, розміщених в Кореї, опинились затиснутими в Пусанському мішку.

Конфлікт в Кореї став першим екзаменом для новоствореної Організації Об'єднаних Націй. В ООН на той час домінували непідконтрольні Радянському Союзу країни. Пам'ятаючи, як "совєти" гальмують будь-які політичні рішення, (як це було під час блокади комуністами Берліна в 1948 році) західні країни в Кореї вирішили без бою не поступатись.

Відомо, що 14 країн відрядили свої підрозділи до Кореї в рамках військової місії ООН. Майже 90% цих сил були американські і південнокорейські війська. Разом з ними служили бійці з:

• Франції;
• Греції;
• Туреччини;
• Колумбії;
• Ефіопії;
• Бельгії;
• Люксембургу.

До складу британських сил входили підрозділи з:

• Канади;
• Австралії;
• Нової Зеландії.

Через 2,5 місяці союзники почали контрнаступ. Американські морпіхи висадились поблизу Інчхона. Одночасно з цим відбувся контрудар на півдні з міста Пусан. Війська Кім Ір Сена почали відходити. За 2 місяці влаштованого на зайнятих територіях терору, комуністи розгубили підтримку місцевого населення Півдня і земля "горіла" у них під ногами.

Карта Корейської війни / Фото з Вікіпедії

Американці швидко перейшли 38 паралель і рухались далі на Північ. Загроза повного розгрому КНДР-івців пробудила рішучість в китайського союзника.

Для Мао Дзедуна сусідня Корея була природною сферою своїх інтересів. І на стримання військ ООН весною 1951 року він кинув 300-тисячне угрупування, яке підсилило війська Кім Ір Сена. Разом під своїми прапорами комуністи виставили майже пів мільйона бійців. Вони швидко розбили першу лінію оборони, що складалася переважно із південнокорейської армії

У квітні на головній дорозі, що з'єднувала Сеул зі Східним узбережжям, китайці зіткнулися із британцями. Батальйони – канадський і австралійський – дізнались про початок китайського наступу від утікаючих корейців. На швидкоруч почалося облаштування вогневих точок, на все – лічені години.

Битва під Капьонгом – одна з найбільших сутичок Корейської війни

Розтягнути оборону через всю долину Капьонг було неможливо. Тому позиції розмістили у вигляді ланцюга опорних пунктів, по роті солдат в кожному. На Заході – канадці полку легкої піхоти принцеси Патриції. Зі сходу їх прикривали "Кенгуру" – полк австралійської піхоти.

Варто прочитати Їв у полоні жуків та терпів катування: яким насправді було життя Джона Маккейна

Серія атак китайських добровольців

Бій почався в сутінках 23 квітня. Фактично на спинах втікаючих корейців, до позицій австралійців підійшли китайські добровольці. Починаючи приблизно із 21:30, китайці здійснили серію атак – через кожні 30 хвилин. Нічне повітря раз по раз розрізали різкі звуки свистків китайських командирів, які давали сигнали до атаки.

"Коли одна хвиля падала під кулями, одразу з'являлася нова. І так одна за одною. Це нагадувало хвилю із людей і водночас – жодної підтримки з боку артилерії. У нас вибору не було – ми були змушені боротися. У нас було набагато більше солдатів, ніж у них", – розповів учасник битви під Капьонгом Чанг Бу Тінг Алекс.

Проблеми почалися з того, що європейцям важко було відрізнити китайців від корейських союзників. На щастя, поруч опинилися "рештки" південнокорейських втікачів, які допомагали корегувати вогонь.

Загроза відкрити дорогу на Сеул

Позиції біля зруйнованого війною містечка Капьонг захищали правий фланг американської морської піхоти, яка на Заході тримала удар основних сил китайської добровольчої армії. І якби посипався Капьонг – американці не могли б втриматися, та й загроза відкрити дорогу на Сеул робила ці позиції "золотими".

Де розміщувався Капьонг / Карта Enemy in the Mirror

Китайцям поталанило. Координація між союзниками кульгала на обидві ноги. Перші атаки допомогли відбити американські шермани. Хоч не могли 15 танків повноцінно рухатись на пересічній місцевості, але допомагали кулеметним вогнем, притискали атаки комуністів до землі.

Але танки вступили в бій без прикриття піхоти і дуже швидко самі перетворились на мішені. Двоє командирів танкового взводу поплатилися життям. Американцям довелося відійти. Ближче до півночі китайці оточили австралійців і відрізали їх від інших сил.

"Найголовніше для нас було в тій битві – це стріляти. Заряджати і давати залпи доти, поки не буде наказу зупинитися. Ми гатили зі всіх сил і не зупинялися", – поділився учасник битви під Капьонгом Боб Хамонд Юра.

Та вибити "Кенгуру" з позицій знову і знову не вдавалося. Атаки захлиналися під артилерійським вогнем. Польові Гаубиці новозеландської і американської артилерії, які стояли за 3 кілометри від лінії першого зіткнення, прицільно клали снаряди по армії Дзедуна, яка наступала.

Війська 10 організаційного армійського корпусу Елмонда / Фото ВМС США

Учасники битви згадували про невисокі тактичні навички китайських військ. Вони не шифрували свої команди в радіоефірі, користувалися трасуючими кулями, щоб вказати напрямок для чергової атаки і таким чином засвічували власні позиції, які розпізнавала артилерія союзників.

Їхні масові "атаки в лоб" становили ідеальну ціль. До того ж, артилерія китайців не могла вести прицільний вогонь, що додавало шансів вижити захисникам висот.

Австралійці змусили відступити китайців

На світанку австралійці здійснили кілька контратак, чим застали китайців зненацька і змусили їх відступити. При денному світлі і канадці, і австралійці сповна змогли використати переваги, які надавало розташування вогневих точок на узвишшях.

Китайці на долині не мали де сховатися і єдиним захистом було відсижування у високих чагарниках. Серед мінусів – позиції австралійців були оточені. Вони опинились на 4 кілометри за лінією фронту на територіях контрольованих китайцями.

Поява американських союзників в небі

Поява в небі американців віщувала добрі зміни. З повітря союзники мали прикривати і ротацію австралійців. Наступного дня вони почали пробиватися із оточення на південь. Окрім літаків, артилерія новозеландців стримувала своїм вогнем переслідувачів. Снаряди били за 50 метрів від своїх.

Це змусило китайців зупинитись. "Кенгуру" вдало перегрупувались. На календарі було 25 квітня – Анзак Дей – свято австралійських збройних сил.

Довідка. День АНЗАК (Australian and New Zealand Army Corps) – національний день пам'яті в Австралії та Новій Зеландії. На офіційному рівні його почали відзначати з 1916 року (у Новій Зеландії – з 1920 року). Над відзначенням дня АНЗАК досі відбуваються суперечки. В Австралію забороняється ввозити товари, в назві яких є слово "Anzac".

Головний удар звалився на канадців

Під кінець другого дня битви Китайська 118 армія, стерши зуби об австралійців, почала прорив у іншому місці. Тепер головний удар звалився на канадців.

Як відбувалась Корейська війна: дивіться відео Valour Canada

"Коли вони пішли в наступ, то кричали, намагаючись налякати нас. Вони оточували зі всіх боків по 30 – 50 людей. У всіх ППШ (пістолет-кулемет – 24 канал) в руках, а у нас – по гвинтівці зразка 1914 року, однострільній", – відзначив учасник битви під Капьонгом Хаб Грей Фарід.

Канадці спочатку підпускали китайців на мінімальну відстань і далі щосили били з кулеметів і мінометів. В якийсь момент їм вдалося "вклинитися" поміж позиціями канадської легкої піхоти.

Але коли кільце оточення замкнулося і відбиватися далі могло означати або смерть, або полон – в командира "кленових" Джона Міллса не було іншого виходу, як викликати вогонь на себе.

Зверніть увагу Універсальні солдати SAS: надпотужна спецслужба, що стала взірцем для всього світу

Свинцева гроза змусила комуністів знову відійти. Але до ранку 25 квітня китайці відрізали канадців від інших сил. Постачання їм довелося скидати з повітря. Наступ комуністів цього дня вже був суттєво слабший.

Одна з дивізій Добровольчої китайської армії була виснажена. Її бійцям не вистачало ані зброї, ані набоїв. У битві за Капьонг моральний дух китайців був настільки придавлений, що полонені не хотіли втікати до своїх командирів.

Підмога для ізольованих канадців і австралійців

Подальше просування китайців зупинилось. Їхні обози відстали і були далеко позаду. Війська – виснажені і знекровлені. А на світанку 26 квітня до ізольованих канадців і австралійців підійшла підмога.

Американські рейнджери і авіація розставили "всі крапки над і". Китайська добровольча армія з важкими втратами відійшла. Сеул врятували.

В результаті битви під Капьонгом сукупні втрати австралійців, канадців, американців і новозеландців становили 49 людей загиблими і 99 пораненими. Добровольча армія Китаю за 3 дні боїв втратила понад тисячу людей.

Цікаво Склали мапу 400 тисяч зірок: дивовижна історія жінок, які так і не отримали визнання

Згодом з'ясувалося, що 2 батальйони канадців і австралійців втримували впродовж двох днів набагато сильнішого ворога – 118 добровольча армія Китаю на цій ділянці фронту нарахувала на той час до 10 тисяч бійців.

Австралійці, канадці і новозеландці, вистоявши під ударами китайців, не допустили оточення 1 американського корпусу. Якби це трапилося – Великий китайський весняний наступ нічого б не стримало і хто зна, де б пролягав новий кордон між Кореями. Битва за Капьонг до нині залишається головною подією для канадських, австралійських і новозеландських збройних сил під час Корейської війни.