Сили були нерівні: як збирали та ховали тіла полеглих бійців ТрО у Бузковому парку в Херсоні

Мовиться про щойно сформований 194 батальйон ТрО. Тоді бої точилися як у Бузковому парку, так і в районі Білозерської площі. На жаль, сили були нерівні. І окупанти розстріляли наших захисників з важкої зброї.

Читайте також Повернення зі забуття тих, хто віддав життя у бою: скільки тіл захисників вдалося ідентифікувати

У декого з тероборонців навіть форми не було

Відомо, що 43 тероборонців у Бузковому парку зустріли військо ворога. Окупанти були з важкою технікою, снайперами та кулеметами. Натомість наші захисники мали лиш автомати Калашникова, коктейлі Молотова та два гранатомети "Муха". Ба більше, у деякого навіть не було військової форми.

За словами учасника того бою Станіслава Вазанова, сили були надто нерівними. Й активна перестрілка тривала не більш як 20 хвилин.

У Бузковому парку тоді загинули щонайменше 18 тероборонців. Й у травні на місці їхньої загибелі мешканці окупованого тоді Херсона облаштували меморіал.

Андрій Бакун розповів, що сталося з частиною вцілілих тероборонців. Він допомагав їм відступати, а згодом зберігав у себе частину документів і передав їх до СБУ після звільнення Херсона.

Він також переховував у себе одного з поранених упродовж місяців. Цей тероборонівець брав участь у паралельному бою, який точився у районі Білозерської площі.

"Якраз перед тим, як почався бій, вийшов мій батько і зник. І я пішов його шукати. Вийшов із калитки на вулицю, побачив, як наші солдати відступають із парку. Вони спитали в мене, куди йти в бік круга (Білозерської площі – 24 Канал), бо дорогу ніхто не знав. Я їм усе показав, потім побачив, що від них відстав ще один поранений, у нього скальп відірвало на голові. Я завів його додому, надав швидко першу допомогу, бо росіяни вже за ними гналися. І він теж дороги не знав, тож ми пішли наздоганяти його військових, – пригадує він.

Чоловік розповідає, що більше ту групу не бачили, але зустріли іншу, котра відступала з круга на парк. За його словами, їхній командир Дмитро Кузьменко одним сказав відступати у парк, а тим, кого розстрілювали там, сказав відступати на круг.

При мені вони зателефонували цьому комбату. Ось, кажуть, нам залишилося 500 метрів до сільгоспінституту, зараз нас хлопець туди проведе (Андрій Бакун – 24 Канал). Комбат каже: "Викидайте свою зброю та розбігайтеся". І вони просто розгубилися тоді. Потім вони трохи відпочили в 46-й школі, сховали свою зброю та кудись повели свого пораненого,
– пригадує він.

Ногу одного захисника тягала собака

Першою численні тіла тероборонців у Бузковому парку виявила Марина Бєлікова. Жінка розповідає, що дуже добре чула, що поруч точився бій. Утім, лиш наступного ранку змогла збагнути його наслідки.

Вона пригадує, що 1 березня біля парку стріляли та бомбили. Тож, мешканці ховалися. У них зникли світло та вода. У пані Марини розрядився телефон. І щойно все затихло вона пішла до керівниці квартального комітету пані Олени, щоб зарядити гаджет.

Коли я вийшла, то побачила, як по вулиці Тельмана в бік магазину "Нова лінія" бігли люди. Я спитала: "Куди ви всі біжите?". Вони кажуть: "Рятувати людей". Я говорю "Яких людей?" — "Які залишилися живими",
– пригадує вона.

Вона розповіла, що на розі Нафтовиків і Західної побачила худенького хлопчика, котрий лежав. Пригадує, що їй запам'яталися його білі кеди. Жінка зізнається, що подумала, що він п'яний, і що не розуміла, що точиться війна.

І я його буджу й кажу: "Хлопчику, вставай, мама плакати буде. Ти замерзнеш, тут тебе вб'ють". Ну й побігла далі,
– додала вона.

Пригадала вона і жінку, яка йшла в лютий холод в одній лише футболці. Вона йшла і все повторювала "Допомога потрібна? Є хто живий?" Пані Марина додала, що лиш згодом зрозуміла, що це могла бути медсестра.

Уже наступного ранку вона побачила бездомних собак, котрі мешкали біля цвинтаря. Їх війна підігнала ближче до людей. І один з цих псів тягав за собою людську ногу. Пані Марина пішла до парку, щоб перевірити свою страшну здогадку, яка стосувалася чоловіка у кедах.

І в мене поїхав дах. Мій син не повірив, він сказав: "Мамо, це коров'яча кістка". А я йому кажу: "Синочку, де ти бачив, щоб у нас по вулицях ходили корови та приходили до парку помирати?" Тому що кістка там була дуже жовта,
– додала жінка.

Дорогою до парку, біля колишнього кафе "Факел" вона побачила чоловіка, котрий лежить, а поряд із ним – автомат. Потім ще одного. Згодом зрозуміла, що біля нафтозаводу лежить ще один, а біля жовтого автобуса – ще.

Вона відразу ж побігла до квартальної, котра спочатку не повірила пані Марині. Втім, вони удвох пішли до парку, де виявили звичайний зошит зі списком прізвищ, імен і номерів телефону. Жінки зрозуміли, що в ньому дані тих, хто лежить у парку.

Ми не знали, що робити з усім цим. Я говорю: "Давай знімати обличчя, покажемо їх в інтернеті, щоб мами, брати, хто-небудь міг упізнати та забрати цих людей",
– розповіла вона.

Пані Марина зауважила, що відповідний ролик поширили кілька пабліків, а сама новина про трагічний бій тероборонців у Бузковому парку сколихнула всю Україну. Правда, згодом до пані Олени приїжджали військові та змушували її ці відео видаляти.

Пізніше вони зустріли сторожа Віку, котра розповіла їм, що зранку після стрілянини їй було страшно. Вона вийшла у пошуку цигарок, а назустріч їй ішов якийсь чоловік, він хитався. Спочатку вона подумала, що він п'яний.

"А він їй каже: "Жінко, я не п'яний, я поранений". І вона привела його до своєї сторожки, він їй там сказав: "Якщо я помру, прошу, запам'ятайте, як мене звуть – Легенький Сергій Миколайович". Вона викликала йому швидку, машина через три – чотири години приїхала й забрала чоловіка. Подальшу його долю ми не знаємо", – розповіда Марина.

Шукали, хто допоможе поховати захисників

Жінки почали шукати тих, хто міг би допомогти поховати тероборонців. Павло Сергійович, директор цвинтаря, надав їм чорний мікроавтобус для мертвих.

Я побігла кликати сусідів (допомагати збирати тіла – 24 Канал). Під'їхала машина, і ми в неї складали тіла, по п'ять штук. А потім хлопці, які працюють на Геологів (місцевий цвинтар – 24 Канал), сказали: "Жінко, принесіть, будь ласка, товсті сміттєві пакети й гумові рукавиці, тому що там усе треба робити інакше". І ми почали складати в ці мішки ноги й руки,
– пригадує пані Марина.

Її син Іван розповів, що 2 березня близько 11 години вони зібралися та пішли збирати тіла. Каже, що спочатку небагато людей було та й нічого не було видно відразу. Втім, потім він побачив першого хлопця, якому відірвало ногу. Пригадує, що пізніше зібралося багато витріщак. Хтось допомагав, а хтось все фотографував. Йому доводилося кричати на людей, щоб вони не стояли просто так.

Один хлопець був, я думав, що він живий. Ми, коли в глибину парку зайшли, він там сидить, нога перетягнута, видно, в артерію влучили та він обперся об дерево. Дивлюся, якось довго не моргає. Підходжу – а він уже все. Ми ж іще боялися спочатку, бо думали що тіла заміновані, що зараз піднімемо тіло, а воно відразу й вибухне,
– пригадує він.

Документи, які знаходили, віддавали Андрію Бакуну. Паралельно телефонували рідним загиблих, щоб сповістити їм. Іван пригадує, що хтось не вірив та кричав у трубку: "У смислі? Що ти, сепаратист, мені п***иш, не може бути такого!"

За словами місцевих мешканців, вдалося зібрати та поховати 25 тіл тероборонців. Перед похованням кожного сфотографували. Це зробили для того, щоб легше було знайти рідних захисників.

Поховали їх на міському цвинтарі Херсона 2 березня. Відспівував їх священник ПЦУ Сергій Чудинович. Його за проукраїнську позицію згодом ув'язнять російські військові та піддаватимуть тортурам.

"Уранці 2 березня мені зателефонував колишній мер Миколаєнко (колишній міський голова Херсона – 24 Канал). Він був рядовим солдатом у теробороні та сказав, що десь об 11-й годині привезуть тіла, їх треба поховати", – пригадує священник.

Розповів, що у секторі за 800 метрів від траси на аеропорт, дороги на Чорнобаївку, викопали ряд могил. Туди ж під'їхав мікроавтобус, з якого вивантажили пакети з тілами для поховання.