Не "почтальйон": як українською назвати працівника пошти
Ми часто переймаємо слова з іншої мови, навіть не замислюючись, чи потрібні вони нам, якщо в українській уже є свої відповідники. Так непомітно закріплюються росіянізми, які згодом здаються цілком природними.
Сьогодні, у день професійного свята, розберімося зі словом "почтальйон" і з'ясуймо, як краще сказати українською з посиланням на "Горох".
Не "почтальйон" – як правильно українською?
Українська мова має власні слова для звичних речей і професій, тож не завжди потрібно запозичувати назви з російської. Слово "почтальйон" – саме той випадок.
До Всесвітнього дня пошти – проведемо маленьку мовну ревізію. Бо листи, посилки й листівки ми відправляємо українською, а от людину, яка їх доставляє, іноді називаємо російським словом "почтальйон".
Розпочнемо з назви служби, від якої походить професія.
- Пошта – це система установ і служб, які займаються пересиланням листів, документів, посилок та інших відправлень. А ще так називають саму будівлю, куди ми приходимо, щоб відправити чи отримати посилку та транспорт, яким їх привозять.
Слово "пошта" прийшло в українську мову через посередництво польської poczta з італійської posta. Історично воно пов'язане з організованим перевезенням поштових відправлень і зміною коней на певних станціях під час подорожей. Італійське (латинське) слово "posta" пов'язують із поняттям місця або пункту, де зупинялися для зміни коней.
З розвитком поштового сполучення значення слова розширилося: воно стало позначати не лише місце зупинки чи станцію, а й цілу систему доставлення кореспонденції.
У самій назві помітна різниця: українською – поШта, а російською – поЧта. І річ не лише в одній літері, а й у тому, як утворюються слова для назви професії.
Українською працівника пошти можна назвати поштарем. Є й інше влучне слово – листоноша, у якому сама назва підказує, чим займається людина: носить і розносить листи адресатам.
"Листоноша" – службовець пошти, який розносить кореспонденцію адресатам.
Зверніть увагу! Раніше ми писали про ще один поширений росіянізм, який теж стосується пошти – "откритка" і як назвати її українською.
До речі, є цікавий нюанс. В українських словниках можна знайти слово "поштальйон", але воно має позначки "розмовне", "застаріле", "рідко". Тобто воно існувало в українській, проте для сучасного мовлення значно природніше сказати "листоноша" або "поштар".
І сьогодні ми часто користуємося послугами пошти, хоча уже не задля листів чи листівок, а щоб отримувати чи надсилати посилки. А професію часто називаємо – кур'єр (слово походить з французької – "гінець чи посланець").
Підтягнути українську чи опанувати іноземну? "Оптіма" відгукнеться на будь-який запит! Провідні вчителі країни, авторський підхід та використання інтерактивних платформ допоможуть прокачати обрану мову в найкоротші терміни.
А тепер трохи поштової історії
9 жовтня – Всесвітній день пошти. Саме цього дня 1874 року було підписано Бернський договір, який започаткував Всесвітній поштовий союз. Більшість поштових організацій з різних країн світу перебувають у Всесвітньому поштовому союзі.
А українська поштова історія має чим здивувати. Наприклад, перший у світі пам'ятник листоноші (меморіальну дошку) встановили 1838 року в селі Тур'ї Ремети на Закарпатті. Його присвятили Федору Фекеті, який долав пішки понад 60 кілометрів, доставляючи листи, газети та грошові перекази. А у 2004 році – уже пам'ятник у закарпатському райцентрі Перечин. Йому присвячена і українська марка 2020 року "Давні поштові маршрути".
Пам'ятник Федору Фекеті у Перечині / "Банош"
Ще один цікавий факт: перший відомий поштовий документ знайшли в Єгипті – він датується 255 роком до нашої ери. А перша поштова марка з'явилася у Великій Британії 1840 року.
Українська марка на честь Федора Фекети / Денис Ман. Фейсбук.
Тож сьогодні можемо привітати не лише пошту, а й людей, які щодня допомагають листам і посилкам знаходити своїх адресатів.
І запам'ятаймо: не "почтальйон", а листоноша або поштар. Бо українська мова має для цієї професії власні точні й живі слова.