Путін не всемогутній, – TAI

У серпні Володимир Путін відзначив ювілей – 20 років тому Борис Єльцин призначив його прем'єр-міністром. Останні 20 років є демонстрацією консолідації влади в уповільненому відтворенні, яка породжує міф про те, що Путін – всемогутній та можновладний правитель. Що б не відбувалося в Росії впродовж двох десятиліть, хороше чи погане – війна, терористичний акт, Олімпіада в Сочі чи анексія території сусідньої держави – саме Путін отримує на свою адресу похвали чи звинувачення.

Цікаво: Путін боїться Зеленського, – Яковина

Але минулого літа уявлення про всемогутність Путіна істотно похитнулося, пише ТАІ.

У липні та серпні жителі Москви вийшли на вулиці у великій кількості через підтасовані результати виборів до Мосміськдуми, і це були найбільші несанкціоновані протести з 2011 – 2012 років.

Солдати Росгвардії, підрозділу, створенного в квітні 2016 року спеціально для придушення внутрішніх заворушень, були направлені до Москви для того, щоб бити та арештовувати тисячі молодих жінок та чоловіків, ба більше, це стосувалося всіх – буквально всіх – учасників мирних демонстрацій…

Жорстокість поліцейських не нове явище в Росії, хоча цього разу вона виявилась особливо кричущою. Масове винесення несправедливих вироків теж не дивує, хоча привертає увагу та швидкість, з якою це робилося. Новим було те, що фігура правителя, який надає перевагу жорстким діям, була замінена в російській народній свідомості зображенням режиму, яким управляють різноманітні siloviki – впливові представники силових структур...

Російські політичні експерти, журналісти та співробітники дослідницьких центрів посилено намагалися розібратися у командному ланцюгу в зв'язку з жорстокістю правоохоронців. Може, один із цих наказів був відданий керівником Національної гвардії Віктором Золотовим? Чи це було рішення глави Ради безпеки Миколи Патрушева та його друзів із ФСБ, які відповідали за дії силових структур у Москві? Обізнаніші люди вважали, що фракція Патрушева привласнила собі занадто багато влади.

Колишній помічник Путіна з піар Гліб Павловський зробив таке жартівливе припущення: можливо, Путін опинився в Криму не з власної волі – натяк на змову проти Горбачова у 1991 році. Павловський, однак, не пов'язаний більше з владними структурами. А ось коментар дочки офіційного представника Путіна Дмитра Пєскова здивував багатьох у російській столиці. Ліза Пєскова, яка не приховує своїх опозиційних поглядів, написала в своєму блозі на сайті об'єктивної радіостанції "Ехо Москви": "Може, ця абсурдна несправедливість і свавілля з боку siloviki – одна зі спроб здійснити щось на кшталт перевороту". Пізніше цей текст видалили.

Дочка представника Путіна Дмитра Пєскова Єлизавета Пєскова

Звісно ж, не було жодного перевороту, а Путін значною мірою зберіг (і продовжує зберігати) свою владу. Однак сам тон таких міркувань вказує на поширену сьогодні в Росії думку: Путіну-президенту недовго ряст топтати, хоча піде він, судячи з усього, не найближчим часом. Ця думка, ймовірно, призвела до такої собі спроби розібратися у тому, яку політичну систему залишить по собі майже двадцятирічний путінізм.

Насильницькі дії влади наштовхнулися на незгоду з боку деяких людей вельми високого – дивно у невільній державі – рівня. Найбільш показним критиком став Сергій Чемезов, приятель Путіна, з яким він працював у Дрездені в 1980-і роки і який сьогодні очолює Ростех – гігантський державний холдинг, що працює в структурі російської оборонної промисловості. І Чемезов, і Ростех перебувають під американськими санкціями. І раптом під час протестів ізольований від вільного світу Чемезов висловився проти жорстоких дій нинішнього режиму…

Важливо: Зміна "керівництва" ОРДЛО: який сценарій готує Путін

Сергій Чемезов

На думку Олексія Венедиктова, інсайдера з багаторічним стажем і головного редактора радіостанції "Ехо Москви", йдеться про конфлікт між прихильниками жорсткої лінії та прихильниками статус-кво. Між такими людьми як siloviki Патрушев, глава Роснафти Ігор Сєчин і спікер Думи В'ячеслав Володін з одного боку – і Чемезовим, мером Москви Сергієм Соб'яніним і главою Сбербанку Германом Грефом з іншого. Фракційна боротьба за Путіна не є чимось новим у російській політиці. Але контури цього розбрату сьогодні більш чітко проглядаються – як між хижаком та його здобиччю, – і, крім того, сам конфлікт виходить за межі еліти.

На початку 2010-х у Кремлі існувала відносно видима ідеологічна відмінність між "консерваторами" та "лібералами". Перша група підтримувала Путіна, який тоді був прем'єр-міністром, друга була на боці Дмитра Медведєва, який обіймав пост президента. Всередині країни ліберали виступали за ринкові реформи…

Але Путін повернувся на пост президента в 2012 році та повернув назад багато позитивних тенденцій, які почалися за Медведєва. Замість того, щоб реформувати економіку, він надав перевагу підсиленню ролі держави. Стосовно зовнішньої політики, то була здійснена анексія Криму та рішучий розкол у відносинах із Заходом. Повернення Путіна означало, що ліберали будуть відсунуті подалі, що їх змусять замовкнути чи перейти на інший бік барикад. Прихильники жорсткої лінії, які зібралися навколо Путіна – хто працював раніше у спецслужбах, сірі примари на кшталт Сєчина та Патрушева – згодом стали єдиним варіантом влади в країні.

Ігор Сєчин (справа) та Микола Патрушев (зліва)/ Колаж 24 каналу

Однак ентузіазм щодо анексії Криму, а також солідарність у складній ситуації, яка виникла через запроваджені Заходом санкції та низькі ціни на нафту, стали, дякувати богу, поступово згасати. Хоча матеріальні блага більше не імпортуються до Росії, апетити російських олігархів не зменшилися, а це дає нам надію на конфлікт між ними. Занадто мало стає благ, до яких намагаються дотягтися занадто багато чіпких рук. Боротьба за залишки активів стала більш інтенсивною, особливо після 2015 року. Ті siloviki, які на початку 2000-х років були всього-на-всього засобом для тиску на опонентів, самі стали незалежними гравцями – вони почали арештовувати, бити та саджати до в'язниці всіх людей, які їм не подобалися, залишаючись при цьому непокараними. Їхніми жертвами ставали як прості росіяни, так і представники еліти високого рівня: мільярдери, банкіри, федеральні міністри, федеральні сенатори, губернатори, бізнесмени, театральний режисер – всіх не полічити.

Великі апетити у siloviki змусили Путіна порушити соціальний договір, укладений з росіянами на початку 2000-х років: в обмін на його, в основному, неконтрольовану владу, він обіцяв їм стабільність і, принаймні, деякий добробут (який фінансувався за допомогою рекордних цін на нафту). Це порушення договору і пересування влади у бік siloviki дозволяє сподіватися на розкол у суспільстві за такими лініями. Лінія розколу проходить і між економічними класами, і між корумпованою елітою і простими людьми…

Доки siloviki мародерствували, Путін легітимізовував своє правління завдяки міфічним концепціям: він обіцяв створити сильну Росію, Росію як велику державу, Росію як імперію з ядерною зброєю. І найголовніше – Росію, яка збирає землі, що їй належать. Єдиною, в цілому, незмінною концепцією періоду 2000-х років залишилося уявлення Путіна про себе самого як про сильного лідера. Втім після 20 років перебування при владі міфологія без відчутних результатів починає розчинятися у повітрі. Молоде покоління все більше віддаляється від нього. Представники російського покоління Z, які народилися в 1990-х і на початку 2000-х, не пам'ятають про профінансовані коштом нафти "хороші часи" кінця 2000-х років. Однак вони не забули "чорний вівторок" у грудні 2014 року, коли російський рубль втратив половину своєї вартості у результаті вміло застосованих санкцій Заходу та обвалених цін на нафту. Для них Крим – це не тріумфальне відродження величі Росії, а, ймовірніше, причина того, що їхнє життя погіршало.

Важливо! Зеленський оголосив про початок розведення військ на Донбасі

Навіть міленіали вчергове стали висловлювати незадоволення і обурення щодо подій у Росії. Минулого тижня сотні знаменитостей взяли участь у пікетах перед будівлею президентської адміністрації. А московські шкільні вчителі та медичні працівники – їхню працю оплачує держава – написали два окремих відкритих листи з вимогою відновити справедливість.

Водночас, невдоволення може виявитися більш широким і вийти за межі молодих і працюючих людей. Російська православна церква, одна з найменш незалежних структур у путінську епоху, обіцяла вивчити питання про те, чи були порушені права обвинувачених у московській справі. А відбулося це після того, як 50 священнослужителів цієї церкви написали відкритого листа, протестуючи проти винесених суворих вироків.

Можливо, найбільш показовою є та обставина, що члени путінського внутрішнього кола сьогодні вільно обговорюють політичне майбутнє Путіна. Згаданий раніше Сергій Чемезов у процитованому інтерв'ю сказав, що Путін піде з посту президента у 2024 році, тому що по Конституції він не може бути переобраний. Це не означає, що Чемезов готує революцію чи державний переворот. Але Путін раніше завжди тільки сам вирішував, що і коли потрібно робити, якщо це було пов'язано з його власною долею…

Володимир Путін пройшов лише третину свого четвертого терміну, але у нього вже справ по вуха. Можливо, протести 2011 – 2012 років були масштабнішими, але вони були більш вузькими: тоді лише представники московського креативного класу вийшли на вулиці, це були люди, чиї основні потреби були здебільшого задоволені, та вони хотіли більшої політичної свободи. Сьогодні нафта продається майже за половину ціни, яка була того часу, і, крім того, діють санкції. У результаті невдоволення відчувається по всій країні. Люди протестують на станції Шиєс проти сміттєзвалищ, в Бурятії – з приводу підтасованих місцевих виборів, а в Єкатеринбурзі – через будівництво церкви. І всюди влада направляє Росгвардію для найжорстокішого придушення акцій протесту.

Зрозуміло, морквинок уже не залишилось – одні палиці.

Автор: Карина Орлова – постійний автор журналу American Interest, корреспондент радіостанції "Ехо Москва" у Вашингтоні

Читайте також: Нормандська зустріч і формула Штайнмаєра: як Україні не потрапити в пастку