44-ий президент США Барак Обама називав його екстраординарною людиною. Також казав, що він Маккейн – воїн, політичний діяч, патріот, який втілює найкраще в Америці.

Попередній випуск Японці надсилали США повітряні кулі з вибухівкою: унікальна, але провальна програма "Фу-Го"

"Президент Буш і я були серед тих, хто конкурував із Джоном на найвищих рівнях політики. Він зробив з нас кращих президентів. Він зробив кращим сенат. Ліпше сказати, що він зробив цю країну кращою", – казав Обама.

У світі високої політики ситуація, коли смерть людини змушує сумувати не лише соратників, а й опонентів, є радше винятковою. Саме так було у випадку Джона Маккейна.


Джон Маккейн / Фото dw.com

Юність Маккейна

Джон народився у сім'ї військових. Його батько і дідусь служили на флоті. Обоє були чотиризірковими адміралами Військово-морських сил США. Справжня військова еліта. Тому, схоже, у Джона був невеликий вибір щодо майбутньої професії.


Маленький Маккейн з дідусем та батьком / Фото history.com

Після військової академії в Аннаполісі він теж пов'язав свою долю з ВМС Америки, але став пілотом винищувача.

Батько і дідусь були моїми першими героями. Заслужити їхню повагу було найтривалішою амбіцією в моєму житті,
– казав Маккейн.

Оголошення війни Північному В'єтнамові

7 серпня 1964 року Конгрес США ухвалив Тонкінську резолюцію, що фактично означало оголошення війни Північному В'єтнамові. Цю "червону" частину країни контролювала Москва. Натомість Вашингтон намагався втримати в своїй орбіті впливу Південний В'єтнам.

Америка не бажала розширення комуністичної експансії в південно-азійському регіоні. Сутички окремих підрозділів швидко переросли в регулярні бойові дії. Вони, власне, і підштовхнули до підписання резолюції.

Кривавий конфлікт забрав життя мільйонів людей. Зокрема, 60 тисяч американців. Молодий пілот Джон Маккейн опинився у гущі подій і міг поповнити сумну статистику.

Одна з чудових речей, коли ти є пілотом-винищувачем – це те, що ти впевнений, ніби збити можуть будь-кого. Будь-кого, але не тебе,
– зауважив Маккейн.

Пожежа авіаносці "Форресталь"

29 липня 1967 року на авіаносці "Форресталь", де Маккейн чекав бойового вильоту, спалахнула масштабна пожежа. Через фатальну випадковість судно підбили самі ж американці. Реактивне паливо розтеклося по палубі і замкнуло військових у вогняній пастці.


Пожежа на авіаносці "Форресталь" / Фото upload.wikimedia.org

Корабель загрозливо хилило на лівий бік. На борту було 7 тонн бомб, які поспіхом скидали у воду. Внаслідок жахливого інциденту загинуло 134 людини. Джон отримав осколкові поранення в ноги і в груди, але зумів врятуватися.

"Я побачив багатьох людей, які лежали на носилках. Їхня шкіра була повністю обгорілою. Я почув голос, який кликав мене: "Містере Маккейн!". Я обернувся і побачив чоловіка, який був капітаном літака з моєї ескадри. Він запитав, чи інший пілот вижив. Я відповів, що він в порядку. Той чоловік сказав: "Дякувати Богу" і помер", – розповів Маккейн.

Операція "Гуркіт грому"

Уже через 3 місяці пілота Маккейна перевели на тихоокеанський рубіж для участі в операції "Гуркіт грому" – найдовшій бомбардувальній кампанії з часів Другої світової війни, яка тривала 3 роки.

Її суть полягала в тому, що за кожну масштабну акцію противника Штати відповідали авіаударами по Північному В'єтнаму. Особливістю операції було те, що дуже часто американці нищили цивільну інфраструктуру, яка не стосувалась війни. Випалювали рисові поля, викликаючи голод серед невійського населення.

Від цих повітряних нальотів загинуло майже 200 тисяч цивільних. Та й самі американці заплатили високу ціну – втратили понад тисячу пілотів і майже стільки ж літаків. Часом ворожу територію бомбардували просто, щоб випробувати нове озброєння.

Джон не раз критикував доцільність "Гуркоту грому".

Варто прочитати Америка Маккейна завжди була великою, – донька сенатора зі сльозами згадала батька

"Ми були дуже розчаровані тим, що не могли вражати справді важливі об'єкти. Ми могли бачити, як у порту з російських кораблів розвантажують ракети класу "земля-повітря". І як їх встановлюють на позиції, але не мали права по них вдарити", – зазначив Маккейн.

Однак коли Маккейн у складі групи із 20 літаків отримав завдання розбомбити Ханойську теплову електростанцію – наказ виконав. Цілі він не досягнув. На заваді стала радянська протиповітряна оборона.

Ракета поцілила в мій літак, розтрощила праве крило. Я стрімко почав падати,
– сказав Маккейн.

Американець встиг катапультувався, але впав у мілке озеро і зламав обидві руки і одне коліно. Згодом Джон жартував, що в нього більше шрамів, ніж у Франкенштейна і до кінця життя не зможе підняти руки вище плечей.

В тому озері чоловік втратив свідомість, а коли прийшов до тями – побачив, що його оточили кілька десятків в'єтнамців.

"Вони зламали мені плече і вдарили вже пошкоджене коліно, але я не звинувачую їх. Не звинувачую. Ми були на війні, яка мені теж не подобалася. Якщо ти ворог і потрапив у полон, то не можеш сподіватися, що зараз будеш пити чай", – запевнив Маккейн.

Маккейн у полоні в'єтнамців

Так Маккейн став в'єтнамським бранцем на 5 років. Його помістили у в'язницю, яку американські військовополонені іронічно назвали "Ханой Хілтон", її порівнюють із німецькими концтаборами.

Ув'язнених били, знущалися, морили голодом. Через все це довелося пройти і Джонові.

Ми їли будь-яке сміття: жуків, курячі ніжки і голови. Що завгодно, щоб отримати протеїн. Ми були одягнені у лахміття. І прагнення вижити було головним девізом для нас у ці роки,
– розповів колишній ув'язнений "Ханой Хілтон" Бред Сміт.

На той час батько Маккейна був головнокомандувачем Тихоокеанським флотом. І зрозуміло, що Джон потрапив у список на обмін.

Незрозумілим і видатним стало подальше рішення самого Маккейна-молодшого. Він відмовився від будь-яких привілеїв, заявивши, що повернеться додому лише разом з іншими полоненими земляками.


Джон Маккейн впевнено витерпів знущання у полоні / Фото worldnewsen.com

В'єтнамці намагалися використати його в цілях пропаганди. Катували і обіцяли полегшення та швидке повернення додому в обмін на критику Америки. Маккейн знайшов у собі сили не зламатися і витримав до кінця.

Якось на допиті в'єтнамці вимагали видати імена офіцерів його ескадрильї, які бомбили в'єтконгівців. У відповідь пілот перерахував імена гравців улюбленої команди з американського футболу "Ґрін Бей Пекерз".

Повернення додому

Додому Джон Маккейн повернувся тільки після війни у 1973 році. Однак з ним була сотня інших бранців, з якими син адмірала ділив полон до кінця. Вдома Джона Маккейна зустрічали як героя.

До теми Чим займався Трамп під час похорону Маккейна

"Він більше не міг літати через численні поранення і відсутність належного лікування. У Джона неправильно зрослися кістки, і він мав інвалідність до кінця життя. Однак Маккейн був веселим хлопцем. У нього була сильна система переконань і тверда думка. Він ніколи не був неприємним. Хоча ми часто дискутували на військові і політичні теми", – зазначив Бред Сміт.

Маккейн звільнився із флоту у чині капітана і почав будувати політичну кар'єру. Детальніше про це – у програмі.